У системі цивільно-правових відносин з охорони навколишнього природного середовища особливе місце посідає відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної екологічної безпеки (транспорт організації, промислові підприємства, власники автотранспорту). Зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (як, наприклад, автомобілем), якщо не доведуть, що шкода виникла в наслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Норми цивільного законодавства передбачають відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином у результаті забруднення та іншого екологічно шкідливого впливу на оточуюче природне середовище.

При відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, компенсації підлягають витрати на лікування й відновлення здоров'я, витрати на відшкодування матеріальних розходів у зв'язку із втратою працездатності та інші збитки .

Одним із різновидів цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну природі, є майнова відповідальність у вигляді спеціальних такс. На застосуванні такс ґрунтується, зокрема, відшкодування за знищення лісу, незаконні полювання і рибальство, за знищення та пошкодження дерев, інших земельних насаджень у містах і селах. Такси встановлюються нормами екологічного законодавства.

Таким чином, юридична відповідальність за шкоду, заподіяну природному середовищу, виражається у формі майнової і цивільно-правової відповідальності. Якщо порядок відшкодування збитків екологічним законодавством не регулюється, застосовуються відповідні норми цивільного права.

Екологічно-правова відповідальність.

Порівняно новий вид юридичної відповідальності. Вона наступає на підставі норм екологічного законодавства за екологічні правопорушення. Еколого-правовій відповідальності притаманні такі ж риси, як і іншим видам юридичної відповідальності. Проте вона має і свої особливості. Вони визначаються специфікою екологічних суспільних відносин. Механізм еколого-правової відповідальності визначений у законах України: „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня1991 року № 1264-ХІІ, „Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року № 2894-ІІ, „Про охорону атмосферного повітря” від 21 червня 2001 року № 2556-ІІІ, „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року № 2456-ХІІ, Земельному, Водному, Лісовому кодексах і Кодексі України про надра.

У цих нормативних актах дається перелік порушень водного, лісового законодавства, законодавства про охорону атмосферного повітря, тваринного світу, інших об'єктів природи, за які може наступати юридична й зокрема еколого-правова відповідальність.

Визначення у законодавчому порядку видів екологічних правопорушень складає основу організації боротьби з ними.

В еколого-правових актах передбачено специфічні санкції за екологічні правопорушення, які притаманні тільки нормам екологічного права. Наприклад згідно ст. 143 Земельного Кодексу України (прийнятий 25.10.2001 року). Підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку є не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними й хімічними речовинами, відходами, пошкодження та знищення родючого шару ґрунту)Ст. 101 Лісового Кодексу України передбачає таку санкцію за порушення лісового законодавства як вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів. У разі неможливості вилучення - стягується її вартість.

Ст.60.Закону України „Про тваринний світ” передбачає конфіскацію незаконно добутих об'єктів тваринного світу, виготовленої з них продукції та знаряддя правопорушення.

Специфічні види еколого-правової відповідальності характерні й для інших еколого-правових актів Це свідчить про те, що екологічне законодавство не тільки вказує на можливість застосування за певних умов кримінальної, адміністративно-правової, цивільно-правової, дисциплінарної відповідальності, але й передбачає різні види еколого-правової відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність настає за порушення законодавства про охорону природного середовища та застосовується для посадових осіб за наявності в їх діях складу дисциплінарного правопорушення. Підставою для виникнення дисциплінарної відповідальності є невиконання, або неналежне виконання посадовою особою (спеціальний суб'єкт) своїх обов'язків, результатами яких є порушення екологічних вимог, заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Суб'єктами дисциплінарної відповідальності можуть бути керівники підприємств, організацій, на яких покладено виконання природних обов'язків, а також інші посадові особи й працівники, до обов'язків яких входять питання охорони та раціонального використання природних ресурсів.

Дисциплінарна відповідальність здійснюється в порядку підлеглості чи на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств, організацій.

Посилює та конкретизує юридичну відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства постійна динамічна робота над удосконаленням діючого законодавства. Доповнено новими статтями Кодекс про адміністративні правопорушення, ККУ. У новій редакції викладено окремі статті З.У. „Про тваринний світ”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про виключну (морську) економічну зону України” тощо.

екологічний юридичний відповідальність

2. СУДОВА ПРАКТИКА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ «ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИМИ СУДАМИ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ОХОРОНОЮ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА»

Особливості розгляду спорів залежно від об'єкта охорони навколишнього природного середовища:

Спори, пов'язані з порушенням законодавства про охорону та використання земель

За інформацією, наданою господарськими судами, за період, що узагальнюється, місцевими господарськими судами розглянуто 263 справи щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону та використання земель, що становить 23% від загальної кількості спорів, категорії, що узагальнюється, розглянутих місцевими господарськими судами.

Причинами виникнення спорів, пов'язаних з охороною та використанням земель, стало невідшкодування в добровільному порядку шкоди, заподіяної державі внаслідок недотримання вимог Закону України "Про відходи" та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зокрема щодо отримання дозволів та лімітів на розміщення відходів, а також перевищення обсягів вивезення побутових відходів.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов'язані дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не спричиняють шкідливого впливу на стан земель, вживати заходів щодо запобігання негативному екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків останнього.

Статтею 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено обов'язок суб'єктів права власності на відходи вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм, способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти мають використовуватися лише для заявлених на одержання дозволу відходів.

Як засвідчив проведений аналіз судової практики, господарські суди по-різному підходять до вирішення питання визначення належного відповідача у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про відходи (стаття 43 Закону України "Про відходи" та стаття 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища") у випадках, коли контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на території, підвідомчій відповідній місцевій раді, встановлювався факт правопорушення, вчиненого невстановленими особами.

Як правило, позови в таких випадках заявлялись до органу місцевого самоврядування (відповідна місцева рада). Позовні вимоги обґрунтовувались порушенням відповідачем вимог Закону України "Про відходи" (статті 21, 42) та вимог Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 55, 68).

Так, господарський суд Харківської області задовольнив позов Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Харківській області до Русько-Лозівської сільської ради про стягнення шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням земельної ділянки твердими побутовими відходами виходячи з такого.

За змістом статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до повноважень виконавчих органів сільських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, зокрема щодо зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про відходи" органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів, вирішують питання щодо ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів.

Судом встановлено, що у зв'язку з нездійсненням Русько-Лозівською сільською радою таких заходів має місце порушення статті 42 Закону України "Про відходи".

Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Рішення господарського суду Харківської області у цій справі ні в апеляційному, ні в касаційному порядку не оскаржувалось.

Такої самої позиції дотримувався господарський суд Полтавської області, задовольняючи позовні вимоги за позовом Державного управління екології та природних ресурсів у Полтавській області до відповідних місцевих рад про стягнення збитків, спричинених державі в результаті утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.

Судові рішення у зазначених справах у касаційному порядку не оскаржувались.

Разом з тим, Вищий господарський суд України не поділяє таку правову позицію господарських судів.

Залишаючи касаційну скаргу Державного управління екології та природних ресурсів у Донецькій області без задоволення, рішення господарського суду Донецької області та постанову Донецького апеляційного господарського суду - без змін у справі за позовом Державного управління екології та природних ресурсів у Донецькій області до Новотроїцької селищної ради про стягнення збитків, суд касаційної інстанції зазначив таке.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.