Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ЕЛЕКТРОННЕ ДЕКЛАРУВАННЯ МАЙНОВОГО СТАНУ ЧИНОВНИКІВ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ТИПІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Марченко В.Ю.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню типів інформаційного суспільства та інституту електронного декларування в окремих країнах Європи. Розкрито зміст найпоширеніших типів інформаційного суспільства. Визначено основні аспекти декларування майнового стану чиновників та пересічних громадян у Грузії, Великій Британії, Португалії та Швеції. Проаналізовано нормативну базу цих країн, вітчизняне законодавство, наукову літературу. Окреслено окремі напрями розвитку інституту електронного декларування в Україні.

Ключові слова: електронне декларування, типи інформаційного суспільства, контроль майнового стану чиновників, інформаційне суспільство, електронне декларування в країнах Європи, напрями розвитку електронного декларування в Україні.

Вступ

Постановка проблеми. Пошук нової парадигми улаштування світу, що вимагає глобалізації знань і наукових досягнень, і став передумовою виникнення нової фази розвитку людства, пов'язаної з появою інформаційного суспільства і його найбільш розвиненої форми -- суспільства знань. В епоху інформаційного суспільства людство одержує могутній інструмент для об'єднання зусиль з метою одержання нових знань, спрямованих на вирішення своїх глобальних проблем, економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення.

Становлення і розвиток інформаційного суспільства є характерною рисою XXI століття. Саме в такому суспільстві активно розвиваються інформаційні і комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань у вирішенні найважливіших завдань управління суспільством і його демократизації. На шляху постіндустріальної цивілізації становлення і розвитку інформаційного суспільства, світова спільнота формує різні типи його побудови [16, с. 376-378].

Сьогодні термін «інформаційне суспільство» міцно займає своє місце у лексиконі політичних діячів, економістів та вчених, й найчастіше це поняття асоціюється з рівнем розвитку інформаційних технологій і засобів телекомунікації. Інформаційне суспільство відрізняється від суспільства, у якому домінують традиційна промисловість і сфера послуг тим, що, знання, інформаційні послуги, й усі галузі, пов'язані з інформатизацією (телекомунікаційна, комп'ютерна, телевізійна), розвиваються швидшими темпами, домінують у його економічному розвитку [4, с. 22].

Все це є дуже важливим для створення у суспільстві дієвої антикорупційної системи. І одним з найбільш ефективних методів профілактики корупції є посилення заходів, зокрема фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій, у тому числі й шляхом запровадження електронного декларування майнового стану цих осіб. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти інформаційного суспільства та електронного декларування досліджували А.А. Чернов, Й. Масуда, В.М. Скалацький, Д. Белл, Е. Тоффлер та інші. Водночас ознайомлення з науковим доробком свідчить про відсутність одночасного комплексного дослідження зв'язку типів інформаційного суспільства та інституту електронного декларування.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність дослідження електронного декларування в окремих країнах Європи з різними моделями інформаційного суспільства зумовлює недостатність даних при формуванні подібної системи в Україні. Це призводить до помилок і нераціонального витрачання бюджетних коштів при пошуках оптимальної системи е-декларування.

Мета статті. Надати аналіз типів інформаційного суспільства й інституту електронного декларування в окремих країнах Європи, та окреслити основні напрями можливого розвитку е-декларування в Україні.

Виклад основного матеріалу

Кожна країна вирішує самостійно, який тип інформаційного суспільства слід запроваджувати. Національні моделі відрізняються політичними стратегіями, специфікою національних ринків, законодавчими традиціями, розвитком інфоінфраструктури, економічними ресурсами тощо. Розглянемо такі основні типи інформаційного суспільства.

Західний тип [17, с. 38-48] (до якого більше тяжіє Україна) становлення інформаційного суспільства узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн -- США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, країн Північної Європи. У рамках цієї моделі своєю специфікою вирізняються американо-англійська та європейська моделі.

Американо-англійська модель [15, с. 65] заснована на загальній концепції соціально-економічного розвитку, яка передбачає переваги приватного сектору над функціями держави в усіх напрямах розвитку суспільства. Європейська модель інформаційного суспільства, в свою чергу, вирізняється стратегією європейської інтеграції, поняттям «об'єднаної Європи», пошуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу (теоретично Україна має перебувати в цьому типі). Основні положення Західноєвропейського підходу до ролі держави у процесі переходу до інформаційного суспільства викладено в Резолюції Європейського Союзу «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість:

виклики та стратегії XXI століття» [13], в якій підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супер- магістралями) з урахуванням переваг приватного сектору, а також у Директиві ЄС «Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві» [6] та Рекомендації ЄС «Інформаційна магістраль для глобального суспільства» [14].

