Згідно з пунктом 7 статті 33 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлені повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), відповідно до яких місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції.

Як вбачається зі змісту повноважень, місцеві ради не несуть відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища на їх території невстановленими особами. Сільська рада не входить до переліку осіб, які згідно із статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтею 43 Закону України "Про відходи" зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, оскільки не є установою, діяльність якої пов'язана з відходами.

При розгляді спорів щодо відшкодування шкоди, завданої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, судам належить також ретельно досліджувати правові підстави для застосовування такої відповідальності.

Так, у справі господарського суду Черкаської області за позовом Державної екологічної інспекції в Черкаської області до ТзОВ "Причал-ЯВАМ" про стягнення суми рішенням господарського суду Черкаської області, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено за недоведеністю позивачем позовних вимог.

Місцевим господарським судом було встановлено, що розпорядження (завдання) Державного управління екології та природних ресурсів у Черкаській області на проведення зазначеної перевірки не видавалось; акт перевірки містить лише перелік земельних ділянок різної площі; схема їх розміщення відсутня. Акт перевірки не містить відомостей щодо: земель, на яких виявлено засмічення; об'єму забруднюючої речовини та її назви та групи небезпечності; товщини земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування, а також щодо інших показників, необхідних для визначення розміру шкоди. Доводи відповідача про те, що інженерно-екологічні вишукування під час перевірки не проводились, позивач не спростував.

Відхиляючи доводи скаржника, колегія суддів Вищого господарського суду України, зокрема, зазначила таке.

Згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України N 171 від 27.10.97, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.05.98 за N 285/2725 (станом на 17.08.2006), не передбачено окремої відповідальності за "засмічення" земель, а встановлена методика визначення розмірів шкоди, зумовленої "забрудненням" земель. "Забруднення земель" визначене як "виявлене привнесення чи виникнення в зоні аерації одного і більше інгредієнтів (або їх комбінацій), що можуть погіршити продуктивність і якість біоти".

Термін "засмічення" було введено до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства лише після проведеної перевірки наказом N 149 від 04.04.2007, тому колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для застосовування відповідальності за засмічення земельної ділянки.

Судові рішення залишено без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Спори, пов'язані з порушенням законодавства про охорону та використання атмосферного повітря

Місцевими господарськими судами розглянуто 18% справ щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону та використання атмосферного повітря, від загальної кількості розглянутих місцевими господарськими судами спорів категорії, що узагальнюється.

Причиною виникнення цих спорів є невідшкодування в добровільному порядку шкоди, заподіяної виробничою діяльністю суб'єктів господарювання без наявності відповідного дозволу уповноваженого органу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (понаднормові викиди); предметом розгляду, відповідно, були вимоги про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону та використання атмосферного повітря.

Відповідачами у зазначених спорах виступали суб'єкти господарювання, діяльність яких пов'язана з викидом в атмосферне повітря відпрацьованих газів, продуктів згоряння твердого чи рідкого палива, інших шкідливих речовин.

Розрахунок завданих збитків здійснювався згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 N 38 (z0157-95), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.05.95 за N 157/693.

При цьому, факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря підтверджувався актом обстеження, що проводилось спеціалістами Державної екологічної інспекції.

Як свідчить судова практика, у разі наявності такого акта та розрахунку збитків, проведеного на підставі зазначеної Методики, господарські суди, як правило, задовольняли позовні вимоги.

Разом з тим, господарські суди по-різному підходили до вирішення питання щодо наявності підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Так, у справі за позовом Державної екологічної інспекції в Донецькій області до ТзОВ "Донецьк-Вторма" про стягнення збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства, рішенням господарського суду Донецької області від 05.09.2007, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду, відмовлено у задоволенні позовних вимог виходячи з того, що позивачем, після виявлення факту порушення відповідачем вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, розрахунок розміру завданих збитків зроблений лише за результатами разової перевірки та за період часу, наданий відповідачем.

Скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу. Статтями 33 та 34 цього Закону встановлено, що особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно з законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених цим Законом.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 69 даного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм щодо зменшення розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Порядок розрахунку розмірів компенсації збитків через наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлено Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Мінекобезпеки України N 38 від 18.05.95.

Згідно з пунктом 5.1.2 розділу 5 Методики викиди забруднюючих речовин джерелами, які не мають дозволів на викид, вважаються наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється спеціалістами Державної екологічної інспекції Мінекобезпеки України при перевірці підприємств шляхом:

- інструментальних методів контролю;

- розрахунковими методами (п. 5.4 Методики).

У пунктах 5.5 та 5.6 Методики зазначено, які дані використовуються для визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин.

Розрахунки потужності викидів забруднюючих речовин по джерелах або речовинах, щодо яких немає дозволу на викид, ведуться на основі потужності фактичного викиду, визначеної інструментальними вимірами. При цьому час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту оформлення дозволу на викид (пункти 6.4, 6.5 Методики).

Розрахунок розмірів відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється у відповідності з розділом 7 Методики за формулою 2 (п. 4).

Судами не надана належна оцінка тому факту, що відповідач не отримав дозволу на викиди забруднюючих речовин; ними не досліджений зміст акта, зокрема те, що у відповідача відсутнє місце відбору проб згідно з вимогами КНД 211.2.3.063-98, ГОСТ 17.2.4.06-90; не надана оцінка тому факту, що представники відповідача підписали акти, припис позивача без заперечень і в подальшому їх не заперечували та не оскаржували.

Суди встановили факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства, але не дослідили його вину та причинний зв'язок між діями відповідача та шкодою, яку він завдав природному середовищу.

Касаційна інстанція також зазначила, що для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, господарський суд відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України призначає експертизу.

Невірне визначення правової природи заявленої до стягнення суми стало причиною скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду за позовом прокурора Маневицького району в інтересах держави в особі Державного управління екології та природних ресурсів у Волинській області до ТОВ "Крайімпекс" про відшкодування шкоди, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями за порушення порядку ведення господарської діяльності (здійснення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря), з чим не погодився Вищий господарський суд України, який, при перегляді зазначеного рішення в касаційному порядку звернув увагу апеляційного господарського суду на таке.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.