ЦК УРСР містив спеціальні вимоги до розпорядження грошовими вкладами на випадок смерті вкладника (ст. 564). Вкладники отримували право зробити заповідальне розпорядження на випадок смерті про видачу вкладу будь-якій особі, організації або державі. Розпорядження оформлювалось шляхом напису на особистому рахунку або подання заяви до банку. Передбачалось і складання окремого нотаріально посвідченого заповіту на вклад. Спадкування вкладу мало особливості. Вклад не включався до загальної спадкової маси і не враховувався при обчисленні часток у спадщині, на нього не зверталися стягнення і не поширювався шестимісячний строк прийняття спадщини. Якщо ж заповідач не робив заповідальне розпорядження щодо вкладу, він переходив до спадкоємців на загальних підставах. У соціально-економічних умовах радянського періоду, коли Ощадбанк був єдиною установою, в якій громадяни утримували заощадження, існування вищезазначеної норми можна вважати вигідним для держави і юридично виправданим. З появою комерційних банків в Україні норма перестане бути стимулом залучення вкладників і втратить своє значення.

Кодекс передбачив правила спадкування в колгоспному дворі, за якими спадщина могла відкриватись на загальних підставах, якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишалось. Слід зазначити, що за радянських часів земля не розглядалась у якості об'єкта спадкування. Але як ділянка під забудову залишалась об'єктом як договорів, так і спадкування.

Безумовною новацією вважається визначення кола осіб, які усувались від спадкування внаслідок вчинення ними протиправних дій (ст. 528 ЦК). До осіб, які усувались від спадкування і за законом, і за заповітом, було віднесено тих, хто навмисне позбавив життя спадкодавця або спадкоємців чи вчинив замах на їхнє життя. До осіб, що не мали права спадкувати за законом, але могли -- за заповітом, відносились батьки, позбавлені батьківських прав, а також батьки і повнолітні діти, які ухилялися від виконання обов'язків з утримання спадкодавця.

Законодавець в ЦК відмовився від ідеї поділу спадкоємців на присутніх та відсутніх. Було передбачено єдиний порядок прийняття спадщини шляхом подачі заяви в нотаріальну контору чи фактичного вступу у володіння спадком.

Чергові зміни в спадковому законодавстві були пов'язані з прийняттям 07 жовтня 1977 р. Конституції СРСР, а 20 квітня 1978 р. -- Конституції УРСР. Подальші зміни спадкового законодавства мали на меті приведення його у відповідність до Конституцій. Українське спадкове право поступово набувало сучасних рис. ЦК УРСР 1963 р. регламентував питання спадкування до 2004 р., до введення в дію ЦК України. Основні положення радянського законодавства знайшли своє логічне продовження в сучасному законодавстві України. Завдяки безцінному історичному досвіду у сфері спадкового права відбувся розвиток цієї сфери в незалежній Україні. Сучасне ж спадкове право України можна вважати надбанням багатьох поколінь правознавців.

Висновки і пропозиції

Здійснене дослідження дозволяє дійти висновків.

Спадкове право України радянських часів формувалось в умовах, коли економічні відносини будувалися на державній власності, і держава регулювала всі сфери життя суспільства. Законодавство України змінювалось відповідно до змін законодавства СРСР. Багато спадкових норм того часу були фундаментальними та зберегли своє значення -- в тій чи іншій мірі -- до сьогоднішнього дня.

Генезис радянського спадкового права можна поділити на етапи, кожен з яких має свою специфіку: І етап -- 1917-1936 рр. -- початковий, з ліквідацією старої системи спадкування та за- початкуванням основних засад спадкового права радянської доби; ІІ етап -- 1936-1961 рр. -- Конституцією проголошується охорона права спадкування особистої власності громадян; закладаються правові основи регулювання у спадковій сфері у вигляді кодифікованих актів, чисельні директиви забезпечують тотальне втручання держави у спадкування; ІІІ етап -- 1961-1991 рр. -- для якого є характерним завершення формування українського радянського спадкового права; спадкове право поступово набуває сучасних рис.

Основними нормативно-правовими актами спадкового права України у радянський період пропонується вважати такі: Декрети РНК УСРР «Про скасування спадкування» від 11 березня та 21 березня 1919 р. (фактично перетворили спадкування з форми переходу власності на джерело забезпечення утриманців спадкодавця); ЦК УСРР 1922 р. (відновив спадкування як форму переходу власності, визначив межі спадку та коло спадкоємців); Указ Президії ВР СРСР від 14 березня 1945 р. «Про спадкування за законом і за заповітом» (розширив коло спадкоємців за законом і визначив порядок їх закликання до спадщини); ЦК УРСР 1963 р. (розширив свободу заповіту, коло спадкоємців за законом, зменшив роль спадку як джерела забезпечення утриманців спадкодавця).

Список літератури

Об отмене наследования: Декрет СНКУ от 11 марта 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений РабочеКрестьянского правительства Украины. - 1919. - № 24. - С. 268.

Об отмене наследования: Декрет СНКУ от 21 марта 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений РабочеКрестьянского правительства Украины. - 1919. - № 32. - С. 477-478.

Гражданский Кодекс УССР: Постановление ВУЦИК от 16 декабря 1922 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. - 1923. - № 55. - С. 1039-1084.

Конституция СССР: Постановление VIII Сьезда СССР от 5 декабря 1936 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://docs.cntd.ru /document /901814438.

Про спадкоємців за законом і за заповітом: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14 березня 1945 р.: за станом на 17 грудня 1945 р. - Відомості Верховної Ради УРСР. - 1947. - № 3-4. - Ст. 87.

Цивільний Кодекс Української РСР: Закон УРСР від 18 липня 1963 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua /laws /show /1540-06.