Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю земельної ділянки у межах цього населеного пункту. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення осіб, які проживали у ньому як власники, та членів їх сімей, а також як наймачі та члени їх сімей, помешканням у розмірі та у порядку, встановлених законом. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, є власником житлового будинку, іншої будівлі, споруди чи насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом із вимогою про викуп земельної ділянки.

Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у справі. До винесення рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд.

Якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії та культури, державний орган охорони пам'яток історії та культури робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна. Якщо власник не припинить безгосподарного утримання пам'ятки історії та культури, зокрема у зв'язку з неможливістю створення умов, необхідних для її збереження, суд за позовом державного органу охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. При невідкладній необхідності забезпечення збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, у разі спору -- судом.

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності майно може бути примусово викуплене у власника за умови попереднього і повного відшкодування його вартості в порядку, встановленому законом (реквізиція).

В умовах воєнного та надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. У зв'язку з реквізицією майна його власник може вимагати, якщо це можливо, надання йому взамін іншого майна. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення. У разі повернення майна в особи поновлюється право власності на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з відрахуванням розумної плати за використання цього майна.

Фізична та юридична особа може бути позбавлена права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація), у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Набуття права власності на земельну ділянку регулюється законом.

Втрата майна його володільцем не зі своєї волі не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом цього року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Протягом строків набувальної власності фактичний володілець користується захистом свого володіння від усіх інших осіб.

Висновки

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні -- це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні становлять його правомочності -- право володіння, користування і розпорядження.

Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єктивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і країні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає засіб можливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомочності -- володіння, користування і розпорядження.

Зміст права власності згідно зі ст. 317 ЦК України становлять три правомочності -- володіння, користування та розпоряджання майном. На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це досить важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.

Використана література

1. Власник і право власності / За ред. Я. М. Шевченко. -- К.: Наукова думка, 1994.

2. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. -- К., 1996.

3. Пересунько С. І. Право державної власності в Україні. -- Кіровоград, 1998.

4. Приватна власність в Україні. -- К., 2002.

5. Цивільне право України: Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.