Співстрахування - страхування одного об'єкту за одним договором страхування декількома страховиками одночасно, причому для кожного з них визначені його права й обов'язки перед страхувальником. Кожний страховик відповідає перед страхувальником тільки в частині, яка зазначена для нього договором співстрахування. Взаємної відповідальності страховиків перед страхувальником немає.

Перестраховування - страхування одним страховиком (який називається цедентом, або перестраховиком) ризику виконання усіх або частини його зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (який називається перестрахувальником) згідно з укладеним між цедентом і перестрахувальником договором перестрахування. Перший страховик - цедент відповідає перед страхувальником в обсязі укладеного між ним і страхувальником договору страхування, незалежно від наявності наступних перестрахувальників. Звичайно перестраховування - це роздрібнення значних ризиків для скорочення частки збитку страховика при можливому настанні страхового випадку. Операція перестраховування здійснюється між страховиками після укладання основного договору страхування між страхувальником і цедентом.

Об'єктами першої галузі є основні й оборотні активи. Страхування рівня життя громадян пов'язане з їх працездатністю, здоров'ям та життям. При страхуванні відповідальності в якості об'єктів виступають зобов'язання страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам чи відшкодуванню матеріального або іншого збитку, якщо він був нанесений другим особам. При страхуванні відповідальності необхідне відшкодування, згідно законодавства, за винного виплачує страхова і організація.

До об'єктів страхування підприємницьких ризиків відносяться потенційно можливі різні втрати доходів страхувальника, наприклад, втрати від простоїш устаткування, ризик впровадження нової техніки і технології, втрачена вигода по нереалізованих або достроково припинених контрактах, тощо.

Інтереси двох сторін в страхуванні прямо пов'язані з величиною страхових тарифів, що лежать в основі страхових внесків, та відповідним обсягом страхового відшкодування.

У структурі майнового страхування виділяються там види (об'єкти): страхування будівель, споруд, сільськогосподарських тварин, домашнього майна, засобів транспорту, врожаю, тощо в господарствах різних форм власності.

Соціальне страхування включає такі конкретні види: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з приводу втрати годувальника, страхування конкретних пільг серед тих чи інших груп населення.

По особистому страхуванню розрізняють такі конкретні види, як страхування від нещасних випадків, індивідуальне, за рахунок підприємств та організацій, змішане страхування життя, страхування на випадок втрати працездатності або смерті, страхування дітей, страхування додаткової пенсії.

У страхуванні відповідальності розмежовується страхування непогашення заборгованості, страхування цивільної відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки, зокрема, транспортних засобів, страхування цивільної відповідальності на випадок нанесення збитку в процесі господарської діяльності та інші види.

В структурі страхування підприємницьких ризиків виділяються ті їх види, які прив'язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг.

Страхуванню властиві обов'язкова й добровільна форми. Держава встановлює норми обов'язкового страхування, воно здійснюється на підставі законодавчих актів, де визначаються види, умови й порядок проведення обов'язкового страхування. При цьому страхувальник є вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачене законодавством.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Декрету "Про страхування".

Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

1.2 Поняття та учасники страхових відносин

Основними суб'єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик -- юридична особа -- страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник -- юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований -- юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб'єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Фінансова діяльність страховика, що є основним суб'єктом здійснення страхування, засновується на загальних для усіх суб'єктів підприємницької діяльності засадах.

Відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування.

Співстрахування -- це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування -- це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два суб'єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник -- це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик -- це страховик, який приймає договір страхування і зобов'язання з нього.

Cтрахові відносини охоплюють:

1. Страхові платежі;

2. Виплату страхового відшкодування;

3. Перестрахування;

4. Розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

5. Отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі -- це перерахування одноразово чи поетапно коштів страхувальником страховику. Вони є джерелом формування як колективного страхового фонду, так і доходів страхових компаній. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів -- розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин -- нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування. Вона залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування.

Страховий тариф -- це ціна страхування.

Страхове відшкодування -- це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників -- страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто на яку суму застраховано той чи інший об'єкт. Ця сума визначається, з одного боку, вартісною оцінкою об'єкта страхування, а з іншого -- можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об'єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. При пропорційній системі відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об'єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки об'єкта страхування, то застрахованому буде виплачено страхове відшкодування у розмірі 50% від суми заподіяних збитків.

Перестрахування, як правило, не супроводжується грошовими потоками, пов'язаними з переміщенням коштів страхового фонду між двома страховиками.

Страхові відносини між суб'єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, який засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого).

1.3 Державний нагляд за страховою діяльністю та його особливості

Проблема державного регулювання страхової діяльності не нова у теорії та практиці вітчизняного страхування. Проте, з огляду на процеси інтеграції та глобалізації світового страхового простору, вона набирає нової форми та змісту, особливо щодо впровадження міжнародного досвіду та використання в Україні прогресивних форм та методів державного регулювання страхової діяльності.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми,визначені: Конституцією України; міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна; Цивільним кодексом України; законами та постановами Верховної Ради України; указами та розпорядженнями Президента України; декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України; нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України; нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю; нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України; окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної України.

Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа. Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності.

6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон "Про страхування" (далі - Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі. Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів і 47 статей.