Суб'єктивна сторона даного злочину виражена у вині в формі умислу (якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання або не бажала, але свідомо припускала їх настання) чи необережності (якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити) [2, ст. 24, 25]. Суб'єкт такого складу злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (16 років). Даний злочин із матеріальним складом, який є закінченим з моменту доведення до самогубства або замаху на нього. Поведінка злочинця при вчиненні злочинних дій пов'язана з його психологічними, моральними, соціальними властивостями та проявами. Злочинець моделює свою поведінку, щоб спровокувати жертву до замаху на самогубство. Насильство злочинця у різних формах впливає на потерпілого, має свої прояви, характеристики, воно може виконувати функцію не тільки примусу, а й безпосереднього придушення або знищення об'єкта насильства. Злочинець, як правило, усвідомлює, що його дії призведуть до самогубства потерпілого [11, с. 164]. Психологи у особі злочинця вирізняють такі дефекти: індивідуальну правосвідомість, патологію потреб сфери особистості та психічного розвитку. До найбільш загальних рис насильницьких злочинців відносять егоїзм, нехтування інтересів і думки членів суспільства, відсутність здатності й бажання поставити себе на місце потерпілого, жорстокість, афективний характер поведінки [12, с. 88--92].

Кваліфікуючими ознаками за ст. 120 КК України є: вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, щодо двох або більше осіб та вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, щодо неповнолітнього (особа, що не досягла 18 років). При матеріальній залежності особа потерпілого перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, яка схилила її до вчинення самогубства, тобто це можуть бути особи, які забезпечують потерпілого житлом, їжею, грошима тощо. Під іншою залежністю потрібно розуміти службову або таку, що обумовлена родинними, релігійними або інакшими відносинами. Виходячи з досліджень науковців, у зв'язку «злочинець-жертва» в процесі доведення до самогубства залежно від характеру соціальних контактів можна розрізнити такі типи потерпілих від цього злочину: потерпілий перебував у родинних чи сімейних відносинах зі злочинцем; потерпілий, це знайомий злочинця -- за місцем проживання або місцем народження; по роботі, навчанню, службі в армії, спільному відпочинку; випадковим зустрічам на вулицях; участі у злочинній діяльності; інші знайомі; потерпілий є незнайомим злочинцю, вони зустрілися безпосередньо перед вчиненням злочину [11, с. 166].

На сьогоднішній день постає проблема доведеності вини у таких злочинах. Насамперед, це проявляється у складності встановлення причинного зв'язку між діями винного та смертю потерпілої особи. Тому призначення та проведення різноманітних судових експертиз у справах про доведення до самогубства є одним з основних джерел отримання доказової інформації. Слідчий, виходячи з обставин справи, що повинні бути з'ясовані, висуває версії стосовно вчинення злочину (способу й обстановки, механізму вчинення злочину, особи підозрюваного), а також для встановлення причин смерті потерпілого, і грунтуючись на них, призначає експертизи. У процесі проведення експертизи встановлюється причина смерті потерпілого, наприклад, сліди удавлення руками, закриття дихальних шляхів, удавлення грудної клітини чи живота, свідчать про інсценування самогубства потерпілого. Судово-медична експертиза речових доказів у справах про доведення до самогубства призначається для дослідження слідів крові й інших виділень тіла, волосся, сторонніх частинок, клітин внутрішніх органів, що виявляються на знарядді спричинення смерті, предметах, що оточують труп, одязі та тілі трупа. Також призначається судово-психіатрична експертиза для з'ясування того, чи був психічно здоровим потерпілий або підозрюваний (обвинувачений), чи не було самогубство наслідком його хворобливої уяви [13, с. 144]. Судово- психологічна експертиза призначається слідчим на підставі процесуального рішення після порушення кримінального провадження. Дана експертиза повинна встановити у якому психічному стані перебував потерпілий до вчинення самогубства та чи є причинний зв'язок між діями обвинуваченого та психічним станом потерпілого. Посмертна судово-психологічна експертиза (судово-психологічна автопсія) проводиться тільки за матеріалами кримінальної справи фахівцем, який реконструює життєві обставини, історію хвороби, душевний стан, що передував смерті підекспертної особи, раніше вчинені спроби самогубства, ставлення до алкоголю, наркотиків, інші психологічно значущі чинники, висловлює обґрунтовану думку про те, чи були в цієї людини вагомі підстави для прийняття рішення про добровільне заподіяння собі смерті. Експерт вирішує два завдання: чи був у особи, яка, можливо, за слідчою версією вчинила самогубство, у період, що передував її смерті, психічний стан, який сприяв самогубству; які причини розвитку цього стану. Залежно від способу вчинення самогубства можливе призначення й інших експертиз.

Важливе значення має час і місце вчинення злочину, адже воно є джерелом слідів, інформації про спосіб вчинення злочину. Час впливає на всі етапи виникнення, існування й використання доказової інформації. Урахування впливу часового чинника в процесі розслідування дозволяє визначити час події злочину, установити часові зв'язки між фактами, з'ясувати черговість подій, дій або фактів, обчислити тривалість різних подій тощо. Дії злочинців характеризуються певною вибірковістю часу. У розслідуванні злочинів можуть мати значення й певні проміжки часу, коли вчиняються ці злочини [14, с. 118].

