Постановка проблеми Майбутнє кожної країни залежить від підростаючого покоління, тобто від дітей. Вочевидь, діти і підлітки належать до найменш захищеної та найбільш вразливої соціальної верстви населення, що пояснюється багатьма соціально-економічними, медичними, психологічними та психофізіологічними причинами [1, с.178]. Відповідно, вони потребують спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту. Багато міжнародних нормативно-правових документів, мають своїм безпосереднім об'єктом права дітей (наприклад, "Декларація прав дитини" (1959 р.), Конвенція ООН "Про права дитини" (1989 р.)) та звертають увагу держав на нагальну необхідність надання допомоги дітям, їх захисту, забезпечення належних та здорових умов життя та своєчасне розв'язання їх проблем. На жаль, процеси, які є поширеними в сучасному українському суспільстві, призводять до руйнування сприятливих умов для самостійного розвитку дитини, що нерідко призводить до відхилень у поведінці неповнолітнього, і як наслідок до вчинення злочинів. Сучасний стан злочинності серед неповнолітніх заслуговує особливої уваги й зумовлює необхідність пошуку й використання державними інститутами та громадянським суспільством нових форм, методів і засобів для поступового зменшення злочинних проявів у дитячому середовищі за допомогою їх ресоціалізації. Цей аспект є надзвичайно важливим, оскільки зростання підліткової злочинності неодмінно тягне за собою підвищення рівня дорослої злочинності, і що ще гірше, рецидивної. Стан дослідження. Проблема ресоціалізації неповнолітніх правопорушників протягом багатьох років привертає увагу вітчизняних і зарубіжних науковців. Кримінально-правові аспекти ресоціалізації неповнолітніх осіб є наявними у дослідженнях Т. Бєлавіної, О. Бени, І. Башкатова, П. Вівчара, І. Парфановича, В. Кривуші, В. Лютого, Г. Радова, В. Синьова та інших. Мета статті полягає в детальному аналізі процесу та особливостей ресоціалізації такої категорії осіб як неповнолітні засуджені. Виклад основного матеріалу. Конституція України як основний закон нашої держави є базовим джерелом кримінально-виконавчого права і містить найбільш загальні положення, які підлягають конкретизації та розширенню в законах та інших нормативно-правових актах. Саме таким законом є Кримінально-виконавчий кодекс України, відповідно до статті 6 якого основною метою відбування покарання є виправлення і ре - соціалізація засуджених [2]. Детальнішу увагу хотілося б одразу звернути на поняття "ресоціалізація". Законодавець визначає ресоціалізацію як "свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві" [2]. Ми б хотіли зазначити, що під ресоціалізацією слід розуміти не повернення правопорушника в суспільство таким, яким він був, з певною системою протиправних зв'язків, цінностей, орієнтацій, а відновлення старих і створення нових систем ціннісних орієнтацій, характеру поведінки, тобто вироблення готовності до самокерованої правослухняної поведінки [8, с.230]. Що стосується ресоціалізації неповнолітніх засуджених, то під цим терміном, як правило, розуміють "тривалий процес, який має в своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, економічних, медичних, юридичних та організаційних заходів, спрямованих на формування у кожного засудженого спроможності і готовності до включення після відбуття покарання в звичайні умови життя суспільства". Також, ми б хотіли нагадати, що процесу ресоціалізації передує процес десоціалізації. Десоціалізацію визначають, як втрату людиною наявних раніше норм і цінностей при потраплянні в складні життєві обставини або екстремальну ситуацію, до яких можна прирівняти і відбування покарання в місцях позбавлення волі, й які супроводжуються відторгненням від звичного соціального оточення. Треба зазначити, що ресоціалізації потребують не лише неповнолітні засуджені до позбавлення волі, хоча ресоціалізація таких осіб є більш складним і тривалим процесом, адже ізоляція має найбільш деструктивний вплив на засудженого. Водночас, ресоціалізації потребують і особи, засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і особи, відносно яких прийнято судом обвинувальні вироки та звільнено від покарань. Така ситуація обумовлена тим, що не позбувшись проблем, які спонукали їх до вчинення противоправних діянь, та за відсутності впливу відповідних заходів ресоціалізації такі особи, частіше за все, вчиняють повторні злочини. Саме тому, на сьогодні постала необхідність розглядати різні підходи до ресоціалізації всіх категорій засуджених неповнолітніх, до яких застосовано міри державного примусу [3, с.151]. Сучасними умовами також продиктована необхідність завчасного проведення профілактики злочинності серед неповнолітніх, яка має здійснюватись саме за допомогою їхньої ресоціалізації, що передбачає використання комплексного підходу до вирішення цього питання, а саме: безпосереднього впливу на саму особистість неповнолітнього та активного залучення його до реалізації цього процесу; здійснення ряду необхідних заходів задля формування самокерованої законослухняної поведінки засудженого, його подальшої успішної реінтеграції в суспільство в якості його повноправного члена, розвитку і самореалізації як в інтересах суспільства, так і його самого; об'єднання зусиль державних та громадських інституцій, а також найближчого оточення неповнолітніх злочинців [4]. Успіх процесу ресоціалізації неповнолітнього засудженого великою мірою залежатиме від його власного бажання повернутись до нормального життя в якості законослухняного громадянина, від усвідомлення своєї провини. Л. Шеховцова вважає, що усвідомлення провини та щире каяття слід вважати найважливішою передумовою ресоціалізації неповнолітніх правопорушників [5, с.64]. Процес ресоціалізації відбувається шляхом застосування комплексу спеціальних засобів. Відповідно до ч.3 ст.6 Кримінально-виконавчого кодексу України основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Проте, практичне застосування цих засобів можливе лише після попереднього врахування виду покарання, особистості засудженого, особливостей його характеру та поведінки, ступеня суспільної небезпеки, мотивів скоєння злочину. Позитивні зрушення у процесі ресоціалізації засуджених неповнолітніх залежать від певних обставин. Це можуть бути, наприклад, умови життя підлітка, місце проживання, рівень забезпеченості сім'ї та її соціальний статус у суспільстві тощо. Також, важливими чинниками є оточення неповнолітнього, сім'я та психологічний клімат в ній, друзі, товариші та стосунки з ними, працівники школи, соціальних служб та персонал органу пробації. Однак, треба зазначити, що результати процесу ресоціалізації, у першу чергу, залежать від самого неповнолітнього, його особистісних рис, освіченості та інтелектуальних здібностей, моральності та етичності, фізичних даних. Велике значення у процесі ресоціалізації засуджених неповнолітніх відіграє усвідомлення ним власної провини за скоєний злочин [5, с.65]. Оскільки неповнолітні, які усвідомлюють свою вину, відповідно усвідомлюють та визнають справедливість застосованого до них покарання. Важливу роль у ресоціалізації засуджених неповнолітніх також відведено соціально-виховній роботі із засудженими до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Сутність індивідуальної соціально-виховної роботи полягає в перегляді антигромадських й антиморальних думок, тенденцій, схильностей та звичок і в одночасному формуванні нової поведінки, яка має відповідати суспільним й моральним вимогам. Основою формування необхідних етичних якостей є самосвідомість і самооцінка особи, якими визначаються характер та ступінь її активності в процесі виправлення. Згідно з Основними поняттями і принципами пенітенціарної науки, розробленими міжнародним тюремним конгресом у Цинцинна - ті в 1872 р., виділяється VI розділ поняття "самосвідомість і самодіяльність злочинців", в якому зазначається: "Доля ув'язненого за весь період перебування у в'язниці повинна бути передана, в розумних межах, його власній ініціативі. Злочинець повинен бути поміщений в такі умови, в яких він міг би власними зусиллями постійно покращувати свій стан. Слід виділити, перш за все, особистий інтерес ув'язненого, який правильно прямує адміністрацією. У в'язниці, як і у вільному суспільстві, повинен існувати стимул щодо досягнення деяких особистих привілеїв, які збільшуються залежно від зусиль самих ув'язнених. Зацікавлюючи злочинців в їх праці і добрій поведінці, необхідно розвивати у них корисну мету і навпаки. Особистий інтерес, повною мірою, здійснить легко те, чого не здатні досягти най - строгіші покарання і найпильніший режим". Тому С. Чернета та О. Батюк наголошують на тому, що найважливішою умовою етичного виховання є уміння вихователів шляхом застосування різноманітних методів, засобів і прийомів викликати в засудженого щире прагнення стати гідним громадянином суспільства [6, с.90]. Щодо пріоритетних завдань ресоціалізації неповнолітніх засуджених, то до них можна віднести: • адаптацію до умов відбування покарання; • формування середовища засуджених на основі моральних відносин; • залучення засуджених до участі в самодіяльних організаціях; • формування правильного ставлення до навчання і праці; • відновлення, підтримання та розвиток соціально корисних зв'язків засуджених з родичами, навчальними та трудовими колективами; • формування інтересу до законослухняного життя після звільнення. Процес ресоціалізації неповнолітніх правопорушників включає в себе реорганізацію діяльності соціальних інститутів, яка передбачає: • істотне звуження сфери діяльності спеціальних органів ранньої профілактики - інспекцій і комісій у справах неповнолітніх, правоохоронних органів; • розробку і впровадження в широку практику інститутів освіти і охорони здоров'я корекційно-реабілітаційних програм для неповнолітніх правопорушників; • спеціалізовану роботу з сім'єю, яка виховує підлітка-правопорушника. Неповнолітні, засуджені до покарань, пов'язаних з позбавленням волі, потрапляють у виховні колонії в період активної соціалізації, що істотно ускладнює соціальне дозрівання особистості, в зв'язку з цим період відбування покарання повинен підготувати їх до життя після звільнення і виконання прийнятих в суспільстві соціальних ролей. Особливу увагу треба звернути на підвищення освітнього рівня, освоєння трудових професій, вироблення навичок правослухняної поведінки і спілкування з людьми, заняття суспільно корисною працею, підтримання здорового способу життя. Це можливо, тільки спираючись на принцип співпраці і спільної діяльності самого підлітка, і супроводжуючих його фахівців - вчителів загальноосвітньої школи виховної колонії, майстрів професійного училища, вихователів і психологів. Необхідною умовою виправлення неповнолітніх засуджених є проведення комплексу виховних заходів, який включає в себе різноманітні засоби і методи впливу та спрямовані на соціальну реабілітацію підлітків. Це вимагає окремого підходу спільними зусиллями вчителів, спеціалістів професійного навчання, вихователів, психологів, соціальних педагогів на основі знання психофізіологічних особливостей підлітків і дозволяє створити необхідні умови для розумового, духовного, морального, психологічного та фізичного розвитку засуджених, формування у них мотивації для участі в суспільно корисній діяльності суспільства, забезпечуючи позитивну зміну світогляду засуджених. В процесі ресоціалізації неповнолітніх засуджених у період відбування покарання пріоритетною є корекція поведінки з метою підвищення самооцінки, формування навичок адекватної поведінки в різних ситуаціях для надання адресної соціальної та психологічної допомоги, особливо в початковий період відбування покарання і безпосередньо перед звільненням.