Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СПОСОБІВ І ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТА

Дроздова О.В., аспірант

кафедри цивільно-правових дисциплін

Вступ

Постановка проблеми. Проблема забезпечення ефективного захисту цивільних прав, свобод та інтересів особи є однією з головних серед проблем реального впровадження у суспільні відносини принципу верховенства права, закріпленого у частині першій ст. 8 Конституції України. Цей захист здійснюється, перш за все, судами [1]. Це свідчить про актуальність проблеми способів і засобів захисту цивільних прав та інтересів.

Ступінь розробленості проблеми. У центрі уваги багатьох учених перебуває інститут захисту цивільних прав у цілому, а саме у працях М. Агаркова, С. Алексєєва, Ю. Білоусова, Т. Боднаря, В. Борисової, А. Довгерта, І. Жилінкової, О. Дзери, С. Іванової, З. Красіловської, Н. Кузнєцової, Н. Леннуар, В. Луця, Р. Майданика, Н. Мироненко, О. Підопригори, Ю. Размєтаєвої, О. Спектор, П. Федоренко, Є. Харитонова, Я. Шевченко, А. Яреми та ін.

Мета статті. Незважаючи на інтерес до вказаної проблематики, залишається малорозробленим питання відмежування категорій «засоби захисту» і «способи захисту» цивільних прав пацієнтів. Отже, вважаємо за потрібне присвятити цю статтю з'ясуванню співвідношення зазначених категорій, а також дослідженню конкретних способів і засобів захисту прав пацієнтів.

Виклад основного матеріалу

Спершу встановимо, як тлумачаться досліджувані поняття. У літературі дискусійним є питання щодо трактування термінів «способи» та «засоби». Так, деякі дослідники під способами захисту розуміють «засоби правового впливу, які застосовуються компетентними органами щодо зобов'язаних осіб або правопорушників із метою відновлення порушеного (оспореного) права людини» [2, с. 295]. Тобто, способи і засоби за цією концепцією є схожими категоріями.

На думку інших [3], терміни «правові засоби» і «способи» близькі за змістом, але не тотожні. Дійсно, їх не слід ототожнювати хоча б тому, що способи чітко встановлюються законом або договором, а правові засоби належать не лише до матеріального світу, але й до інтелектуальної сфери [3].

У суворому розумінні категорії «способи» та «засоби» означають різні дії, спрямовані на захист прав, тобто різні елементи (види або частини) діяльності із захисту суб'єктивних прав [4, с. 41], хоча між ними існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність, що часто призводить до змішування понять.

Цікавою є позиція дослідниці Н.Д. Гетьман- цевої, яка визначає, що спосіб захисту - сукупність дій, за допомогою яких відновлюються, визнаються, встановлюються права та законні інтереси особи. Засіб захисту - це сукупність дій, спрямованих на відновлення, визнання і встановлення прав та законних інтересів особи. Спосіб захисту є засобом для форми захисту. При цьому кожний спосіб захисту має свої засоби [5].

Отже, необхідно розрізняти поняття «спосіб захисту прав» та «засіб захисту прав», які хоча й пов'язані, але не є тотожними.

Говорячи про способи захисту, іноді вживають також термін «міра захисту», який є синонімом слова «способи», і термін «метод захисту», що є не зовсім точним, оскільки «метод» - це сукупність певних засобів і способів. Використання терміна «вид захисту» не є помилкою, однак він означає поняття більш загального порядку [6].

Тепер розглянемо різні засоби захисту прав пацієнта й визначимо, який засіб захисту права є ефективнішим і найбільш актуальним для пацієнта.

Якщо говорити про ефективність застосування засобів захисту права пацієнтів, то, наприклад, Р. Гринюк [7, с. 13] найефективнішим визнає інститут омбудсмана, а З. Гладун, аналізуючи правові конфлікти між лікарями та пацієнтами, вважає ефективним саме звернення до третьої, незалежної сторони, яка має знання у сфері медицини та психології [8, с. 178]. спосіб цивільний медичний право

Позиція І. Паращич [9, с. 13] та В. Галай [10, с. 15] є вельми цікавою, хоча вони й ототожнюють способи і засоби захисту прав пацієнтів, як раніше зауважувалося, різниця між способом і засобом захисту прав полягає в тому, що перший є сукупністю дій, за допомогою яких відновлюються, визнаються, встановлюються права та законні інтереси особи, а другий є сукупністю дій, спрямованих на це. Тобто спосіб - це «як захистити», а засіб - «чим» або «завдяки чому».

Отже, на думку І. Паращич, перспективними судовими способами щодо захисту прав пацієнтів визначено: звернення до Конституційного Суду, адміністративне судочинство, звернення до Європейського суду з прав людини та використання механізму третейського судочинства у захисті пацієнтів [9, с. 13]. Схожу точку зору має і В. Галай, яка пропонує таку класифікацію способів захисту прав пацієнтів: система оскарження порушених прав у сфері охорони здоров'я; звернення до інститутів судочинства; застосування примирювальних процедур; звернення до недержавних організацій [10, с. 15].

Роблячи попередній висновок, зазначимо, що пацієнт, цивільне право якого порушене, подає позов до суду, який є засобом захисту прав пацієнта, а безпосередньо судовий захист - це форма захисту прав пацієнта. При цьому право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви, а й можливість подання зустрічного позову або заперечень проти позову, вимагання винесення рішення та примусового його виконання.

Перш ніж звернутися до суду, пацієнт має право звертатися до будь-яких інших державних органів і недержавних організацій, які, на його думку, зможуть вирішити питання захисту прав.

