1. Поняття, джерела та система права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин

Право зовнішніх зносин є однією з найдавніших галузей міжнародного права. Уже в Законах Ману (І тис. до н.е.) зазначалося, що дипломатичне мистецтво полягає в умінні попереджувати війну та підтримувати мир між державами. У Стародавньому Римі закріпився принцип святості посольства (jus et sacra legationis), були утворені спеціальні органи зовнішніх зносин - комісії феціалів. У подальшому право зовнішніх зносин розвивалося саме як посольське право, тобто сукупність норм, що визначали статус посла. На початку ХХ ст. посольське право переросло у право зовнішніх зносин - галузь міжнародного права, що регулює усі офіційні відносини між державами, а також міжнародними організаціями.

Право зовнішніх зносин - це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій.

Предметом права зовнішніх зносин є міжвладні відносини політичного характеру, що виникають між суб'єктами міжнародного публічного права, представленими їх офіційними спеціально утвореними органами та їх посадовими особами. Не є об'єктом права зовнішніх зносин і не регулюється його нормами інтернаціональні відносини між особами та організаціями, які хоча і забезпечують реалізацію інтересів відповідної держави, але не є її офіційними органами зовнішніх зносин (т.зв. «народна дипломатія»).

Систему права зовнішніх зносин як галузі міжнародного публічного права складають такі підгалузі:

1) дипломатичне право;

2) дипломатичне право міжнародних організацій та конференцій;

3) право спеціальних місій;

4) консульське право.

Основними джерелами права зовнішніх є міжнародні договори та звичаї, при чому міжнародно-правовий звичай як джерело права більш властивий дипломатичному праву та праву спеціальних місій, а договір - консульському праву. Першим багатостороннім міжнародним договором, що закріплював норми дипломатичного права, став Віденський протокол 1815 р. про ранги дипломатичних представників, згодом доповнений Аахенським протоколом 1818 р.

Основними універсальними багатосторонніми міжнародними договорами, що містять норми права зовнішніх зносин є:

· Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй 1946 р.;

· Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1949 р.;

· Віденська Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;

· Віденська Конвенція про консульські зносини 1963 р.;

· Конвенція про спеціальні місії 1969 р.;

· Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у т.ч. дипломатичних агентів 1973 р.;

· Віденська Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.;

Крім того, існує значна кількість двосторонніх міжнародних договорів, присвячених врегулюванню дипломатичних та консульських відносин, напр., двосторонні консульські конвенції та договори про встановлення дипломатичних відносин між відповідними державами.

Правовий статус та порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб визначається актами національного законодавства. До таких актів, зокрема, відносяться Закон України від 20.09.2001 р. № 2728-ІІІ «Про дипломатичну службу» (ВВР, 2002 р., № 5, ст. 29), Закон України від 28.11.2002 р. № 253-IV «Про дипломатичні ранги України» (ВВР, 2003 р., № 4, ст. 30), Консульський статут України, затв. Указом Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94 тощо.

Органи зовнішніх зносин - це діючі на території держави і за її межами державні органи, які представляють державу у її зовнішніх зносинах з іншими суб'єктами міжнародного права та забезпечують виконання зовнішньополітичних функцій держави, захист прав та законних інтересів держави, її громадян і організацій, що перебувають за кордоном.

Органи зовнішніх зносин поділяються на внутрішньодержавні та зарубіжні.

Залежно від змісту повноважень внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин поділяються на два види:

1) органи загальної компетенції (конституційні органи), до яких відносяться парламент, глава держави та уряд.

Відповідно до ст. 85 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, в т.ч. і з питань міжнародних відносин, визначає засади зовнішньої політики, заслуховує чергові та позачергові послання Президента України про зовнішнє становище України, оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії України, затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам та міжнародним організаціям, а також про одержання від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом, схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України, надає згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори тощо. Крім того, ст. 92 Конституції України вказує, що виключно законами України визначаються статус іноземців та осіб без громадянства, засади використання виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, правовий режим державного кордону, виключно законами України встановлюються дипломатичні ранги порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови підрозділів збройних сил інших держав на території України тощо.

Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. Ст. 106 Конституції України визначає, що Президент України звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, представляє державу в міжнародних відносинах здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України, присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади відповідно до ст. 116 Конституції України забезпечує державний суверенітет, здійснення зовнішньої політики, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, зокрема і у сфері міжнародних відносин.

2) спеціальні органи зовнішніх зносин - центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується на реалізацію зовнішньої політики держави чи окремих її напрямків. До цієї категорії органів зовнішніх зносин належать Міністерство закордонних справ України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна прикордонна служба України, Державна митна служба України та деякі інші органи.

Міністерство закордонних справ України як центральний орган виконавчої влади є провідним органом із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України і діє на підставі Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 960. МЗС України очолює Міністр, який за поданням Президента України призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України.

Міністр закордонних справ має перших заступників та заступників, обов'язки між яким розподіляються Міністром. Гранична чисельність працівників МЗС та працівників закордонних дипломатичних установ затверджує Кабінет Міністрів України, а структуру центрального апарату МЗС та положення про структурні підрозділи МЗС затверджує Міністр закордонних справ. Для погодженого вирішення основних найважливіших питань у складі МЗС утворюються колегія, наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи.

Зарубіжні органи зовнішніх зносин - це уповноважені органи держави, що знаходяться за її межами і виконують функції захисту прав і інтересів держави, її громадян і юридичних осіб.

До системи зарубіжних органів зовнішніх зносин входять:

· дипломатичні представництва (посольства);

· консульські установи;

· дипломатичні представництва держав при міжнародних організаціях;

· спеціальні місії;

· торгівельні представництва;

· делегації держав на сесіях міжнародних організацій та на міжнародних конференціях.

Залежно від характеру своєї діяльності зарубіжні органи зовнішніх зносин поділяються на постійні (дипломатичні та торгівельні представництва, консульські установи) та тимчасові (спеціальні місії, делегації держав на сесіях міжнародних організацій та на міжнародних конференціях) [1].

2. Постійні дипломатичні представництва

Дипломатичне представництво - це орган зовнішніх зносин акредитуючої держави, що утворений на території держави перебування з метою підтримання дипломатичних відносин між цими державами.

Заснування дипломатичних представництв здійснюється за спільною згодою акредитуючої держави та держави перебування, що виражається у формі договорів про встановлення дипломатичних відносин, спільного комюніке, обміну нотами тощо.

Загальні засади організації, діяльності та правового статусу дипломатичних представництв визначаються Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. Внутрішні організаційні питання діяльності представництва регулюються національним законодавством акредитуючої держави. Зокрема, питання діяльності дипломатичних представництв України регулюються Законами України «Про дипломатичну службу» [2] , Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим Розпорядженням Президента України від 22.10.1992 р. №166/92-рп та іншими актами законодавства.

У сучасному міжнародному праві розрізняються такі види дипломатичних представництв:

· посольство - представництва вищого рівня, що очолюються надзвичайними і повноважними представниками;

· постійні місії - представництва, що очолюються надзвичайними і повноважними посланниками;

· інші офіційні представництва, що мають специфічний статус, але прирівнюються до посольств чи постійних місій. Такими представництвами, наприклад, є нунціатури (представництва Ватикану), а також верховні комісаріати, якими обмінюються між собою держави-члени Британської співдружності.

Офіційні дані про адресу дипломатичних представництв України за кордоном можна побачити на сайті.

Інформацію про постійні представництва України при міжнародних організаціях можна побачити на сайті Міністерства закордонних справ України.

· Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні (Відень, Австрія)

· Представництво України при Європейському Союзі та Європейському співтоваристві з атомної енергії (Брюссель, Бельгія)