Правильно й повно проведене розслідування кримінальної справи прокладає судові шлях до істини, є гарантією прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, держави і суспільства в цілому. Тому не слід виключати стадію попереднього розслідування по так званих простих справах або коли факт вчинення злочину є очевидним під приводом раціоналізації процесу, забезпечення оперативності і швидкості судочинства, економії засобів, розвантаження слідчого апарату. [8. C.129]
Ми вважаємо, що дане зауваження є досить доцільним, оскільки в будь-якій кримінальній справі, навіть цілком очевидній на перший погляд, вирішується доля людини. До того ж такі елементи суб'єктивної сторони складу злочину як вина, мотив, мета, а також особливості особи, підозрюваної у скоєнні злочину не можуть бути досліджені при порушенні кримінальної справи. Отже, виключення стадії попереднього розслідування в кримінальній справі обов'язково тягне за собою звуження та порушення прав людини, зокрема підозрюваного.
На стадії попереднього розгляду справи суддею суддя у розпорядчому засіданні, як правило, не збирає нових або додаткових доказів і їх джерел, хоча аналіз статті 253 КПК дає можливість стверджувати, що при необхідності він вправі витребувати документи або приєднати до справи документи й предмети, подані учасниками процесу, викликати в судове засідання додаткових свідків.
Оцінка доказів суддею у цій стадії, як правило, провадиться тільки з точки зору наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні.(ч.1 ст.237, ч.1 ст.245 КПК України)
На стадії судового розгляду здійснюється кримінально-процесуальне доказування i найбільш повно реалізуються вci принципи кримінального процесу, зокрема, безпосередність, усність i змагальність. На цій стадії, як i на вcix наступних судових стадіях, суд виконує свою державно-правову функцію здійснення правосуддя (ст. 15 КПК) та кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор -- державно-правову функцію нагляду за точним i неухильним додержанням законів органами дізнання i досудового слідства (статті 1 i 30 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.) та кримінально-правову i кримінально-процесуальну функцію підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Кримінально-процесуальну функцію захисту виконують підсудний, його захисник i законний представник, цивільний відповідач та його представник. Такий розподіл функцій у суді створює найкращі процесуальні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження судом за участі учасників судового розгляду нових доказів та їx джерел, що є у справі, з'ясування всіх обставин кримінальної справи i правильного їx вирішення.
Суд пepшoї інстанції має право за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду збирати нові докази i з цією метою викликати у судове засідання нових свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази (статті 296 i 317 КПК).
Важливість цього елементу процесу доказування в суді стає більш значним по тих справах, по яких не проводилося досудове слідство. Суд має право i зобов'язаний закріплювати докази та їх джерела в протоколі судового засідання, а також за допомогою звукозапису i винесення ухвал. Проте на стадії судового розгляду головна увага приділяється перевірці та оцінці доказів i їх джерел, зi6paних органами досудового слідства. Це обумовлюється i тим, що розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених i лише за тим обвинуваченням, за яким вони піддані до суду. Перевірка доказів та їх джерел здійснюється судом за допомогою таких судових дій, як допити підсудних, потерпілих, свідків, провадження експертизи, допит експерта, огляди речових доказів, місця події (приміщення чи місцевості), оголошення свідчень підсудного, потерпілого, свідків, висновків експертів, документів (статті 300, 301, 303, 304, 306--308, 310--315 КПК), очна ставка i пред'явлення для впізнання (статті 172--174, 309 КПК), витребування i долучення до справи документів i предметів як речових доказів. Усі ці судові дії аналогічні слідчим, але умови i порядок їx провадження icтотно відрізняються. Kpiм того, огляд місця події i пред'явлення для впізнання в суді проводяться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, перевірки свідчень на мicцi КПК не передбачає через нереальність або неефективність провадження їх судом. [6. C.155-156]
Також у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства i постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ i постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. зі змінами, внесеними Постановою Пле-нуму від 4 червня 1993 p. i 3 грудня 1997 р. у п. 12 зазначено, «...що тільки після розгляду вcix доказів, як тих, що є в справі, так i поданих в судовому засіданні учасниками судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство i чим саме. Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні та оголошенні документів, яких не було у справі та виконанні інших, передбачених законом, судово-слідчих дій». [5. C.43-44]
Таким чином, бачимо, що стадія судового розгляду справи - це та стадія, в ході якої найбільш повно реалізується кримінально-процесуальне доказування. При цьому слід зазначити, що суд не лише досліджує встановлені по справі обставини, але також має право викликати нових свідків, призначати експертизу, витребувати документи, а також залучати до матеріалів справи документи й предмети, подані учасниками судового розгляду.
На стадіях апеляційного i касаційного провадження відповідно до завдань цих стадій проводиться в основному перевірка й оцінка доказів та їх джерел.
Щодо права витребування апеляційною i касаційною інстанціями нових матеріалів, то воно основане на загальних правилах про збирання доказів.