Доведення до самогубства належить, як правило, до продовжуваних злочинів: фізичне чи психологічне насильство може бути вчинене в одному місці (наприклад, у школі, службовому приміщенні), а потерпілий може покінчити життя в іншому. Передсмертна записка може бути знайдена в помешканні потерпілого, а самогубство він учиняє в іншому місці, наприклад у лісі. Прикладом є нещодавно заблоковані групи в соціальних мережах з іграми «Синій кит», «Розбуди мене о 4:20» і тому подібні. Вперше про такі «групи смерті» стало відомо у травні 2016 р. в Російській Федерації. Адміністратори даних груп взаємодіяли з потерпілими не особисто, а через мережу Інтернет, тобто потенційні жертви не знали про їх місцезнаходження. Потерпілими зазвичай були неповнолітні, які отримували від адміністратора завдання порізати частини тіла (найчастіше -- вирізати на тілі зображення кита), носити при собі ножі, а у фіналі такого «квесту», котрий тривав 50 днів -- мали скоїти самогубство, яке фіксувалося на відео. Найчастіше адміністратори самі знаходили підлітків, які перебували в депресивному стані. Спочатку вивчали його особистість, а вже потім надсилали завдання. Якщо ж учасник відмовлявся від такої «гри смерті», то йому починали надсилати повідомлення з погрозами не тільки на власну адресу, ай -- близьких. Після того, як стало відомо, що не менш ніж 130 дітей стали жертвами такого «квесту», у російському Кримінальному кодексі з'явились три нові статті: про схиляння до самогубства або допомогу у самогубстві, про організацію схиляння до самогубства, про втягнення неповнолітніх у діяльність, яка загрожує їхньому життю. Першою офіційною жертвою в Україні стала п'ятнадцятирічна дівчинка з м. Маріуполя, яка стрибнула з тринадцятого поверху. Ці дії злочинців мають латентний і організований характер, у зв'язку з чим вони розслідуються зі складнощами: місце вчинення злочину -- соціальні мережі; обстановка вчинення злочину -- віртуальні учасники, які використовують різноманітні технічні засоби для формування думок про самогубство в жертви; час учинення злочину -- дії злочинців мають частий, повторюваний і продовжуваний характер.

На жаль, до КК України такі зміни ще не були внесені, але в пояснювальній записці до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту прав і свобод дітей» від 08.08.2017 р. містяться такі шляхи вдосконалення диспозиції ст. 120 КК України:

1. запропоновано спеціальним суб'єктом злочину вважати службову особу, яка на виконання злочинної мети використовує своє службове становище;

2. встановлюється відповідальність за умисне вчинення доведення до самогубства, в якій обов'язково визначено, що такі діяння є можливими за наявності умисної форми вини;

3. доповнення статті 120 КК України такою кваліфікуючою ознакою як «вчинення з корисливих мотивів». Доведення до самогубства або до замаху на самогубство з корисливих мотивів завжди відбувається із прямим умислом, тому що винний ясно усвідомлює, що тільки у разі самогубства потерпілого він отримає реальну можливість заволодіти його майном, грішми, іншими матеріальними благами або позбутися якої-не- будь матеріальної залежності від потерпілого;

4. запропоновано доповнити склад злочину формулюванням «або небажаних для потерпілого дій», оскільки особу фактично можна довести до самогубства і шляхом примушування її до дій, які не є протиправними, це можуть бути небажані для потерпілого, але правомірні дії, або це може бути зловживання правом, яке не є правопорушенням [15].

Але з останнім пунктом Пояснювальної записки важко погодитись, оскільки тоді кримінально-караними будуть вважатися, наприклад, відносини батьків і дітей.

Отже, у диспозиції ст. 120 КК України не вистачає переліку видів діянь, якими може вчинюватись злочин, оскільки розглядаючи приклад соціальних мереж, доведення до самогубства може вчинюватись шляхом обману, підкупу та саме сприянням вчиненню самогубства [16, с. 196]. Внесення таких змін дозволить криміналізувати діяння, які на даний час неможливо кваліфікувати за ст. 120 КК України.

Відомості про місце доведення до самогубства охоплюють: місце, де проводилися підготовчі дії до злочину, безпосереднього вчинення злочину (погрози, жорстке поводження, систематичне приниження людської гідності, шантаж); місце, де залишені сліди злочинного посягання (місце самогубства або замаху на самогубство потерпілого); місце приховування слідів злочину, знарядь і засобів його здійснення, предмета злочинного посягання (інсценування самогубства, убивства або нещасного випадку) [14, с. 117].

Способами вчинення самогубства прийнято вважати вид насильницької смерті: через повішення, від вогнепальної чи холодної зброї, гострого предмета, шляхом отруєння, утоплення, падіння з висоти, загибелі під потягом, самопідпалу, тобто нанесення собі смертельної травми, будь-яким знаряддям чи механізмом.

Висновки

Останнім часом Україну заполонила діяльність так званих «груп смертей», які діють у забороненій соціальній мережі «Вконтакте», метою яких є доведення підлітків до самогубства. Починається все з того, що їх адміністратори дають учасникам груп травматичні «завдання» -- наприклад, свідомо порізати собі руки лезом, відзнявши усе це на відео. Кінцевою метою «гри» є доведення дитини до самогубства, яке вона також повинна зафіксувати на камеру [15]. На даний час постає проблема про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які є адміністраторами таких груп, адже за КК України дані діяння поки що не є кримінально-караними.