Основними напрямками корекційної роботи повинні бути:
• вивчення і превенція негативних факторів і явищ, що сприяють формуванню та розвитку деструктивної поведінки особистості;
• розвиток рівня довіри між персоналом і засудженими;
• надання психологічної допомоги та підтримки;
• залучення до здійснення ресоціалізації державних, громадських, релігійних установ і об'єднань.
Всі категорії неповнолітніх засуджених мають право брати участь у культурній і загальноосвітній діяльності, яка направлена на всесторонній розвиток людської особи і задоволення її культурних потреб. Процес професійної освіти і професійної підготовки засуджених, тоді, коли це витікає зі змісту покарання, більшою мірою підходить для виконання головної мети покарання - виправлення засудженого.
Необхідно звернути увагу, що Кримінально-виконавчий кодекс України, по-перше, закріплює принцип участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань, а, по-друге, прямо відносить до основних засобів виправлення неповнолітніх засуджених, разом з іншими, громадський вплив. Громадянські інституції здатні надати істотну допомогу у вирішенні наступних завдань: формуванні у осіб, засуджених до всіх без винятку покарань, поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського гуртожитку, в стимулюванні їх правослухняної поведінки. Корисним буде також неформальне спілкування засуджених з однолітками, які відвідують виховні колонії від різних громадських організацій - студентами та волонтерами.
Ст.149 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій [2].
Відповідно до Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженого постановою КМУ від 01 квітня 2004 р. № 429, основними завданнями останніх є:
1) надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб;
2) сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов'язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їхніх прав і законних інтересів;
3) здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання [7].
Висновки. Безперечно, бажаним результатом покарання злочинця, в тому числі і неповнолітнього, є його виправлення, вдала ресоціалізація. Ресоціалізація неповнолітніх має базуватись на індивідуальному підході до кожного неповнолітнього та передбачати адаптацію до умов відбування покарання або звільнення від відбування покарання, самовизначення неповнолітнього, корекцію середовища та особистості неповнолітнього, його реінтеграцію та реадаптацію. Потрібно усі можливі зусилля направити на розробку та впровадження програм по реабілітації та ресоціалізації неповнолітніх правопорушників, формувати у неповнолітнього мотивацію для роботи над собою та подолання своїх проблем, правильне ставлення до навчання та праці, а також інтерес до законослухняного життя після звільнення, самостійне та щире прагнення стати гідним громадянином суспільства, підтримувати та розвивати соціально корисні зв'язки з родичами, та найголовніше, сприяти остаточному розриву зв'язків з асоціальним злочинним середовищем.
ресоціалізація неповнолітній засуджений
Список літератури
1. Кушнарьов С.В. Проблеми ресоціалізації неповнолітніх у контексті пенітенціарного процесу / С.В. Кушнарьов // Збірник наукових праць, випуск 16, книга 2. - 2012. - С.177-187.
2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України, Кодекс від 11.07.2003 № 1129-IV [Електронний ресурс] // Офіц. веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/1129-15.
3. Дипко С.С. Теоретичний концепт переходу від покарання до ресоціалізації засуджених неповнолітніх / С.С. Дипко // Теорія та практика державного управління, 2012. Вип.3. - С.151-156.
4. Дипко С.С. Механізм державного регулювання ресоціалізації засуджених неповнолітніх / С.С. Дипко // Публічне адміністрування: теорія та практика. - 2013. - Вип.2. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Patp_2013_2_11.
5. Гарасимів Ю.В. Усвідомлення провини як умова успішної ресоціалізації умовно засудженого неповнолітнього / Ю.В. Гарасимів // Вісник Житомирського державного університету. Педагогічні науки. - 2009. - Випуск 48. - С.64-67.
6. Чернета С.Ю., Батюк О.В. Застосування до неповнолітніх основних засобів виправлення і ресоціалізації / С.Ю. Чернета, О.В. Батюк // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2011. - № 8. - С.89-93.
7. Постанова КМУ Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах від 1 квітня 2004 р. № 429/[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3. rada.gov.ua/ laws/show/429-2004-%D0%BF.
8. Кутєпов М.Ю. Щодо деяких аспектів ресоціалізації засуджених / М.Ю. Кутєпов // Електронне наукове фахове видання "Порівняльно-аналітичне право". - 2017. - № 4. - С.228-231. - Режим доступу: http://www.pap. in.ua/4_2017/69. pdf.
