Це стосується і контрзаходів, що застосовуються до міжнародної організації. Жодна з вищезгаданих обставин не може виключити протиправність будь-якого діяння, що суперечить імперативній нормі міжнародного права. Посилання на обставини, що виключають протиправність, не звільняє від дотримання зобов'язань у тій частині, яку обставини не зачіпають, а також питання компенсації матеріальної шкоди, завданої даним діянням [5, с. 358].

Варто зауважити, що контрзаходи обмежуються тимчасовим невиконанням міжнародно-правових зобов'язань щодо міжнародної організації та по можливості застосовуються таким чином, щоб не перешкоджати відновленню виконання зобов'язань та обмежити наслідки їх застосування для здійснення винною міжнародною організацією її функцій [5, с. 359].

У ст. 53 Проекту закріплено, що контрзаходи не можуть зачіпати: зобов'язання утримання від застосування сили і погрози силою; зобов'язання щодо прав людини; зобов'язання гуманітарного характеру, що забороняють репресалії; інші зобов'язання, що випливають з імперативних норм міжнародного права.

Згідно зі ст. 54 Проекту контрзаходи мають бути пропорційні шкоді з урахуванням тяжкості міжнародно-правового діяння і порушених прав. Перед застосуванням контрзаходів сторона повинна закликати міжнародну організацію до виконання її зобов'язань, попередити її про рішення застосувати контрзаходи та запропонувати провести переговори щодо врегулювання спору, але незважаючи на ці дії постраждала сторона може вжити невідкладні контрзаходи, необхідні для забезпечення її прав. Якщо міжнародно-протиправне діяння припинене і спір знаходиться на розгляді суду чи трибуналу, рішення яких має обов'язкову силу, контрзаходи застосовуватися не можуть, або у випадку початку застосування мають припинятися негайно. Проте правило не діє, якщо міжнародна організація здійснює процедуру врегулювання спорів добросовісно (ст. 55 Проекту). Контрзаходи мають бути припинені, як тільки міжнародна організація виконає свої зобов'язання щодо відповідальності [5, с. 360].

Частина ІІІ містить положення щодо юридичних наслідків міжнародної відповідальності міжнародної організації за вчинене міжнародно-протиправне діяння.

Принцип міжнародного права щодо повного відшкодування ММУО збитків не повністю узгоджується з конкретними умовами застосування видів і форм відповідальності та іншими положеннями Проекту. Міжнародно-протиправне діяння/ бездіяльність міжнародної організації породжує її міжнародну відповідальність, яка у свою чергу проявляється у правових наслідках (ст. 28), які включають в себе обов'язок виконати порушений обов'язок (ст. 29), припинення міжнародно-протиправного діяння, якщо воно триває і надати запевнення та гарантії щодо його не повторення, якщо цього вимагають обставини (ст. 30), повне відшкодування завданої шкоди (ст. 31), яке має бути пропорційним завданих збиткам.

Важливими питанням є відшкодування шкоди згідно з правом міжнародної відповідальності, яке можливе у двох основних видах, як моральному, так і матеріальному (ст. 31), кожен з яких поділяється на відповідні форми. Так, реституція та компенсація відносяться до матеріального (ст. 35, 36), а сатисфакція до морального виду міжнародної відповідальності (ст. 37).

Необхідно зазначити, що в доктрині міжнародного права, нормах та практиці міжнародного права представлені ряд інших видів і форм міжнародної відповідальності, однак усі вони є похідними від закріплених у Проекті [8, с. 113].

Згідно з Проектом міжнародна організація зобов'язана відновити стан, який існував до вчинення міжнародно-протиправного діяння, тобто здійснити реституцію в тій мірі, в якій вона є можливою (ст. 35) [5, с. 358]. Реституція -- це відшкодування матеріальної шкоди в натурі. М.М. Камишанський з цього приводу зазначає, що реституція можлива у тому випадку, коли можна визначити не стільки розмір заподіяної шкоди, скільки її обсяг, форму,конкретний вид чи уособити в подібних або родових речах [7, с. 145].

Якщо ж у тому обсязі, в якому шкода не відшкодовується реституцією, міжнародна організація зобов'язана компенсувати її. Компенсація охоплює будь-яку виражену в фінансовому еквіваленті шкоду, включаючи упущену вигоду, наскільки вона встановлена (ст. 36). За потреби забезпечення повного відшкодування шкоди на основну суму можуть нараховуватися проценти (ст. 38) [5, с. 358]. Відмінною ж рисою від реституції, є те що для компенсації необхідно визначити саме розмір шкоди [7, с. 145].

Камишанський М.М., досліджуючи це питання, зазначає, що у Проектах статей про відповідальність держав 2001 р. і про відповідальність міжнародних організацій від 2011 р., розроблених Комісією міжнародного права ООН і представлених Генеральній Асамблеї, компенсацію поставлено на друге місце після реституції (ст. 36 Проекту 2001 р. і ст. 36 Проекту 2011 р.). Це означає, що компенсація застосовується лише у тих випадках, коли можливості реституції для відшкодування шкоди потерпілій стороні вичерпані. Але практика переконливо свідчить, що відновити ситуацію, яка існувала б, якби міжнародне правопорушення не було скоєно, вдається дуже рідко. Тому компенсація залишається найбільш застосовуваним способом відшкодування шкоди за міжнародні правопорушення у міжнародно-правових відносинах [6, ст. 17].