Азійський [17, с. 38-48] тип інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяльності держави щодо інституціоналізації цих принципів, взаєморозуміння і взаємодопомоги в суспільстві для досягнення мети. В основі азійського типу -- альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, зв'язок між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями. У рамках азійської моделі виділяють японську, індійську та младоазійську. Японська модель інформаційного суспільства використовує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни [1, с. 40-41].

Младоазійська модель передбачає стратегію регіону Східної і Південно-Східної Азії -- епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В'єтнам. Ця модель -- трансформована японська ідея, успіх якої пов'язується з підтриманням сталого макроекономічного і політичного середовища та співробітництва держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто, порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але модель «держава -- ринок» виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичним і економічним співробітництвом держави і приватного сектору.

Індійську модель визначають як комбінований варіант попередніх моделей. Акцент зроблено на ресурсах народонаселення, науково-технічному потенціалі (третьому у світі після США та Росії), чинному законодавстві, державному контролі у сфері виробництва інформаційних послуг (крім ринку місцевих послуг, де допускається 49% іноземних капіталовкладень). Специфіка ідеології інформаційного суспільства в Індії -- поступова динаміка, опора на національні культурні традиції. Урядова політика визначає головним чинником становлення інформаційного суспільства -- вдосконалення системи телекомунікацій, розвиток універсальних послуг на рівні світових стандартів, експорт програмного забезпечення у розвинуті країни світу. Індійська стратегія реформування передбачає інтенсивну інтеграцію азійської країни в глобальне інформаційне співтовариство.

Так як Україна більше тяжіє до західноєвропейського типу інформаційного суспільства, то, в аспекті нашого дослідження, доцільним буде розглянути системи електронного декларування майнового стану чиновників саме у європейських державах.

В Грузії кримінальна відповідальність за ненадання декларації або внесення до неї неповних/ невірних даних може вважатися умовною, оскільки норма ст. 355 Кримінального кодексу Республіки Грузія (далі -- КК Грузії) починає «працювати» лише після первинного (першочергового) накладення адміністративного стягнення за таке діяння. За даними Бюро державної служби Грузії, у 2015 р. було зареєстровано лише 10 випадків первинного накладення адміністративного стягнення, а, за даними МВД Грузії, -- лише 2 випадки застосування норми ст. 355 КК Грузії. До того ж, Бюро державної служби взагалі не перевіряло достовірність відомостей, поданих у декларації, й започатковує це з 2016-2017 рр. із подальшою передачею справ до МВС або прокуратури.

Крім того, після первинного накладення адміністративного стягнення в разі встановлення порушення для спеціальних декларацій, які заповнюють окремо (додатково) міністри, керівники відомств та департаментів/інших структурних підрозділів органів влади, в рамках дії Закону про конфлікт інтересів, можливо застосування норми ст. 355 КК Грузії. Інші декларації держслужбовців про майновий стан, на яких не поширюється норма ст. 355 КК Грузії, продовжують перевірятися у загальному порядку податковими органами Міністерства фінансів. Уряд Грузії має намір підготувати і подати на розгляд Парламенту законопроект щодо максимально можливої декриміналізації економічних правопорушень. Конкретні пропозиції наразі не відомі.

Цікавим, з точки зору електронного декларування, є досвід Великої Британії, законодавством якої не визначений обов'язок декларування майнових активів державних службовців. Водночас, відповідно до Кодексу управління державною службою [8], державні службовці повинні задекларувати за місцем своєї роботи відомості про будь-який матеріальний/нематеріальний конфлікт інтересів, який може виникнути у зв'язку із займаною посадою. Форма декларації встановлюється кожним міністерством або державним агентством. Міністри при призначенні на посаду зобов'язані задекларувати відомості про всі доходи, які вони отримують поза межами міністерства, та вийти з керівного складу компаній, що могло б спричинити конфлікт інтересів під час виконання ними службових обов'язків. Перелік фінансових інтересів міністрів щорічно публікується на веб-сторінці Уряду [11].

Стосовно депутатів, то питання, які стосуються фінансових інтересів членів Палати Общин та Палати Лордів, зокрема, декларування доходів, власності, отримання пожертвувань, подарунків, поїздок за кордон, подарунків та пожертвувань з-за кордону, володіння акціями, лобіювання комерційних інтересів членів сім'ї врегульовані положеннями Кодексу поведінки від 1996 року [2].