Інститут прокуратури та кримінальної юстиції

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Кривоконь Д.А.

Анотація

доведення самогубство кримінальний кодекс

У даній роботі досліджено проблемні аспекти визначені в диспозиції статті 120 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яка передбачає відповідальність за доведення до самогубства. З'ясовано поняття самогубства та його характерні риси. Проаналізовано методи вчинення даного злочину. Здійснено дослідження наукових праць у сфері кримінального права, криміналістики та психології. Запропоновано удосконалення ст. 120 КК України.

Ключові слова: самогубство, шантаж, приниження людської гідності, жорстоке поводження, примус до протиправних дій, матеріальна залежність.

Постановка проблеми

Найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод є право людини на життя. В Україні людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю [ст. З Конституції України]. У ст. 27 Конституції України вказано, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно його позбавлений [1]. Протиправне завдання смерті є кримінально-кара- ним діянням. Одним із злочинів, що посягає на життя людини є доведення до самогубства, за який передбачено відповідальність у ст. 120 КК України. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк [2]. Найчастіше суїцидальний вчинок є індивідуальним рішенням, підсумком міркувань окремо взятої людини. Однак, як свідчать результати досліджень науковців, самогубство являє собою стійке соціальне явище, поширеність якого має певні закономірності, пов'язані з соціально-економічними, культурно-історичними та етнічними умовами розвитку [3, с. 54]. Характерною рисою є той факт, що вибух суїцидальної активності спостерігається в періоди соціальних та політичних змін у житті суспільства, оскільки існують певні групи населення чи окремі особистості, які не можуть адаптуватися до корінної зміни системи цінностей, зміни способу життя тощо. Це положення теоретично обгрунтовує Ю. Александровський у своїй роботі щодо концепції соціально-стресових розладів [4, с. 171]. Отже, даний злочин потрібно розглядати не лише з правової, а й з соціальної точки зору, оскільки існує сумна статистика збільшення самогубств зумовлена погіршенням екологічних умов, поширенням різноманітних субкультур, релігійного сектантства, бурхливим розвитком інформаційних технологій.

Останніми роками в Україні зростає кількість самогубств. Так у 2016 р. за фактами вчинення самогубств громадянами було зареєстровано 8311 проваджень. З 2011 по травень 2017 року в Україні винесено лише п'ять вироків за статтею доведення до самогубства (при чому лише чотири з них набрали законної сили). Зазвичай, правоохоронці припиняють провадження у справах про самогубство, не знайшовши слідів насильства на тілі загиблих. Версію доведення до самогубства належним чином не розслідують або й, взагалі, ігнорують [15].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання доведення до самогубства було предметом досліджень таких науковців як Ю. Александровський, А. Ващенко, О. Гусак, Л. Керик, О. Культенко, Д. Лєбєдєв, О. Назаров, К. Новікова, Д. Соларьова, Л. Шестопалова та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Самогубство -- це усвідомлене позбавлення себе життя. Кожна людина, яка вирішує позбавити себе життя, приходить до цього рішення різними шляхами. Доведення до самогубства є кримінально-караним діянням. Проблема даного злочину полягає у складності встановлення причинного зв'язку між діями винного та смертю потерпілої особи. Також дискусійним є питання про відповідальність осіб, які схиляють до самогубства способами, не вказаними у диспозиції ст. 120 КК України. Невирішеним залишається питання щодо доцільності доповнення ст. 120 КК України схилянням до самогубства та організацією діяльності, яка схиляє чи іншим чином сприяє самогубству.

Мета статті

Головною метою цієї роботи є дослідження можливостей вдосконалення ст. 120 КК України, яка передбачає відповідальність за доведення до самогубства.

Виклад основного матеріалу

Самогубство -- це одна з соціальних проблем суспільства. Однак, у науковців немає єдиної точки зору щодо визначення цього поняття. На думку Л. Шестопалової самогубство -- це 1) екстраординарне соціально-біопсихологічне явище, в якому в комплексі виявляються ознаки множини вчинених і вчинюваних самогубств (на певній території у певний час). Тому можна говорити про окремі моделі самогубства (наприклад, японську модель самогубства з піками в молодому віці та старості, ритуалами та особливим ставленням до смерті як до невід'ємної складової життя); 2) цілком свідомо вчинювані дії окремою особою (особами) з метою припинити своє існування, наслідком яких є (може бути) її (їх) смерть [6, с. 33]. Отже, самогубство характеризується такими ознаками:

1) мета -- позбавити себе життя; 2) потерпілий та суб'єкт збігаються в одній особі; 3) власна смерть спричиняється особистими діями (бездіяльністю) [7, с. 141].

