Отже доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків по цій справі.
Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але разом з тим це є і практична діяльність, що суворо регламентується процесуальним законом.
Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які в своїй сукупності називаються доказовим правом. До цих норм належать:
1) норми глави 5 КПК «Докази», що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів (ст. 65 КПК); предмет доказування(ст. 64 КПК); способи збирання доказів; процесуальні джерела доказів;
2) норми-принципи кримінального процесу - вільна оцінка доказів(ст. 67 КПК); всебічність, повнота і об'єктивність дослідження обставин справи (ст. 22 КПК); презумпція невинуватості;
3) норми, якими врегульовані права та обов'язки учасників кримінального процесу в частині доказування, наприклад, право обвинуваченого, потерпілого та інших заінтересованих учасників процесу подавати докази(ст. 43, 49 КПК); обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слідчих та оперативно-розшукових дій(ст. 114 КПК);
4) норми, які регламентують провадження слідчих і судових дій та інших процесуальних дій зі збирання та перевірки доказів;
5) норми, що встановлюють підстави та порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень (наприклад, ст. 131 КПК: „коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого ”).
Отже, можна виділити два види кримінально-процесуального доказування. По-перше, доказування можна розглядати як власне дослідження обставин справи. По-друге, доказування, як логічний процес. В цьому розумінні кримінально-процесуальне доказування наближається до доказування в логіці. Однак в цілому ототожнювати їх не можна. Адже кримінально-процесуальне доказування - це, крім логічних операцій, ще й збирання фактичних даних.
1.3. Об'єктивна істина - мета доказування
Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.
Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є об'єктивна істина. Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася у зв'язку з появою концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення у кримінальній справі.
Противники об'єктивної істини стверджують, що:
- її сучасні прибічники обстоюють ідеологію інквізиційного кримінального процесу. З об'єктивною істиною тісно пов'язаний постулат про те, що жоден злочин не повинен залишатися нерозкритим, а винний - непокараним.
- вимога щодо встановлення об'єктивної істини є красивою на папері, але такою, що рідко реалізується на практиці.[7. C.117-118]
Певна річ, концепція об'єктивної істини є вразливою як з теоретичного, так і з практичного погляду.
Теоретична вразливість цієї концепції полягає в тому, що вона дійсно виправдовує інквізиційну конструкцію процесу. Адже остання вимагає встановлення істини будь-якою ціною.
У практичному плані концепція об'єктивної істини є вразливою через те, що вона оперує абстрактними схемами, тоді як під час провадження у кримінальній справі треба керуватися прагматичними міркуваннями.
Істину визначають як відповідність знань дійсності. Однак досліджувана дійсність вже в минулому. Тому матеріальні та ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається не завжди. Окрім того необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними.
Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, якого треба прагнути, але не завжди досягають. Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.[7. C.118]
О. Чучукало в своїй статті „Істина як мета доказування ” значну увагу приділяє розмежуванню понять „істина ”, „достовірність ” та „вірогідність ”. На його думку поняття істини та вірогідності не збігаються. Істина - відповідність нашого знання об'єктивній дійсності, а достовірність - це не тільки істинність, а й обґрунтованість цього знання. Будь-яка вірогідність істинна, але не будь-яка істина вірогідна. Інтуїтивна здогадка, гіпотеза, версія можуть бути істинні, але лише після їх обґрунтування, підтвердження певними доказами вони стають вірогідним знанням. Істина - це відповідність нашого знання дійсності, а обґрунтованість - відповідність його певним фактичним даним, які можуть бути як істинні, так і помилкові. Саме неспівпадання понять „істина ” та „вірогідність ” обумовило надання доказуванню у кримінальному процесі виразного пересвідчу вального характеру. В цій сфері діяльності істину не можна вважати досягнутою, доки вона необґрунтована. [19. C.59]
Слід зазначити, що зауваження вище зазначеного автора є доречними. Адже в процесі доказування всі рішення по справі повинні бути обґрунтованими, інакше висновок може бути далеким від об'єктивного. Тому метою доказування має бути не лише істина, а саме достовірність отриманих доказів.
1.4. Елементи кримінально-процесуального доказування
Процес доказування - це шлях відтворення реальної картини події злочину, з'ясування її сутності та вироблення на підставі цього відповідних процесуальних рішень.
Цей процес формує комплекс процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи. [7. C.119]
Існують різні точки зору щодо того, скільки і які саме елементи кримінально-процесуального доказування слід виділяти.
Л.Д. Удалова виділяє три елементи процесу доказування: збирання доказів і їх процесуальних джерел, перевірка доказів, оцінка доказів.
Збирання доказів і їх процесуальних джерел - це врегульована КПК діяльність особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду із виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Збираються докази, як правило, в стадії досудового розслідування, але і суд може, за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу доповнювати матеріали досудового слідства або дізнання, викликаючи нових свідків, призначаючи експертизу тощо.
Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
Способами збирання доказів та їх процесуальних джерел є проведення слідчих дій; призначення ревізій, перевірок, досліджень; витребування необхідних даних та документів; прийняття предметів та документів; фіксація фактичних даних у ході проведення оперативно-розшукових заходів.
Перевірка доказів. Всі зібрані докази в справі підлягають всебічній і об'єктивній перевірці особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом. Докази перевіряються шляхом аналізу, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, проведення повторних або нових слідчих і судових дій.
Перевірка доказів провадиться для з'ясування питання про їх доброякісність. При цьому слід мати на увазі, що перевірка доказів тісно пов'язана з їх виявленням і закріпленням і, що по суті всі ці елементи доказування невідривні один від одного.
Оцінка доказів. Оцінити докази - означає з'ясувати їх переконливість, силу та придатність бути підставою для висновків по справі.
Оцінка доказів означає, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.
Критеріями оцінки доказів та їх процесуальних джерел є:
1) незалежність доказів, яка визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.
2) достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.
3) допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.
4) достатніми вважаються докази, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні у кримінальній справі. [11. C.110]
Л.М. Лобойко поділяє процес доказування на п'ять елементів.
1) побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальній справі. У кожній справі є, як мінімум, дві версії: подія злочину мала місце або події не було.
2) збирання доказів;
3) перевірка доказів шляхом докладного дослідження ознак кожного доказу і його джерела; шляхом провадження слідчих дій; або логічним шляхом.
4) оцінка доказів.
5) обґрунтування висновків у справі, яких дійшли суб'єкти доказування - це підтвердження правильності висновків, що містяться у кримінально-процесуальному рішенні, сукупність доказів і посилання на відповідні норми права.
Обґрунтуванню підлягають висновки про наявність або відсутність обставин, які належало встановити; доброякісність і недоброякісність доказів їх джерел; належність і допустимість доказів; їх юридично значущі властивості; характер необхідних у справі рішень. [7. C.122]
Є.Г. Коваленко також виділяє п'ять елементів доказування, однак він виділяє такі елементи:
Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором i судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями i громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів проводиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.
Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводить-ся лише тими способами i в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів i суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так i можливість їх перевірки i відповідної оцінки.
Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто вci зiбpaні по cпpaвi докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання, - слідчий, прокурор i суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а та-кож шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або, навпаки, спростування доказів, вже зібраних по спpaвi. Kpiм того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їx достовірність.
Найважливішим елементом процесу доказування е оцінка доказів. Оцінити докази -- означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка дoкaзiв -- це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зi встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, визначення їх значення для вирішення певної справи.
Отримання остаточних висновків по суті справи є кінцевим моментом доказування у кожній конкретній справі. [6. C.118]