Міжнародна організація не у всіх випадках може компенсувати шкоду шляхом застосування матеріальних форм відповідальності, тому така міжнародна організація зобов'язана принести сатисфакцію (вибачення, вираження співчуття, визнання відповідальності) за спричинену своїм міжнародно-протиправним діянням шкоду, настільки, наскільки вона не може бути відшкодована реституцією та компенсацією [5, с. 357]. Поряд із цим зазначається та підтримується багатьма науковцями, що сатисфакція немає бути принизливою для міжнародної організації.

М.В. Крівенкова вважає, що будь-яке правопорушення автоматично наносить шкоду честі, гідності, репутації потерпілої сторони, тому міжнародній організації не буде вкрай обтяжливим поряд із наданням компенсації ще вибачитись за нанесену шкоду [5, с. 358].

За Проектом здебільшого передбачається солідарна відповідальність ММУО, але згадується і субсидіарна відповідальність, яка може наставати, якщо в результаті основної відповідальності не здійснено відшкодування повністю і лише тією мірою, якою вона його не здійснила. Одночасно зазначається, що сторона не може отримати більше відшкодування, ніж завдана шкода (ст. 48). Отже, ММУО є суб'єктом юридичної субсидіарної відповідальності. Вона полягає утому, що ММУО безпосередньо не вчинила правопорушення, але на неї законом або договором покладено обов'язок нести юридичну відповідальність.

Висновки і пропозиції. Отже, зважаючи на відсутність широкої практики щодо відповідальності міжнародних організацій, основним недоліком Проекту статей щодо відповідальності міжнародних організацій є його кінцева форма. До оформлення Проекту в конвенцію мине ще досить багато часу, а до того його положення зможуть застосовуватися лише в якості звичаєвих норм. Формування основ притягнення до відповідальності міжнародних організацій вкрай необхідно для повноцінного застосування міжнародного права на національному рівні у тому числі для розгляду справ про реституцію та компенсацію.

До того ж у статтях проекту досить детально розкрито таке питання як контрзаходи. Тому надання офіційного закріплення проекту на міжнародному рівні сприятиме стабілізації міжнародних відносин, зменшенню конфліктів та непорозумінь між ММУО та іншими суб'єктами міжнародного права.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що з посиленням впливу міжнародних організацій на міжнародні відносини, вони повинні нести відповідальність за свої дії так, як це вже роблять держави. І саме нормативне оформлення Проекту надасть можливість застосовувати розглянуті у даній статті не тільки моральні, але й матеріальні наслідки для ММУО.

Таким чином, до завдань міжнародного права належить не тільки встановлення правил поведінки міжнародних організацій, але й вироблення норм і принципів, що гарантують дотримання цих правил.

Список літератури:

1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118.

2. Проект статей про відповідальність держав за міжнородно-правові діяння 2008 р. // Доповідь Комісії международного права о работе ее шестьдесят третьей сессии: док. ООН A/63/10 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/intorg responsibility. pdf.

3. First Report on Responsibility of International Organizations, UN Doc. A/CN.4/532.

4. Денисова Д. О. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних міжурядових організацій в миротворчих операціях: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Денисова Дар'яна Олександрівна; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі; наук. кер. Дмитрієв А. І. Київ, 2012. 255 с.

5. Жукорська Я. М. Відповідальність міжнародних організацій за порушення міжнародно-правових зобов'язань: сучасний стан [Електронний ресурс] / Я. М. Жукорська // Часопис Київського університету права. 2013. № 2. С. 356-360. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2013_2_87.

6. Камишанський М. М. Міжнародно-правове регулювання використання компенсацій як форми відшкодування шкоди держав і міжнародних міжурядових організацій за міжнародно-протиправні діяння. автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / М. М. Камишанський. Х., 2017. 24 с.

7. Камишанський М.М. Компенсація та реституція: обрання адекватної форми відшкодування шкоди за міжнародне правопорушення // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2016. Вип. 24. С. 140-144.

8. Коваленко С.О. Види і форми міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій [Електронний ресурс] / C. О. Коваленко // Публічне право. 2014. № 2 С. 113-120.

9. Мехсія О.Н. Генеза розвитку міжнародних організацій як інституціоналізованого механізму міжнародного співробітництва [Електронний ресурс] / О.Н. Месхія // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 6. С. 62-69. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzizvru_2014_6_15.

10. Нестеренко С. С. Кодифікація норм про відповідальність міжнародних організацій [Електронний ресурс] / C. С. Нестеренко // Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 59. С. 64-69. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ujRN/apdp_2011_59_8.

11. Организация Объединенных Наций, Комиссия международного права. Ежегодник Комиссии международного права. Нью-Йорк: ООН, 1984 г. Ежегодник Комиссии международного права, 1984 г. Т. 2. Нью-Йорк: ООН, 1985.

12. Пташенчук О.М. Кодифікація норм міжнародно-правової відповідальності держав та міжнародних організацій за міжнародно-протиправні діяння [Електронний ресурс] / О. М. Пташенчук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 5. С. 122-126. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzizvru_2014_5_26.