У статті 83 КПК сказано про те, що документи можуть бути джерелом доказів тільки в тому paзi, якщо в них викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.
Оскільки при розгляді справи в апеляційному i касаційному порядку суд, як правило, перевіряє законність i обґрунтованість вироку та інших судових piшень за тими доказами, які вже icнyють у справі, i додатковими матеріалами, то об'єктом перевірки i оцінки при цьому є як тi, що існують у справі, так i додаткові докази та їх джерела. Пepші перевіряються шляхом аналізу кожного з них окремо, зіставлення з іншими, що є в справі та подані в суд, додатковими матеріалами, а також шляхом витребування судом таких матеріалів. Інші перевіряються шляхом їх аналізу, зіставлення з тими, що вже існують у справі та іншими новими матеріалами, а також шляхом витребування інших нових матеріалів. При цьому перевірка додаткових матеріалів повинна здійснюватись самим судом, а не доручатись іншим органам або особам. [6. C.157]
Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження (відновлення справ за ново виявленими обставинами) складається з комплексу процесуальних дій, характерних для чотирьох стадій кримінального процесу: порушення кримінальної справи, досудового слідства, розгляду справи в місцевому суді та в суді апеляційної інстанції. А отже, вона має такі caмi особливості збирання, перевірки i оцінки доказів та їх джерел, що притаманні вказаним чотирьом стадіям.
Значні особливості має процес доказування на стадії виконання вироку. Слід зазначити, що єдиним процесуальним джерелом доказів тут є офіційні документи (piзнi довідки, характеристики, копії вироків тощо). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які займаються виконанням вироків, прокурором, засудженими, їх захисниками, витренуються самим судом. Пояснення засудженого та інших осіб, які викликані в судове засідання, не є доказами, хоч вони перевіряються й оцінюються судом нарівні з документами. Суб'єктами оцінки доказів у стадії виконання вироків є поряд із суддею прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх і деякі інші особи, але, звичайно, вирішальна роль належить судді, бо тільки він виконує функцію вирішення справи.
Отже, аналіз особливостей доказування дає можливість зробити висновок, що кожна стадія кримінального процесу має свої особливості доказування. Доказування на різних стадіях здійснюється у формах і способами, що залежать від особливостей кожної стадії. Особливими в кожній стадії кримінального процесу є: коло засобів доказування; коло суб'єктів доказування; коло обставин, що підлягають доказуванню; межі доказування.
2.3. Особливості оцінки доказів і їх процесуальних джерел на окремих стадіях кримінального процесу
Характеристика особливостей доказування в окремих стадіях кримінального процесу показала, що значна увага на всіх стадіях приділяється оцінці доказів та їх джерел суб'єктами доказування.
В першому питанні даної роботи автором були розглянуті елементи процесу доказування. Всі науковці при характеристиці елементів доказування значну увагу приділяють саме оцінці доказів та їх процесуальних джерел. Оцінка доказів пронизує весь процес доказування, спрямовуючи практичні дії на збирання доказів та їх процесуальні джерела. В кримінально-процесуальній літературі проблемі оцінки доказів та їх процесуальних джерел приділено значну увагу, велика кількість наукових статей висвітлює це питання.
Оцінка доказів і їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожен крок осіб і органів, які ведуть процес, по збиранню і перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка часто проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмово обґрунтувати) процесуальне рішення - проміжне, етапне або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження в справі. Оцінка доказів і їх джерел, таким чином, є необхідною передумовою для прийняття та обґрунтування майже будь-якого рішення у справі. [8. C122-123]
Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, потерпілих, висновок експерта тощо). На жаль, у процесуальній літературі науковці, як правило, ведуть мову лише про оцінку доказів. Все це зумовлене тим, що багато юристів ототожнюють поняття доказів та їх процесуальних джерел. Крім того, законодавець у ст. 65 КПК України дає визначення доказів і називає існуючі процесуальні джерела доказів, однак у ст. 67 КПК веде мову лише про оцінку доказів. Такий підхід є не зовсім послідовним, оскільки оцінці підлягають і докази і їх процесуальні джерела.
У вчені про оцінку доказів юридичні проблеми переплітаються з проблемами світогляду, теорії пізнання, психології, логіки та інших наук. Більшість процесуалістів розглядають оцінку доказів як виняткову розумову діяльність суб'єктів доказування в кримінальному процесі. Однак є й інші погляди на ці проблеми. Деякі автори вважають, що оцінка доказів та їх процесуальних джерел передбачає, крім розумової діяльності, ще і процесуальні дії, оскільки якби оцінка зводилась лише до розумових операцій, то вона не виходила б за межі свідомості відповідного суб'єкта доказування, була б нікому не відома і позбавлялася б будь-якого юридичного значення. Про будь-яке правове регулювання такої оцінки не може бути і мови, адже думки, які не знайшли зовнішнього вияву, є непідвладними законодавцеві. [21. C.135]
Критерієм оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі та повноти відомостей, що в них містяться.
