34

1

Міністерство освіти та науки України

“Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Дубенська філія

Циклова комісія з правознавства

Курсова робота

з дисципліни

«Цивільного права»

на тему:

«Договір дарування: в контексті цивільного законодавства»

Виконав:

студент групи ЗПр-08/ІІІ

спеціальності «Правознавство»

заочної форми навчання

Горбатюк О.А.

Науковий керівник:

Самощук В.І.

Дубно 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика договору дарування

1.1 Історія розвитку інституту дарування

1.2 Поняття та загальна характеристика договору дарування

Розділ 2. Елементи договору дарування та порядок його укладення

2.1 Предмет договору дарування

2.2 Сторони договору дарування

2.3 Форма та специфіка укладення договору дарування

Розділ 3. Відносини, що виникають з договору дарування, проблеми та порядок їх врегулювання

3.1 Права та обов'язки сторін за договором дарування та правові наслідки їх порушення

3.2 Припинення договору дарування, правові наслідки

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об'єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, у тому числі й тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У ретроспективному аспекті можна відзначити, що як правовий феномен договір дарування має багатовікову історію. Проте його загальна конструкція постійно розвивалася та збагачувалася. Цей процес знайшов свій наочний вияв і в новітній кодифікації цивільного законодавства України. У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 01 січня 2004 р. легальна конструкція договору дарування набула нового змісту. Це виявилося не лише у формальному збільшенні кількості правових норм, що складають інститут договору дарування, а й у створенні нових моделей цього договору, урізноманітненні його видів, розширенні меж правової ініціативи учасників цивільних відносин у сфері безоплатного передання майна у власність. Разом з тим новий ЦК України не розв'язав усіх проблем укладення та виконання договору дарування; не всі законодавчі новели можна визнати обґрунтованими та чітко визначеними, деякі з них потребують змін або подальшого вдосконалення.

Суспільна значущість договору дарування була підставою для аналізу його самобутньої правової природи та створення в науці різних часів окремих концепцій цього договору. Зокрема, соціально-правова сутність договору дарування розкривалася такими зарубіжними вченими, як: Т. Каплоу (Th. Caplow), Дж. Карієр (J. Carrier), Д. Чіл (D. Cheal), К. Грегорі (K. Gregory), Р. Фьорс (R. Firth), С. Бейлі (S. Beiley), Х. Блек (H. Black). Однак договір дарування не завжди знаходився в центрі уваги цивілістів.

Так, за радянських часів аналізу норм щодо договору дарування було приділено небагато уваги, що пояснюється домінуванням у той період ідеї про нетиповість безоплатного передання майна у власність. Цим проблемам присвячено деякі роботи З.І. Шкундіна, М.І. Бару, І.Б. Новицького, К.І. Граве.

Сучасна наука цивільного права України ґрунтується на обмеженому колі робіт, у яких досліджено лише окремі аспекти договору дарування (Т. Ніколаєва, Н. Мещерякова, І. Коробейнікова, В. Новікова). Незважаючи на те, що норми нового ЦК України є чинними вже понад вісім років, в Україні дотепер не проведено комплексного аналізу договору дарування.

Зазначене свідчить про необхідність теоретичної розробки оновленої концепції договору дарування, висвітлення його юридичної природи та сутнісних ознак, визначення суб'єктного та об'єктного складу, проведення аналізу реальної та консенсуальної моделей договору дарування. Проведення такого дослідження дасть змогу сформулювати передумови для розробки шляхів вирішення проблем, що існують, спрогнозувати й запобігти новим.

Отже, вищевикладене дає підстави вважати обрану тему актуальною, а проведення її дослідження необхідним.

Метою дослідження є аналіз сутності договору дарування та його місця в системі цивільного права України та зобов'язального права, зокрема.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- дослідження історично-правового генезису договору дарування та соціально-політичних передумов, що визначали цей процес;

- з'ясування сутності договору дарування, його правової природи як соціально-правового явища;

- виявлення конститутивних ознак договору дарування та проведення на їх підставі аналізу його дефініції;

- дослідження особливостей укладення, виконання та припинення договору дарування залежно від його виду.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, виконанням та припиненням договору дарування.

Предмет дослідження - комплекс правових норм, що утворюють інститут договору дарування.

дарування договір укладання порушення

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

1.1 Історія розвитку інституту дарування

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Можна виокремити такі визначальні етапи розвитку договору дарування:

а) виникнення інституту дарування в царині римського права;

б) рецепція норм щодо договору дарування цивільним правом Російської імперії;

в) занепад інституту дарування в радянському цивільному праві та законодавстві;

г) розвиток законодавчого регулювання договору дарування за ЦК України.

Кожний із зазначених історичних етапів, дозволяє подивитися на інститут дарування як на особливий правовий феномен, який еволюціонував від підстави (сausa) юридичної дії до самостійного договірного інституту, набуваючи більшої або меншої ваги залежно від стану розвитку конкретних соціально-економічних відносин.

Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянок дарунку, якщо вони здійснювались у формі стимуляції, тоді можна було б угледіти елементи консенсуальності угоди - договору.

Цікавим фактом з історії цього договору є те, що за римським правом значна кількість дарівних актів вчинялася між членами однієї сім'ї, тому значне місце у регулюванні сімейних майнових відносин приділяли саме даруванню (зокрема, обмеженню свободи дарування між подружжям, між близькими особами одного будинковолодіння) [14].

Історія умов в договорі дарування сягає ще часів римського права. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обов'язок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у роботах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Д.І. Мейера, Г.Ф. Шершеневича, Д.Д. Грімма, С. Дністрянського. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший - у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Д.І. Мейер відносив категорію "майнове право" до числа об'єктів цивільних прав. Відповідно, дарування виступає як спосіб "відчуження права" (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси: дарувальник позбавляється якого-небудь майнового права при житті (дарування на випадок смерті Д.І. Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів: "подароване" майнове право може бути "більш важливе" для особи обдарованої, ніж для дарувальника - потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває права, якого у неї перед цим не було - вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи - немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.

Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарувальника).

Д.Д. Грімм зазначав: "Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов'язальне право. Без сумнівним є одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, що значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної вигоди іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих), а й mortis causa (з приводу смерті); у зв'язку з усім цим пропонується викласти основні начала дарування у зв'язку з загальним вченням про юридичні угоди" [14].

Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної вигоди іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов'язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарувальника. Дарування ж у вузькому розумінні - таке добровільне надання безоплатної вигоди однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника [14]. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах: