Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Індивідуальна робота

на тему : «Договірні відносини подружжя»

Виконала:

студентка 1-ої групи 4-ого курсу

господарсько-правового факультету

Сильчук Тетяна

Перевірив: доц. Соловйов О. М.

Харків 2011

Вступ

договір подружжя майно

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має індивідуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених самими сторонами, які беруть участь у правовідношенні. Звичайно, договірний режим майна подружжя з необхідністю включає і нормативний елемент, без якого в принципі було б неможливим його існування. Стаття 64 СК містить загальне правило про те, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.

Необхідно визнати, що у юридичній літературі радянських часів ставлення до подружніх договорів (і, звичайно ж, до договірного режиму майна в цілому) було неоднозначним. Одні автори вважали, що договір у сімейному праві й, зокрема, у відносинах подружжя, не відіграє будь-якої суттєвої ролі, за винятком лише договору дарування. Інші вчені надавали подружнім договорам важливого значення. Друга точка зору одержала останнім часом значний розвиток. У літературі зазначалося, що «з появою шлюбних договорів та аліментних угод неможливо більше уникати застосування конструкції договору в сімейному праві».

Антошкіна В.К. вперше визначила поняття «договір подружжя», під яким пропонується розуміти засіб індивідуального піднормативного правового регулювання, котрий поряд з іншими індивідуальними актами застосування права входить до системи індивідуального регулювання майнових відносин подружжя, метою якого є створення персоніфікованих правил поведінки подружжя у майновій сфері. Сімейно-правові договори належать до договорів приватного права, адже вони є типовими для відносин, які у цілому базуються на засадах рівності сторін, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. З огляду на те, що сімейне право є підгалуззю цивільного права, договори в сімейному праві розглядаються як самостійна група цивільно-правових договорів, що мають істотну специфіку, зумовлену особливостями сімейно-правових відносин.

У структурі договірного режиму майна подружжя договір відіграє ключову роль. Однак не кожний подружній договір тягне за собою виникнення договірного режиму, а тільки той, яким встановлюються правила поведінки в майновій сфері, які мають характер, відмінний від установлених у законі, тобто в зміні законного режиму майна подружжя для максимального пристосування цього режиму до потреб подружжя. Якщо ж подружжя не змінює своїм договором тих норм і правил, які встановлені для всіх суб'єктів, то вони продовжують залишатися в рамках законного режиму майна. Таким чином, договірний режим -- це режим-виняток із загального правила, що має силу тільки щодо конкретного подружжя.

Всі договори подружжя поділяються:

1) За часом їх укладення - на ті, що укладаються до реєстрації шлюбу, і ті, що укладаються після такої реєстрації.

2) За колом відносин, які регулюються, - на комплексні та спеціальні.

3) За наявністю взаємного надання - на відплатні та безвідплатні.

4) За тривалістю - на довгочасні та разові.

5) Залежно від законодавчої визначеності - на поіменовані та не поіменовані. Серед договорів першої групи називаються ті, які прямо визначені у законі (поіменовані договори), та договори, котрі сторони можуть укладати, навіть якщо вони не передбачені у відповідних нормативно-правових актах, але відповідають їх засадам (непоіменовані договори.) Серед договорів другої групи виокремлюються договори подружжя про користування їх спільним майном та договори подружжя про користування їх роздільним майном.

6) За суб'єктним складом - на договори подружжя і договори подружжя з іншими особами. 7) Залежно від видів майнових відносин, які ними опосередковуються, - на договори стосовно майна подружжя та договори щодо взаємного утримання. До першої групи належать договори, які укладаються щодо спільного або роздільного майна подружжя (до-говори про поділ майна або виділ з нього частки, договори щодо користування майном тощо). До другої -- договори, які укладаються стосовно надання утримання одному з подружжя.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя, можна віднести: 1. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК); 2. договір про порядок користування майном (ст. 66 СК); 3. договір про поділ майна подружжя (статті 69,70 СК); 4. договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч. 2 ст. 69 СК); 5. договір про надання утримання (ст. 78 СК); 6. договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст. 89 СК); 7.шлюбний договір (статті 92-103 СК).

1. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК)

Стаття 64 Сімейного кодексу України передбачає що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Будучи учасниками права спільної сумісної власності, подружжя наділені правом розпоряджатися спільним майном шляхом укладення договорів. Поряд з укладенням одним з подружжя договорів на користь третіх осіб (ч. 1 ст. 67 СК), закон дозволяє подружжю укладати договори між собою.

"Внутрішні" договори, які укладаються між подружжям, можуть стосуватися як особистого майна кожного з подружжя, так і майна, що перебуває у спільній власності подружжя. Укладення між подружжям договорів щодо особистого майна позбавлене будь-яких особливостей і підпорядковується загальним засадам договірного цивільного законодавства.

Значно складнішим є регулювання відносин, коли подружжя укладають на користь один одного договори, спрямовані на розпорядження спільним майном. За змістом ч. 2 ст. 64 СК подібні договори можуть укладатися без виділу частки у праві спільної сумісної власності. На наш погляд, вживання у цій нормі словосполучення "виділ частки" не є юридично коректним. Насправді в ній іде мова не про виділ, а про визначення частки. Між виділом і визначенням частки існує істотна різниця: якщо виділ має наслідком припинення спільної власності і визначає, яка конкретно, виділена в натурі, частка майна переходить у власність колишнього співвласника, в той час, як визначення частки призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову.

Разом з тим, якщо розуміти правомочність, зазначену у ч. 2 ст. 64 СК, як таку, що надає кожному з подружжя можливість укласти договір про відчуження частки без виділу останньої, залишається невідомим механізм реалізації даної норми. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить загальне положення, яке фактично відтворює зміст ч. 2 ст. 64 СК і встановлює, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без виділу цієї частки в натурі (пункт 174 Інструкції). Але оскільки мова йде про укладення договору про розпорядження часткою, логічно вважати, що необхідною передумовою його укладення є саме по собі визначення тієї частки, яка і є предметом розпорядження за даним договором. В протилежному випадку договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, залишається "безпредметним". Крім того, навіть якщо припустити факт нотаріального посвідчення договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя, це жодним чином не вирішує проблему відсутності його правовстановлювального значення, якщо спільне майно подружжя містить у своєму складі нерухоме майно. Справа в тому, що у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, договір про визначення часток не визнаний правовстановлювальним документом.

З наведеного випливає, що укласти договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, без попереднього визначення часток неможливо; а навіть у разі попереднього визначення часток за договором останній не підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за другим з подружжя-набувачем і, відтак, є перешкодою для набуття права власності на нього.

Єдиним можливим випадком відчуження своєї частки у спільній сумісній власності одним з подружжя на користь другого без її визначення є складання на ім'я другого з подружжя заповіту (ч. 2 ст. 67 СК, ч. 2 ст. 1226 ЦК).

2. Договір про порядок користування майном (ст. 66 СК).

Стаття 66 Сімейного кодексу України передбачає що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. . Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка. Однією з правомочностей подружжя, як і інших власників, є можливість вилучення з речі її корисних властивостей, тобто користування нею. Подружжя наділені правом визначити порядок користування спільним майном. Не позбавлені цього права також інші учасники спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 369 ЦК). Водночас закон не визначає ні форми, ні змісту договору про використання майна, що є у спільній сумісній власності, тому для даних відносин слід застосовувати норми, які регулюють порядок укладення і посвідчення подібного договору між учасниками спільної часткової власності (ч. 2 - 4 ст. 358 ЦК). Застосування останніх з урахуванням особливостей права спільної сумісної власності дозволяє виділити наступні особливості договору про визначення порядку користування майном між подружжям:

1) оскільки правомочність користування нерозривно пов'язана і базується на праві власника володіти майном, даний договір має своїм предметом і володіння, і користування спільним майном подружжя;

2) не суперечитиме закону укладення такого договору, якщо подружжя є учасниками спільної часткової власності, порядок користування якою не врегульований шлюбним договором між ними (ч. 2 ст. 97, ст. 98 СК);