1) Dando - дарувальник безпосередньо передає які-небудь об'єкти або встановлює які-небудь речові права.

2) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдарованого.

3) Liberando - дарувальник прощає обдарованому борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдарованого [14].

Як особливі види дарування передбачались:

1) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

2) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов'язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

3) Дарування всього майна або його частини. Використання дарувальником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва [14] .

Для того, щоб з'ясувати приналежність дарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії дарувальника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдарованого по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.

Використовуючи теорію "юридичного складу" О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як "складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність" [23]. Необхідність прийняття дарунку обдарованим є завершальною цеглиною у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: "Дарування - це угода, що ґрунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунка особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором" [22]. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдарованого перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдарованого на отримання дару, або немає бажання дарувальника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування.

Іншими словами, “зобов'язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов'язку дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.

В радянський період договір дарування набув виключно реального характеру. Це було зумовлено етичним аспектом можливості пред'явлення вимоги обдарованого до дарувальника також були інші недоліки цивільного законодавства радянського періоду стосовно договору дарування, що не відповідали засадам ринкової економіки (вимоги щодо нотаріальної форми посвідчення договору).

Правове регулювання договору дарування суттєво відрізняється від регулювання цього договору в ЦК 1963 p., де даруванню було присвячено лише дві статті (ст. 243 та 244), договір розглядався як реальний і вважався укладеним в момент передання майна [21]. Стаття 717 ЦК України передбачає крім реального, також консенсуальний договір дарування, за яким одна сторона (дарувальник) зобов'язується передати іншій стороні (обдарованому) дарунок в майбутньому. Крім речей, об'єктом договору дарування можуть бути майнові права.

Таким чином, момент укладання договору дарування може не співпадати з переходом права власності. Тоді він породжує обов'язкове правове відношення, змістом якого є обов'язок дарувальника збагатити обдарованого за рахунок зменшення свого майна.

1.2 Поняття та загальна характеристика договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1. статті 717 ЦК України) .

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку суспільних відносин.

Поняття договору дарування - це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне "форма передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі (dando) та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність (prommitendo), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку (liberando). Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником" [21].

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

* Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).

* Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).

* Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

* Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.

* Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов'язки сторін. Так, "не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів", тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Слід зазначити, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Цивільний кодекс України встановлює, що договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний [31].

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній - якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо визнати договір дарування одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов'язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобов'язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов'язання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов'язків обдарованого [11].

Отже, аналізуючи вище викладене, можна зробити висновок, що односторонній чи двосторонній характер договору залежить від наявності прав та обов'язків у сторін. Так, якщо договір не містить обов'язку обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є одностороннім. В цьому разі обдарований має лише права (отримати дарунок), а зобов'язаною стороною є дарувальник (передати майно обдарованому). Якщо в договорі зазначено обов'язок обдарованого вчинити певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є двостороннім. За загальним правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Винятки з цього правила становлять статті 723, 725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони можуть укласти договір дарування з умовою передання майна обдарованому в майбутньому через певний строк (термін) або у разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов'язку, обдарований має право вимагати від останнього передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарувальник або обдарований, договір дарування припиняється.