У випадку порушення умов договору про надання медичних послуг або надання неякісних послуг пацієнт має право подати скаргу до Управління захисту прав споживачів, яке діє при органах виконавчої влади (місцевого самоврядування) відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Звернення пацієнта до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмана) є перспективним засобом захисту прав пацієнтів на підставі Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено це тільки у досудовому порядку.

Хоча омбудсман включений до системи інститутів держави, але на тих підставах, на яких він діє, не завжди має достатній вплив, відповідно залишається умовним суб'єктом захисту прав, у тому числі щодо захисту прав пацієнта.

Кількість позовів пацієнтів до Європейського суду з прав людини «проти України» свідчить про те, що інститут захисту прав пацієнтів в Україні потребує оновлення. Це можна зробити, запровадивши в Україні інститут омбусмана з прав пацієнта, який діє у багатьох країнах світу, зокрема, Австрії, Бельгії, Хорватії, Польщі, Греції, Великій Британії, Угорщині.

Виходячи з проведеного аналізу точок зору різних дослідників, визначимо свою класифікацію засобів захисту прав пацієнта:

1) звернення до Управління захисту прав споживачів;

2) звернення пацієнта до омбудсмана;

3) звернення до недержавних організацій;

4) звернення до медіатора як третьої сторони;

5) звернення до третейського суду;

6) подання скарги до відповідного органу в адміністративному порядку;

7) позов до суду загальної юрисдикції;

8) звернення до Європейського суду з прав людини.

У випадку надання пацієнту неякісної медичної допомоги (послуг) він може захистити свої права і завдяки альтернативному врегулюванню спорів (АВС). Зауважимо, що слід відрізняти способи захисту прав та альтернативні способи вирішення спорів. Деякі вчені альтернативні способи вирішення спорів називають альтернативними формами та вказують їх, як сукупність елементів, складною альтернативною системою вирішення правових спорів і конфліктів загалом, що має тенденцію до подальшого перетворення на приватне процесуальне право [11], або розуміють як прийоми і способи вирішення спорів поза системою державного правосуддя» [12, с. 9]. Зауважимо, що використання терміна «форма АВС» може характеризувати орган, який застосовує обраний сторонами спосіб АВС [13].

Друга група вчених альтернативні способи вирішення спорів визначає, як засоби несудового впливу на спір [15, с. 80]. Третя група вчених вважає, що альтернативне вирішення спорів відображає процес, тобто являє собою систему взаємопов'язаних дій сторін та інших осіб із розгляду існуючого спору, спрямованих на його позасудове врегулювання або вирішення з використанням примирних чи інших незаборонених процедур, що здійснюється, як правило, на підставі сумлінного волевиявлення сторін [15, с. 161; 16, с. 126; 17]. Отже, як бачимо, у науці немає єдиного підходу до змісту АВС.

Більш доцільним вважаємо використання терміна «спосіб АВС». Якщо розглядати альтернативні способи вирішення спорів у сфері медичної діяльності, то виявимо таке визначення альтернативних способів вирішення спорів пацієнтів - це способи вирішення спору в позасудовому порядку, в тому числі у поєднанні з судовими процедурами, що виникає у процесі надання медичної допомоги (послуги), метою яких є усунення суперечностей між сторонами, розв'язання, зменшення негативних наслідків.

Роблячи попередній висновок, зазначимо, що оскільки до неюрисдикційних форм захисту прав відносять альтернативні способи вирішення спорів [14, с. 81] або розглядають їх як альтернативу державному правосуддю [11], то можна стверджувати, що за спрямованістю дій альтернативні способи вирішення спорів більш схожі на форми захисту прав, ніж способи захисту прав, оскільки, як раніше зауважувалося, є засобом для форми захисту.

Більшість учених виділяють такі альтернативні способи вирішення спорів: переговори; посередництво (медіація); третейський суд.

Як бачимо, до альтернативних способів вирішення спорів належать ті способи вирішення спорів, якими пацієнт може скористатися, застосувавши засоби захисту своїх прав, а саме: подання скарги до відповідного органу в адміністративному порядку; звернення до медіатора як третьої сторони; звернення до третейського суду. Розглянемо їх детальніше.

Переговори - найпоширеніший спосіб вирішення правових спорів, які становлять процес обговорення предмета спору між сторонами конфлікту з метою досягнення взаємоприйнятної домовленості [18, с. 60].

Під час проведення переговорів відбувається взаємодія між пацієнтом і медичним працівником або адміністрацією медичного закладу. Так, пацієнт, цивільне право якого порушене, може звернутися до адміністрації медичного закладу зі скаргою головному лікарю (директору, наприклад, приватної клініки) медичного закладу.

Статтею 3 Закону «Про звернення громадян» визначаються види звернень громадян, серед яких - заява (клопотання) та скарга. Скарга пацієнта є офіційним документом, за допомогою якого він заявляє про свою позицію щодо юридичного конфлікту, що виник між ним і працівником медичного закладу [19, с. 226].

Медіація - це самостійний спосіб урегулювання правових спорів, що являє собою особливим чином організовану процедуру переговорів за участю нейтрального посередника (медіатора), який сприяє обговоренню сторонами умов урегулювання правового спору і прийняттю взаємовигідного рішення [20, с. 76]. Варто зазначити, що посередництво (медіацію) у вирішенні юридичних конфліктів суб'єктів медичних правовідносин, де однією зі сторін є пацієнт, використовують у своїй діяльності такі громадські організації, як Всеукраїнська громадська організація «Фундація медичного права та біоетики України», Харківська правозахисна група.