Елементом правового статусу дипломатичного представництва та його персоналу є наявність дипломатичних привілеїв та імунітетів. Дипломатичні привілеї та імунітети являють собою сукупність особливих прав, які надаються зарубіжним дипломатичним представництвам та їх працівникам і зміст яких полягає у незастосуванні до них юрисдикції держави перебування.

Спеціальна дипломатична місія - це тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Правовий статус та засади діяльності спеціальних дипломатичних місій визначаються Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

Відповідно до цієї Конвенції можливе направлення однієї і тієї ж спеціальної місії у дві чи більше держави, а також спільної спеціальної місії двома чи більше державами.

Направлення спеціальної місії в іншу державу здійснюється за взаємною згодою держав, попередньо отриманою дипломатичними чи іншими каналами. Функції, повноваження, порядок та строк діяльності спеціальної місії визначається за домовленістю між направляючою та приймаючою державами.

Спеціальна місія може складатися з одного чи декількох представників направляючої держави. В останньому випадки призначається голова спеціальної місії. До складу спеціальної місії також може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.

Правовий статус спеціальної місії та представників, що входять до її складу, за окремими винятками подібний до статусу дипломатичного представництва та його персоналу. Проте, якщо головою спеціальної місії є глава направляючої держави, голова уряду чи міністр закордонних справ направляючої держави, їхній статус, в т.ч. привілеї та імунітети, прирівнюється не до статусу голови дипломатичного представництва, а до статусу глави іноземної держави, голови уряду чи міністра закордонних справ іноземної держави.

представник дипломатичний імунітет орган

3. Дипломатичні привілеї та імунітети

Залежно від суб'єкта дипломатичних привілеїв та імунітетів розрізняються такі їх види:

· привілеї та імунітети дипломатичного представництва;

· привілеї та імунітети персоналу дипломатичного представництва (особисті привілеї та імунітети).

Виділяються наступні привілеї та імунітети дипломатичного представництва:

1. Право користуватися прапором і символікою акредитуючої держави. Це право реалізується як дипломатичним представництвом, так і його головою.

2. Недоторканність приміщення і обов'язок держави перебування належним чином охороняти приміщення, що використовуються для цілей представництва, в т.ч. резиденцію голови представництва. Органи влади держави перебування не вправі входити до цих приміщень інакше, як з дозволу голови дипломатичного представництва. Як самі приміщення, так і майно, що в них знаходиться, а також транспортні засоби не можуть бути піддані обшуку, огляду, арешту, реквізиції і виконавчим діям.

3. Недоторканність архівів, документів та офіційної кореспонденції представництва. На відміну від таємниці кореспонденції, що передбачається національним законодавством для фізичних та юридичних осіб (наприклад, ст. 31 Конституції України), ця недоторканність не може бути обмежена ні на підставі закону, ні за рішенням суду.

4. Свобода відносин з акредитуючою та іншими державами, включаючи використання криптографічних шифрів і дипломатичних кур'єрів. Щоправда, для встановлення та використання радіопередавальних пристроїв необхідна згода держави перебування.

5. Фіскальний імунітет, тобто звільнення дипломатичного представництва від сплати будь-яких податків і зборів, крім тих що представляють собою плату за надання конкретних видів послуг.

6. Митний імунітет, тобто звільнення дипломатичного представництва від сплати ввізного (вивізного) мита та митного огляду при ввезенні (вивезенні) товарів і транспортних засобів, призначених для офіційного використання представництвом.

До особистих дипломатичних привілеїв та імунітетів відносяться:

1. Особиста недоторканність - заборона арешту чи затримання у будь-якій формі дипломатичного агента органами влади держави перебування чи держави, через яку дипломатичний агент проїздить транзитом.

2. Недоторканність житла - приватні помешкання дипломатичного персоналу, їх речі та документи користуються такою ж недоторканністю, як і службові приміщення дипломатичного представництва.