Відповідно до звіту Всесвітньої організації охорони здоров'я Україна входить до європейської десятки лідерів за статистикою самогубств з показником 20,1 на 100 тисяч населення вона ділить 9--10 місця з Росією [5].

Існує безліч причин, які штовхають людину до такої смерті. Високе місце займають причини соціального напрямку. До них можна віднести: майнову нерівність, національні та класові суперечності, зміну соціального статусу. До економічних причин можна віднести кризові явища, які знижують життєвий рівень багатьох людей. Головною причиною вчинення самогубств в Україні залишається соціально-економічне становище більшої частини її громадян, що не відповідає сучасним стандартам життя цивілізованої людини. Найбільш соціально незахищені верстви населення -- пенсіонери і молодь -- переважають серед жертв суїциду. Досить часто шпальти газет рясніють повідомленнями про смерть людей, які спокусилися на дешеві банківські кредити. Та внаслідок фінансової кризи, що, як відомо, спровокувала загальну економічну кризу, не змогли розрахуватися навіть за відсотки і покінчили життя самогубством [8, с. 85]. Також велику роль грають матеріальні та духовні риси певного суспільного ладу, а саме: культура, традиції, правила поведінки, які були започатковані минулими поколіннями. Впливають на розвиток суїцидальної поведінки і політично- правові причини, такі як міжнаціональні суперечності, бездіяльність та корумпованість державних органів, військові конфлікти тощо. Суїцидальні наміри спричиняє конфліктний емоційний стан, який виконує, крім сигнально-діагностичної, ще й руйнівну функцію. Конфлікт може призвести до різних ступенів соціальної дезадаптації особистості -- від легких форм (психологічний дискомфорт) до найважчого ступеня дезадаптації (повного розриву всіх зв'язків, почуття власної зайвості). Особистісна дезадаптація здатна призвести до формування суїцидальної поведінки в разі неможливості реалізації базових ціннісних настанов [7, с. 148].

Здійснення самогубства можливе й за допомогою інших осіб. В українському законодавстві передбачено кримінальну відповідальність за доведення особи до самогубства або замаху на нього [2]. Родовим об'єктом даного складу злочину є життя та здоров'я людини. Безпосередній об'єкт -- життя людини. Початком життя людини прийнято вважати початок фізіологічних пологів, а кінцевим моментом -- біологічна смерть, а саме незворотні зміни в корі головного мозку та центральної нервової системи. Також слід звернути увагу на те, що кожен індивід володіє природним невід'ємним суб'єктивним правом на вибір і дане право стосується всіх сторін реалізації права на життя: від права на володіння життям до права його розпорядженням. Право вибору переплітається зі свободою волевиявлення особи. Отже, у випадку доведення до самогубства винний не позбавляє потерпілого права вибору щодо розпорядження своїм життям, як, наприклад, при вбивстві [10, с. 173]. На відмінну від вбивства, де має місце умисне заподіяння смерті іншій особі при відсутності у нього вибору, диспозиція статті 120 КК України закріплює такі дії індивіда, що посягає, -- винного, результатом яких є вибір іншого суб'єкта -- позбавити себе життя. В наявності у потерпілого можливості вибору того чи іншого варіанта поведінки в конкретній ситуації полягає головна специфіка об'єкта доведення до самогубства. Гідність людини виступає додатковим альтернативним об'єктом. Об'єктивною стороною є діяння, яке призводить до такого наслідку, як самогубство або ж замах на нього. Але відповідальність можлива лише, якщо особу підштовхнули до самогубства неправомірними діями. Доведення до самогубства може вчинятися такими способами, як: 1) жорстоке поводження з потерпілим; 2) шантаж; 3) примус до протиправних дій; 4) систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перший спосіб характеризується грубими та безжальними діями особи, які завдають потерпілому психічних або фізичних страждань. Це може бути позбавлення сну, їжі, води, систематичні побої тощо. Щодо шантажу, то під ним розуміється залякування погрозою викрити чи розголосити певну інформацію, яка може зганьбити потерпілого, його близьких, спаплюжити його репутацію. Третій спосіб полягає у схиленні особи потерпілого до вчинення дій заборонених чинним законодавством. Під систематичним приниженням людської гідності розуміють багаторазові образи, глумління над потерпілим, цькування, поширення наклепницьких вигадок, інше принизливе ставлення до потерпілого [9, с. 301--302]. Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, які принижують людську гідність.