Діяльність інституційних утворень у межах упровадження Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату

Березюк Т.В.,

аспірант кафедри міжнародного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

У статті розглянуто особливий статус запроваджених інституційних утворень Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату й Кіотського протоколу до неї. Визначено їх компетенцію та функції при регулюванні відносин у рамках і на умовах Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату та Кіотського протоколу до неї. Розглянуто наднаціональний характер інституційних утворень у прийнятті ними рішень стосовно впровадження необхідних заходів щодо досягнення поставленої мети Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату.

Ключові слова: зміна клімату, інституційні утворення, наднаціональність, компетенція, міжнародна торгівля квотами на викиди парникових газів, вуглецеві одиниці.

В статье рассмотрен особый статус введенных институциональных образований Рамочной Конвенции ООН по изменению климата и Киотского протокола к ней. Определена их компетенция и функции при регулировании отношений в рамках и на условиях Рамочной Конвенции ООН по изменению климата и Киотского протокола к ней. Рассмотрены наднациональный характер институциональных образований в принятии ими решений относительно внедрения необходимых мероприятий по достижению поставленной цели Рамочной Конвенции ООН по изменению климата.

Ключевые слова: изменение климата, институциональные образования, наднациональность, компетенция, международная торговля квотами на выбросы парниковых газов, углеродные единицы.

The article considers the special status of introduced institutional arrangements of the United Nations Framework Convention on climate change and the Kyoto Protocol. Defined their competence and functions under the regulation of relations within and on the terms of the United Nations Framework Convention on climate change and its Kyoto Protocol. Considered supranational institutional arrangements in making decisions regarding the implementation of necessary measures to achieve the objectives of the United Nations Framework Convention on climate change.

Key words: climate change, institutional arrangements, nadnatsionalnist, competence, international emissions trading for greenhouse gases, carbon credits.

Актуальність теми. Занепокоєння міжнародної спільноти щодо швидкої зміни клімату планети Земля спонукало до прийняття Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату (далі - РК) на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку в м. Ріо-де-Жанейро в червні 1992 р. Оскільки РК не містила кількісних зобов'язань зі скорочення викидів парникових газів, на третій сесії вищого органу - Конференції Сторін, яка відбулася у 1997 р. в м. Кіото, сторони прийняли Кіотський протокол до РК (далі - Кіот- ський протокол). Так, з метою економічного стимулювання зменшення обсягів антропогенних викидів або збільшення абсорбції парникових газів в атмосферу, положення Кіотського протоколу передбачають використання міжнародних механізмів, які є інструментом для спрощення виконання зобов'язань щодо скорочення викидів парникових газів. Цими механізмами є такі: механізм чистого розвитку, механізм спільного впровадження та механізм торгівлі квотами на викиди парникових газів. також діяльність інституційних утворень РК та Кіотського протоколу забезпечує здійснення вище зазначених міжнародних механізмів, шляхом прийняття відповідних рішень.

Вітчизняний учений М.О. Медведєва у своїй роботі розглядає особливий статус інституційних утворень, створених у багатосторонніх природоохоронних угодах, і їх роль у забезпеченні здійснення положень цих угод. Питання наднаціональності у своїх дослідженнях розглядали російські вчені А.С. Фещенко, А.Є. Толстухін, А.Р. Каюмова та український фахівець О.М. Шпакович. Тому, мета статті передбачає розкриття особливого статусу ін- ституційних утворень РК й Кіотського протоколу в регулюванні механізму торгівлі квотами на викиди парникових газів.

виклад основного матеріалу. Ефективна міжнародна діяльність у сфері боротьби зі зміною клімату неможлива без заснування органів управління, які покликані організовувати, спрямовувати та координувати роботу щодо виконання учасниками положень природоохоронних договорів.

У доктрині міжнародного права відзначається інтенсивний розвиток і поширення інституцій- них утворень у багатосторонніх природоохоронних угодах [1, с. 275]. Такі інституційні утворення посідають проміжне місце між традиційними міжнародними міжурядовими організаціями та дипломатичними конференціями. Основними причинами значного поширення інституційних утворень є такі: по-перше, розвиток знань про екологічні проблеми, особливості впливу небезпечних речовин на довкілля вимагає швидкого реагування у формі змін до ухвалених раніше конвенцій, чого значно простіше досягти шляхом ухвалення рішення вищим органом угоди, аніж шляхом скликання чергової дипломатичної конференції та подальшого «болючого» й довготривалого процесу ратифікації ухвалення поправок усіма сторонами; по-друге, саме в природоохоронній сфері норми міжнародного права, які стосуються відповідальності за порушені міжнародно-правові зобов'язання та механізму вирішення спорів, є неефективними та мало застосованими, тому звернення до неконфронтаційних механізмів з питань дотримання зобов'язань, створених у межах інституційних утворень, виявляється одним із найбільш бажаних і прийнятних виходів; по-третє, інституційні утворення позбавлені таких недоліків традиційних міжнародних урядових організацій, як надмірна забюрократи- зованість і значна вартість участі в них для держав; по-четверте, вищі органи інституційних утворень не мають постійного місця розташування, тому відбуваються регулярно, але в різних частинах світу, часто в країнах, які розвиваються, таким способом залучаючи їх до переговорного процесу [1, с. 276].