3. Імунітет від судової юрисдикції:

а) імунітет від кримінальної юрисдикції. За винятком випадків позбавлення імунітету акредитуючою державою, дипломатичні агенти не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, а відповідні кримінальні справи визнаються непідсудними судам держави перебування;

б) імунітет від цивільної юрисдикції. Дипломатичні агенти не можуть бути відповідачами у цивільних справах, за винятком речових позовів щодо приватного рухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування і не використовується для потреб дипломатичного представництва; позовів у спадкових справах, якщо дипломатичний агент виступає як приватна особа, а не представник акредитуючої держави; а також позовів, що стосуються будь-якої професійної чи комерційної діяльності дипломатичного агента поза межами його офіційних функцій;

в) імунітет від адміністративної юрисдикції, тобто заборона притягувати дипломатичних агентів до адміністративної відповідальності за вчинені ними адміністративні правопорушення.

4. Фіскальний імунітет. Дипломатичні агенти звільняються від сплати усіх податків і зборів, за винятком непрямих податків, що включаються у вартість товарів чи послуг, податків на спадщину, рухоме і нерухоме майно, а також податків та зборів, що представляють собою плату за надання конкретних видів послуг.

5. Митний імунітет. Дипломатичні агенти звільняються від сплати ввізного (вивізного) мита при переміщенні через митний кордон предметів, призначених для особистого споживання. Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від митного огляду, якщо нема підстав вважати, що в ньому перевозяться предмети, ввезення чи вивезення яких заборонене.

Особистими дипломатичними привілеями та імунітетами користуються також члени сім'ї дипломатичного агента, якщо вони проживають разом з ним і не є громадянами держави перебування.

Працівники адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу та члени їх сімей, що проживають разом з ними і не є громадянами держави перебування, користуються обмеженими дипломатичними привілеями та імунітетами. Обсяг їх привілеїв та імунітетів завжди менший, ніж обсяг привілеїв та імунітетів дипломатичного персоналу. Так, члени адміністративно-технічного персоналу мають такі ж привілеї і імунітети, що і дипломатичний персонал, за винятком імунітету від цивільної та адміністративної юрисдикції за дії, вчинені не у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Члени ж обслуговуючого персоналу користуються імунітетом лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків, та фіскальним імунітетом щодо отриманого заробітку.

Вчинення дипломатичним агентом або членом його сім'ї серйозного правопорушення чи недружніх дій щодо держави перебування може бути підставою для оголошення агента та (або) членів його сім'ї небажаною особою (persona non grata). У цьому разі акредитуюча держава зобов'язана відкликати таких осіб. Якщо протягом розумного строку таке відкликання не відбулося, вважається persona non grata позбулася дипломатичного імунітету і може бути притягнута державою перебування до юридичної відповідальності на загальних підставах як іноземний громадянин.

Імунітет дипломатичних агентів від юрисдикції держави перебування не звільняє їх від юрисдикції акредитуючої держави [1].

4. Дипломатичне право міжнародних організацій

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій - відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництвами між державою й організацією. Значення таких відносин постійно підвищується не тільки через посилення впливу самих організацій, але і як відображення спроб держав ефективніше контролювати діяльність організацій. Держави прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу, міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно-правовою основою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори.

Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функціями дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнародну правосуб'єктність. Наприклад, у Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру названі такі функції представництв держав: забезпечення представництва держави, що представляє, при міжнародній організації; підтримка зв'язку між державою, що представляє, й організацією; проведення переговорів з організацією й у її рамках; з'ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про неї уряду держави, яку представляють; забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності організації; захист інтересів держави, що представляє, стосовно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжнародною організацією може бути ширшим чи вужчим [4].

Література

1. Український юридичний портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://jure.in.ua/node/45

2. Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2728-14

3. Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/253-15

4. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.

5. Гуменюк Б.І. Дипломатична служба: правове регулювання: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Либідь, 2007. - 224с.

6. Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. - К., 2012. - 631 с.