Серед дій законних представників, що завдають шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, обвинуваченого, варто виділити випадки ухилення особи від участі у провадженні як законного представника. Наприклад, факт неявки законного представника без поважних причин у судове засідання свідчить про небажання цього учасника кримінального судочинства брати участь у долі неповнолітнього. Однак в умовах обов'язкової участі законного представника неповнолітнього (ст. 488 КПК України) у судовому провадженні ця неявка може розцінюватися і як перешкода здійсненню правосуддя. Оскільки участь їх у судовому провадженні має велике значення для неповнолітнього та сприяє розкриттю більш повної картини про особу неповнолітнього, умови його життя й виховання, їхня неявка може створити несприятливі умови для визначення подальшої долі неповнолітнього, зокрема призначення покарання.

Також потребує значної уваги питання участі законного представника в допиті неповнолітнього. На думку С.Ф. Шумиліна, участь у допиті неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) його батьків допустима лише тоді, коли встановлення психологічного контакту з неповнолітнім допитуваним викликає труднощі. При цьому їхня участь украй небажана, якщо предметом допиту можуть стати дії законних представників [6, с. 182]. У свою чергу, С.В. Матвєєв пропонує під час вирішення питання про участь законних представників у допиті неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) враховувати два моменти: 1) почуття, які відчувають неповнолітнім до цих осіб; 2) можливість їхнього негативного впливу на неповнолітнього в процесі допиту.

Особливу критику науковців і практиків викликає доцільність участі законного представника під час допиту неповнолітнього потерпілого від злочинів, порушених за фактом зґвалтування. Так, на думку А.Н. Васильєва, не потрібно залучати під час допиту неповнолітніх потерпілих від злочинів у справах, порушених за фактом зґвалтування, близьких родичів, які можуть, на думку слідчого, негативно вплинути на показання неповнолітнього потерпілого [7, с. 176]. Досліджуючи питання допиту неповнолітнього обвинуваченого, В.Г. Дрьомов і В.Л. Васильєв також зазначали, що підліток, малолітній потерпілий може відчувати в присутності батьків почуття страху, сорому тощо, чутливо реагувати на емоції батьків, стежити за їхньою мімікою, жестами, рухами й, відповідно до цього, давати показання або зовсім відмовитись відповідати на запитання слідчого [8, с. 377; 9, с. 7].

Разом із тим варто зазначити, що законодавець передбачає обмеження участі законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або взагалі його усунення від участі у кримінальному провадженні, якщо це може завдати шкоду інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, і залучення, замість нього, іншого законного представника (ч. 3 ст. 488 КПК України). Так, законний представник підлягає заміні, якщо він є підозрюваним або обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, яким неповнолітньому заподіяна шкода; якщо він є захисником або надає правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому неповнолітньому; якщо він своїми діями шкодить інтересам неповнолітньому або зловживає наданими йому повноваженнями; якщо він унаслідок своєї бездіяльності не реалізує повноважень, наданих йому законом, тощо. Водночас механізм заміни таких законних представників законодавчо чітко не визначено.

Тут варто погодитися з авторами, котрі пропонують суб'єктам кримінального провадження, до обов'язків яких входить призначення законного представника, більш активно виявляти наявність або відсутність причин, що перешкоджають участі законного представника у провадженні у справі на різних стадіях. Бажано визначитися з критеріями, за якими можна судити, що дії законного представника суперечать інтересам акредитуючого неповнолітнього. На сьогодні це питання вирішується слідчим або суддею за власним переконанням.

Висновки. Повертаючись до питання залучення законного представника у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх обвинувачених або потерпілих, яке завдає шкоди таким дітей, потрібно погодитися з думкою науковців і практиків, які негативно ставляться до можливості примусу законного представника до здійснення ним своїх функцій, особливо в частині, коли це порушує права самого неповнолітнього. Означене призведе до неналежного здійснення обов'язків законного представника [3, с. 86].

Резюмуючи викладене, доходимо висновку, що положення чинного кримінального процесуального законодавства, яким регламентується участь законного представника неповнолітнього, чітко не визначає коло прав та обов'язків законних представників у кримінальному процесі, а практика його правозас- тосування не повною мірою відповідає завданню забезпеченню прав і законних інтересів неповнолітніх і міжнародним стандартам ставлення до дитини.

Зокрема, спостерігається розкиданість прав та обов'язків законного представника за різними статтями КПК України, а неповнота й схематичність їхнього викладу призводять до недостатньо чіткого розуміння процесуальних функцій законного представника. А тому підтримуємо позицію науковців, які займаються науковими дослідженнями в цьому напрямі, зокрема О.Х. Галімова, В.А. Лазарєва, Г.П. Саркісянц, і досвід законодавців низки держав, що утворилися на пострадянському просторі, якими було закріплено законне представництва як різновид представництва. У п. 28 ст. 6 КПК Республіки Білорусь, у положенні п. 8 ст. 6 КПК Республіки Білорусь зазначено перелік осіб, котрі можуть бути залучені в кримінальний процес як законні представники, а також ст. 57 КПК Республіки Білорусь передбачено «права и обязанности законного представителя подозреваемого, обвиняемого, лица, совершившего общественно опасное деяние, потерпевшего или гражданского истца» [10].

А тому пропонуємо закріпити в КПК України окремі положення, у яких буде сформульовано кримінально процесуальне визначення та основні права й обов'язки законного представника неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого як самостійного учасника кримінального процесу.

Список використаних джерел

1. Конвенція ООН про права дитини від 20.11.89 р. // Збірник міжнародних стандартів і норм ООН у сфері правосуддя щодо неповнолітніх. - М. : Юнісеф, 1998.

2. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 15.09.85 р. // Збірник міжнародних стандартів і норм ООН у сфері правосуддя щодо неповнолітніх. - М. : Юнісеф, 1998.

3. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция. Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии /

Э.Б. Мельникова. - М., 2001. С. 86.

4. Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх : Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 18.07.2013 р. № 223-1134/0/4-13. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v1134740-13.

5. Ухвала Криворізького районного суду Дніпропетровської області у справі № 177/1456/14-к від 13.03.2015 р. // Єдиний державний реєстр судових справ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43081854.

6. Шумилин С.Ф. Допит / С.Ф. Шумилин // Керівництво з розслідування злочинів. - М., 2002. - С. 492.

7. Васильев А.Н. Тактика допроса при расследовании преступлений / А.Н. Васильев, Л.М. Карнеева. - М. : Юридическая литература, 1970. - 208 с. - С. 176.

8. Васильев В.Л. Юридическая психология / В.Л. Васильев. - СПб., 2000. - 440 с.

9. Дремов В.Г Показания несовершеннолетнего обвиняемого в советском уголовном процессе : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук / В.Г Дремов. - М.,1970. - С. 7.

10. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь от 16.07.1999 г. № 295-З, принят Палатой представителей 24.06.1999 г., одобрен Советом Республики 30.06.1999 г., зарегистрировано в НРПА РБ 20.08.1999 г. № 2/71 [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://pravo.levonevsky.org/kodeksby/upk/20130320index.htm.