Гарантії права сімей із дітьми на соціальний захист

Бориченко К.В.

У міжнародних актах сім'я визнається природним і основним осередком суспільства, якому повинні надаватися якнайширші охорона і сприяння, особливо у період формування і допоки вона відповідає за виховання і утримання неповнолітніх дітей. Стаття 51 Конституції України закріплює обов'язок держави щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства і батьківства. сім'я право соціальний захист

Однак практика реалізації цих положень у нашій державі є неоднозначною та суперечливою. Все більше сімей із дітьми визнаються малозабезпеченими, збільшується кількість родин, у яких діти виховуються одним із батьків, рівень захворюваності серед дітей тривалий час не вдається знизити. Саме на подолання несприятливих наслідків, спричинених малозабезпечені™, хворобою, вихованням дитини одним із батьків та іншими соціальними ризиками, спрямований соціальний захист сімей із дітьми.

Однак за сучасної економічної та соціально-політичної ситуації в країні мало лише закріплення права сімей із дітьми на соціальний захист. Важливого значення набувають гарантії його реалізації.

Ступінь розробленості проблеми. У теорії права соціального забезпечення питанням юридичних гарантій права на соціальний захист присвячені наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних учених, як: В.М. Андріїв, Н.Б. Болотіна, Л.В. Кулачок, В.М. Литвиненко, А.М. Лушніков, М.В. Лушнікова, В.Д. Пилипенко, В.А. Рудик, С.М. Синчук, І.М. Сирота та ін. Втім у роботах зазначених науковців досліджуються або правові аспекти юридичних гарантій права на соціальний захист у цілому, або лише юридичні гарантії права на окремі види соціального захисту.

У зв'язку з цим метою статті є комплексне дослідження гарантій права сімей із дітьми на соціальний захист з урахуванням особливостей останнього.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж розкрити зміст юридичних гарантій права сімей із дітьми на соціальний захист, варто визначити зміст поняття «гарантії». Слово «гарантія» у перекладі з французької означає поруку, забезпечення (чого-небУдь). Це соціальне явище, яке забезпечує досягнення конкретного результату, створює умови для функціонування певних суспільних відносин [1, с. 130].

У теорії до цього часу триває наукова дискусія щодо визначення поняття гарантій прав людини. Воно охоплює сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення.

О.Ф. Скакун під гарантіями прав, свобод та обов'язків людини та громадянина розуміє систему соціально-економічних, політичних, юридичних умов, способів та засобів, які забезпечують їхню фактичну реалізацію, охорону та надійний захист [2, с. 203].

Схоже визначення можна зустріти й у Л.П. Гарчевої і О.Н. Ярмиша, яке зводиться до того, що гарантії основних прав і свобод громадян є системою норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують додержання прав, свобод і законних інтересів громадян [3, с. 128].

Традиційно, як видно із запропонованих визначень, у літературі гарантії поділяють на загально-соціальні (економічні, політичні, соціальні і духовні) та спеціальні або юридичні.

Економічними гарантіями права сімей із дітьми на соціальний захист є наявність матеріальних умов для його фактичної реалізації. Зазначені умови базуються на економічній системі держави, основу якої складають різні форми власності. Політичними гарантіями є забезпечення і захист державою відповідного права. Соціальні гарантії розкривають ступінь матеріальної забезпеченості суспільства, утворюють рівні можливості особистості реалізувати свій творчий потенціал. Духовні гарантії включають систему культурних цінностей. Вони передбачають громадську активність та освіченість людини.

Юридичні гарантії охоплюють такий комплекс правових заходів: а) правотворчу діяльність державних органів щодо видання норм права, у яких закріплюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод людини, встановлюється компетенція суб'єктів правовідносин, порядок здійснення і захисту прав і свобод, а також відповідальність у випадку їхнього порушення; б) організаційну діяльність соціаль- но-зобов'язаних суб'єктів права соціального забезпечення щодо реалізації вимог норм права, створенню сприятливих умов для реального користування суб'єктами своїми правами та обов'язками, захисту прав і свобод у випадку їх порушення [4, с. 12].

