Не виключено, звичайно, виникнення договірного представництва. Такий вид представництва виникає на підставі укладеного договору доручення або з іншої підстави (наприклад, трудового договору). У цьому випадку обсяг повноважень такого договірного представника визначається, виходячи з обсягу прав, які надані договором чи іншою підставою. Прикладом такого представництва може виступати участь у цивільному, господарському чи адміністративному процесі як представника відповідного державного органу. На такі правовідносини поширюється дія норм глави 17 ЦК. Разом з тим, за змістом ст. 173 ЦК термін «спеціальне доручення» не слід розуміти виключно як довіреність. Специфіка участі вказаних у ст. 173 ЦК суб'єктів у тому, що переважно їх повноваження формулюються нормативно-правовими актами, що і зазначено у цій статті. Тому «спеціальним дорученням» буде також акт уповноваженого органу, в якому окремим особам надається право виступати від їх імені у тих чи інших правовідносинах. Так, наприклад, відповідно до розпорядження Президента України від 23.12.2005 року Міністра фінансів України уповноважено на підписання рамкової угоди між Україною та Північним інвестиційним банком.

В окремих випадках структура суб'єктного складу правовідношення за участю держави є доволі складною. Органи державної влади вправі виступати в цивільних правовідносинах від свого імені і у своїх інтересах, не переслідуючи вузькі цілі господарського забезпечення своєї основної діяльності, а з урахуванням цільового характеру їх правоздатності.

4. Цивільно-правова відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями

цивільний право держава

Держава відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК).

Загальні підстави такої відповідальності сформульовані у ст. 56 Конституції України, за якою кожна особа має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Свою деталізацію норми Конституції отримують у законодавчих актах. Зокрема, глава 11, а також ст.ст. 1173-1175 ЦК передбачають відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований.

Держава відповідає за своїми зобов'язаннями майном, яке належить їй на праві власності. Стосовно майна, яке виступає матеріальною та фінансовою основою діяльності держави, див. коментар до ст. 167 ЦК.

Що ж до майна, на яке не може бути звернене стягнення, то таким виступає: по-перше, майно, вилучене з цивільного обороту. Законодавством такий перелік визначений Постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна», додатком 1 до якої затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Крім того, об'єктами, вилученими з цивільного обороту, є ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, які перебувають у виключній власності держави (ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»); об'єкти культурно-історичної спадщини (Закон України «Про охорону культурної спадщини»), природно-заповідного фонду (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), об'єкти загальнодержавного значення (Закон України «Про приватизацію державного майна») тощо. По-друге, майно, яке закріплене за територіальними громадами, Автономною Республікою Крим та іншими суб'єктами (див. коментар до ст.ст. 171, 172 ЦК). По-третє, не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом. Указане обмеження не повинно поширюватися на землі та інші природні ресурси, які у відповідності до законодавства можуть перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб з режимом їх повної оборотоздатності. Тобто, у коментованій статті під «законом» розуміються не тільки акт цивільного законодавства, але й акти законодавства про землю та інші природні ресурси.

Серед випадків відповідальності держави за власними зобов'язаннями є відповідальність у розмірі своєї частки, коли держава є учасником господарського товариства. Крім цього, у разі вжиття державою заходів до примусового вилучення заставленого майна або майнових прав (націоналізація, реквізиція, конфіскація, накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), держава відшкодовує збитки, завдані заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів (ст. 57 Закону України «Про заставу»). Крім цього, відповідальність держави в особі її органів може встановлюватися в окремих нормативно-правових актах. Так, Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» шкода, завдана учасникам ринку цінних паперів неправомірними діями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при здійсненні контрольних та розпорядчих повноважень, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок держави відповідно до чинного законодавства (ст. 15 Закону). Також держава може бути суб'єктом відповідальності у зовнішньоекономічних відносинах України. Ст. 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави в цілому. Будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати позов до України як держави. Зазначений позов подається суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарської діяльності -- за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили незаконні дії.

Висновки

Дослідивши тему «Держава як суб'єкт цивільного права» можна зробити наступні висновки:

Цивільний кодекс визнає державу Україна учасником цивільних правовідносин поряд з іншими фізичними та юридичними особами.

Держава діє як суб'єкт цивільного права тоді, коли стороною у цивільних правовідносинах є не той чи інший відокремлений державний орган, а саме держава. Держава -- це особливий суб'єкт цивільного права, це не юридична особа. До держави як суб'єкта цивільних правовідносин неможливо застосувати загальні положення, що є характерними для юридичних осіб, Держава сама є джерелом права. Вона створює правові норми щодо виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

Юридичні особи підлягають державній реєстрації. До держави неможливо застосувати положення про спеціальну правоздатність юридичних осіб публічного права. Держава як суб'єкт цивільного права не може припинитись шляхом ліквідації чи реорганізації. Держава може виступати суб'єктом цивільного права лише у випадках, передбачених законом. Державі як суб'єкту цивільних правовідносин властиві риси колективного утворення, що притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб'єктність.

Особливості правового становища держави як суб'єкта цивільних правовідносин обумовлені подвійністю її правової природи: держава є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; у цивільних відносинах є юридично рівним учасником поряд з іншими суб'єктами цивільного права. Правоздатність держави має універсальний характер, становить стабільну правову категорію - невідчужувану та неподільну властивість виступати суб'єктом права, мати права та обов'язки. Цивільна правоздатність держави є спеціальною, тобто визначеною законом можливістю бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, умовою реалізації якої є не індивідуальне волевиявлення, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права (на відміну від інших осіб), а юридичний обов'язок щодо виконання державних функцій.

Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, які є незалежними один від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин.

Отже, держава може виступати у цивільних відносинах не тільки безпосередньо, а й через посередництво інших осіб -- представників. Представниками держави за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК). Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору. Держава Україна може приймати участь у цивільних відносинах в тих же правових формах, що і інші суб'єкти.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Україна виступає як суб'єкт цивільного права у відносинах спадкування, відносинах, пов'язаних із зверненням у власність держави скарбу, відносинах, що виникають з приводу викупу пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно. Держава є управненою особою, якій належать речові права на бюджетні кошти та суб'єктом цивільного права -- стороною у правовідносинах щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути, звернено стягнення. Свої цивільні права та обов'язки держава здійснює через органи державної влади, компетенція яких при цьому встановлюється законодавством. Від імені держави в цивільних правовідносинах можуть діяти: Кабінет Міністрів, Державне казначейство, Фонд державного майна, Міністерство фінансів.