Російський дослідник Ю.А. Тихомиров вважає, що інституційні утворення мають такі ознаки:

- міжнародна угода визначає статус інституцій- ного утворення та його внутрішню ієрархію;

- інституційні утворення діють лише в межах повноважень, визначених у міжнародній угоді;

- інституційні утворення забезпечують однакове представництво інтересів учасників міжнародної угоди [2, с. 285].

Так, РК і Кіотський протокол створили структуру інституційних утворень, що забезпечують ефективне регулювання відносин між її учасниками у сфері вирішення проблеми зміни клімату й визначають правила застосування міжнародних механізмів Кі- отського протоколу. У такому випадку інституційні утворення наділяються правотворчими повноваженнями, визначеними в міжнародній угоді, і з цього приводу виникає питання наднаціональнального характеру їхніх повноважень.

У науці міжнародного права фахівці пояснюють наднаціональність як можливість органів міжнародних організацій здійснювати цілісне регулювання відносин її учасниками у вирішенні поставленої проблеми.

Зокрема, російський учений А.С. Фещенко визначає наднаціональність як сукупність юридично закріплених повноважень, якими держави наділяють певний міжнародний орган для цілеспрямованого регулювання їхніх взаємовідносин. Ці повноваження мають пріоритетний характер відносно відповідної компетенції країн-учасниць, у тому числі з правом прийняття такими органами обов'язкових для виконання рішень [3, с. 170].

Інший учений А.Є. Толстухін виділяє чотири основні ознаки наднаціональності міжнародних організацій:

- повноваження органу міжнародної організації у сфері його здійснення є ширшими та ієрархічно більшими, ніж держав-учасниць;

- діяльність міжнародної організації має бути незалежною від волі держав;

- рішення, ухвалені вищим органом міжнародної організації, є загальнообов'язковими для всіх учасників;

- учасники міжнародної організації самі вирішують свою внутрішню побудову з урахуванням особливості сфери міжнародного регулювання [4, с. 18].

У свою чергу, правознавець А.Р. Каюмова стверджує, що наднаціональність має виявлятися в тих міжнародних сферах, які стосуються інтересів усього людства, тобто наднаціональність пов'язана з міжнародними проблеми, що можуть бути вирішені лише через міжнародне співробітництво [5, с. 130].

Український фахівець О.М. Шпакович зазначає, що наднаціональність - це юридичний феномен, який полягає в тому, що міжнародні організації спроможні приймати норми прямої дії не тільки для держав-членів, інституцій чи органів, а і для юридичних чи фізичних осіб держав-учасниць таких угод. Також, на її думку, наднаціональність є способом регулювання певної сфери діяльності держав, які уклали між собою угоду на міжнародному рівні для ефективного вирішення глобальної проблеми [6, с. 142].

Ми вважаємо, що наднаціональність відображається насамперед через компетенцію та функції інституційних утворень РК і Кіотського протоколу задля досягнення мети РК, тобто спрямовані на стабілізацію концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему.

Взагалі, компетенція - це сукупність повноважень інституційних утворень у належній їй сфері питань з можливістю обговорення, погодження та прийняття такою інституцією нормативних актів з певною юридичною силою відносно предмета регулювання.

функціями є коло діяльності інституційних утворень, які здійснюються з метою виконання покладених на них завдань.

відповідно до ст. 7 РК, учасники заснували свій вищий інституційний орган - Конференцію Сторін, яка регулярно розглядає питання реалізації РК та інших пов'язаних з нею правових документів. Учасниками з уповноваженням приймати рішення на Конференції Сторін можуть бути лише ті держави, які ратифікували положення РК. Конференція Сторін працює посесійно та виконує такі функції:

- нормотворча функція, яка полягає в ухваленні рішень організаційного та процедурного характеру, зокрема це рішення стосовно ухвалення протоколів, унесення змін до основної угоди, заснування допоміжних органів, унесення уточнень та оновлень методологій підготовки кадастрів викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів, процедурні й фінансові правила для себе та створених допоміжних органів;

- наглядова функція, відповідно до якої Конференція Сторін здійснює огляд, оцінює інформацію, отриману від набутого досвіду під час виконання сторонами своїх зобов'язань; також вивчає доповіді, подані її допоміжними органами, і відслідковує їхню поточну діяльність;

- координаційна функція, а саме: Конференція Сторін вирішує питання, пов'язані із наданням державам певної гнучкості у виконанні ними зобов'язань щодо скорочення викидів парникових газів з метою недопущення надмірного чи непосильного тягаря боротьби з негативними наслідками зміни клімату; забезпечує співпрацю з компетентними у сфері проблеми глобальної зміни клімату міжнародними організаціями, міжурядовими й неурядовими органами з метою апробації наданої ними інформації;

- інформаційна функція, а саме: Конференція Сторін заохочує та полегшує обмін інформацією про заходи сторін щодо реагування на зміну клімату з урахуванням їх різного економічного розвитку й узятих зобов'язань; розглядає та затверджує регулярні доповіді про виконання положень РК і забезпечує їх публікацію на своєму веб-сайті;

- оперативна функція полягає в наданні рекомендації сторонам відносно питань, необхідних для здійснення положень РК.

У Рамковій Конвенції ООН передбачена можливість упроваджувати за рішенням сторін інші функції за необхідності, якщо такі функції сприятимуть досягненню поставлених цілей РК [7, ст. 7].