Розглядаючи систему трудових прав працівників та механізм їх забезпечення, В.М. Андріїв зазначає, що юридичні гарантії трудових прав працівників є одним із елементів юридичного механізму забезпечення, а саме реалізації, прав даних суб'єктів трудового права. На думку вченого, юридичні гарантії трудових прав працівників - це система умов, засобів, прийомів та форм, яка покликана охороняти, захищати ці права, забезпечувати їх безперешкодну реалізацію та виконання кореспондуючих обов'язків [5, с. 7].

На нашу думку, визначення юридичних гарантій, надане В.М. Андріївим, є найбільш змістовним та вдалим для формулювання дефініціїданої правової конструкції у сфері соціального захисту сімей із дітьми, оскільки включає в себе не лише можливість безперешкодної реалізації права сімей із дітьми на отримання певних видів соціального забезпечення, а й його охорону, захист та вимогу виконання кореспондуючих цьому праву обов'язків.

Крім визначення юридичних гарантій прав людини, предметом наукової дискусії залишаються критерії для їх класифікації.

В.М. Андріїв, підтримуючи точку зору Л.В. Кулачок, залежно від форми юридичні гарантії прав людини поділяє на нормативно-правові та організаційно-правові [5, с. 28].

На думку В.А. Рудик, систему юридичних гарантій складають чотири основні групи: нормативно-правові, організаційно-правові, процедурні, що забезпечують порядок надання сім'ям із дітьми певного виду соціального захисту та адміністративний порядок відновлення права на соціальний захист даної категорії населення у разі його порушення, та процесуальні, що включають в себе систему способів та засобів, що забезпечують вирішення спорів у сфері соціального захисту та відновлення порушеного права сімей із дітьми на соціальний захист у судовому порядку [6, с. 12].

Нормативно-правові гарантії права сімей із дітьми на соціальний захист залежно від території поширення поділяються на внутрішньодержавні (конституційні та галузеві) та міжнародні [7, с. 110].

Основними нормативно-правовими гарантіями права сімей із дітьми на соціальний захист є конституційні (загальні та спеціальні). Під загальними конституційними гарантіями розуміють ті, що забезпечують реалізацію будь-яких прав. До них належить визначення у ст. 1 Конституції України нашої держави як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової; визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3); забезпечення дії принципу верховенства права (ст. 8); визнання міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства (ст. 9); закріплення принципу, згідно з яким права і свободи людини і громадянина закріплені цією Конституцією, не є вичерпними та не можуть бути скасовані, заборона звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст. 22); гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55) та ін.

Призначення спеціальних конституційних гарантій полягає у безпосередньому забезпеченні права сімей із дітьми на соціальний захист. Основною у цьому сенсі є ст. 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, що гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Важливою конституційною гарантією права сімей із дітьми на соціальний захист є ч. 3 ст. 46 Конституції України, яка закріплює, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На жаль, дане положення у сфері соціального захисту сімей із дітьми не виконується повною мірою. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам із дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. державна соціальна допомога на дітей-інвалідів у віці до 18 років призначається у розмірі 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Не вдаючись у полеміку щодо розміру зазначеної допомоги, положення даного Закону не відповідає ч. 3 ст. 46 Конституції України уже виходячи з того, що даний вид допомоги призначається, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не для дітей відповідного віку, які у більшості своїй працездатності ще не набули.

Спеціальними конституційними гарантіями права сімей із дітьми на соціальний захист є також ст. 48 Конституції України, яка закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло; ст. 51 Конституції України, відповідно до якої сім'я, дитинство, материнство, батьківство охороняються державою та ін.

Галузеві нормативно-правові гарантії права сімей із дітьми на соціальний захист закріплені у системі нормативно-правових актів, прийнятих для реалізації даним суб'єктом права соціального забезпечення права на отримання певних видів соціального захисту для подолання або пом'якшення несприятливих наслідків соціальних ризиків.

До таких нормативно-правових актів належать закони України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р., «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть із ВІЛ» від 12 грудня 1991 р., «Про державну допомогу сім'ям із дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р., «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р., «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. та ін., а також численні підзаконні нормативно-правові акти, які визначають процедурні гарантії реалізації права сімей із дітьми на соціальний захист.