Аналіз чинного законодавства, діючі закони передбачають різні механізми звільнення суддів з посади. Але на наш погляд, принци єдності статусу суддів та єдність підстав для звільнення суддів, закріплених в Конституції, передбачає можливість прийняття єдиного Закону, в якому була б деталізована процедура відсторонення судді від посади, а саме: зазначений суб'єкт її ініціювання, процедуру встановлення наявності однієї з передбачених Конституцією підстав для звільнення судді, порядок і підстави розгляду матеріалів про звільнення з посади судді, наслідки винесення рішення про звільнення з посади по кожній підставі й інші процедурні питання. Принцип єдності статусу судді вимагає одноманітного підходу до процедури звільнення з посади всіх категорій суддів.

На жаль, Законом N 1625-IV (1625-15) від 18.03.2004 було виключено статтю 38 з Закону України “Про статус суддів”, яка регламентувала підстави та порядок зупинення повноважень суддів. В наслідок таких дій законодавця, створились умови, за якими суддя, відносно дій якого здійсненюється провадження по кримінальній справі або дисциплінарне провадження, фактично продовжує здійснювати повноваження судді, тим самим дає підстави сумніватись сторонам судового розгляду у його належній кваліфікації та справедливості винесених рішень. Вважаємо, що доти, поки розглядається питання, що стосуються професійної репутації судді, останній повинен бути відстороненний від виконання суддівських функцій, але зі збереженням всіх гарантій, передбачених суддівським статусом. Зокрема, доцільно зупиняти повноваження судді, якому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину до закриття справи або винесення виправдувального вироку. Звичайно, якщо буде винесено обвинувальний вирок, то повноваження судді продовжуються бути зупиненими до набуття законної сили обвинувальним вироком та винесення рішення відповідного органу про припинення повноважень судді. Також доцільно зупиняти повноваження судді на час здійснення дисциплінарного провадження щодо нього з підстав порушення несумісності посади судді з іншою діяльністю до вирішення справи по суті. Також слід зупиняти повноваження судді у випадку порушення процедури звільнення судді з посади з інших підстав, передбачених Законом. В якості підстав зупинення повноважень судді слід додати закінчення строку повноважень судді, якщо щодо цього судді розпочата процедура безстрокового обрання на посаду на строк до остаточного ухвалення відповідного рішення Верховною Радою України.

Рішення щодо зупинення повноважень судді доцільно приймати на засіданні кваліфікаційної комісії суддів, з наступним повідомленням про прийняте рішення голови відповідного суду, в якому працює суддя.

Вважаємо, що запровадження інституту зупинення повноважень судді сприятиме підвищенню авторитету та незалежності судової влади в цілому.

2. Дисциплінарна відповідальність та заохочення суддів

2.1 Основні юридичні та етичні вимоги до поведінки суддів

суддя дисциплінарна відповідальність посада

Судді наділені високим статусом, виконують виключно важливу роль в суспільстві із вирішення правових конфліктів, тому до них висуваються не тільки підвищені професійні вимоги, а й встановлюються особливі, відмінні від інших державних службовців, морально-етичні стандарти поведінки як під час виконання професійних обов'язків, так і поза залою судових засідань. Вони викладені у низці міжнародно-правових актів, Законі України “Про статус суддів” та Кодексі професійної етики суддів.

В Основних принципах незалежності судових органів, прийнятих сьомим Конгресом ООН по запобіганню злочинності у вересні 1985 р., закріплено, що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до вимог закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску (ст. 2). У ст. 6 зазначається, що принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. Відповідно до ст. 8 судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів. Крім того, ст. 10 встановлюється, що особи, відібрані для судових посад повинні мати високі моральні здібності.

Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи Про незалежність, дієвість та роль суддів від 13 жовтня 1994 р. встановлює серед обов'язків суддів безсторонньо вести справи відповідно до особистої оцінки фактів і свого тлумачення законів, забезпечувати справедливе вислуховування аргументів і повагу встановлених законом процесуальних прав всіх сторін.

Європейська Хартія про статус суддів прийнята на багатосторонній зустрічі зі статусу суддів, організованій Радою Європи 8-10 липня 1998 р. У п. 1.5. закріплюється, що при виконанні своїх повноважень суддя має виявити прихильність і повагу до людей; у п. 4.3. міститься вимога щодо утримання від будь-якої поведінки, дій або проявів, здатних реально порушити віру в його безсторонність і незалежність.

Крім того, існують певні етичні вимоги до суддів, викладені у документах загального характеру. Так, у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини йдеться про право кожного на справедливий відкритий розгляд справи в розумні строки незалежним і безстороннім судом. Фактично аналогічні положення закріплені у ст. 10 Загальної декларації з прав людини, п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права.

В Законі “Про статус суддів” встановлено загальне положення, відповідно до якого судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні (ст. 3).

Рішенням п'ятого З'їзду суддів України від 24 жовтня 2002 р. затверджено Кодекс професійної етики суддів, яким врегульовано комплекс етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Кодексом встановлені такі етичні вимоги до поведінки суддів:

(1) суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

(2) суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб;

(3) суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої;

(4) суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя;

(5) суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні;

(6) суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили;

(7) суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб;

(8) суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді;

(9) суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо;

(10) суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя;

(11) суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;

(12) суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

2.2 Дисциплінарна відповідальність суддів

Особливості статусу судді проявляються і в специфіці юридичної відповідальності суддів. Відповідність суддів, і зокрема, дисциплінарна, є одним (хоча і не головним) із засобів забезпечення їх дисципліни, а також елементом соціального контролю за судової владою.

Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України дії, визначені як дисциплінарні правопорушення і відповідальність за них, визначається виключно законами України. Суб'єкти дисциплінарної влади у загальному вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП), відповідно до ст. 147№ якого дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на можливість прийняття щодо окремих категорій працівників статутів і положень про дисципліну (ст. 142 КЗпП), які можуть передбачати особливості їх дисциплінарної відповідальності (ст. 147 КЗпП). Це стосується і суддів, щодо яких законодавство вирізняє окрему систему органів і процедуру дисциплінарного провадження.

Підстави та порядок дисциплінарного провадження щодо суддів регламентуються Законами України “Про судоустрій України”, “Про Вищу раду юстиції”, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. Ряд процедурних питань також врегульовано локальними нормативними актами кваліфікаційних комісій суддів (наприклад, Регламент роботи кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Харківського апеляційного округу, затверджений на засіданні кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Харківського апеляційного округу 13.01.06 р.).

Повноваження з притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні реалізують:

1) кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів - щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду; також вона розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів (ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”).

Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України “Про статус суддів” суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком суддів є порушення:

а) законодавства при розгляді судових справ;

б) вимог, передбачених ст. 5 Закону “Про статус суддів”: суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої;

в) обов'язків, указаних у ст. 6 Закону “Про статус суддів”. Відповідно до цієї норми судді зобов'язані: