Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Електронне декларування як новітній інструмент боротьби з корупцією в Україні

Черненко І.В., аспірант

кафедри державно-правових дисциплін та адміністративного права

Анотація

електронний декларація корупція законодавство

Статтю присвячено проблемам впровадження електронних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування як ефективному елементу боротьби з корупцією. Визначено поняття корупції, проаналізовано повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції, види відповідальності за порушення законодавства щодо декларування доходів, активів та витрат. Зроблено висновок щодо прогресивності правових норм в частині електронного декларування та неналежної їх імплементації.

Ключові слова: боротьба з корупцією, електронні декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Національне агентство з питань запобігання корупції, автоматична перевірка декларацій, громадські організації, загальне декларування.

Аннотация

Статья посвящена проблемам внедрения электронных деклараций лиц, уполномоченных на выполнение функций государства или местного самоуправления как эффективному элементу борьбы с коррупцией. Определено понятие коррупции, проанализированы полномочия Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции, виды ответственности за нарушение законодательства относительно декларирования доходов, активов и расходов. Сделан вывод относительно прогрессивности правовых норм в части электронного декларирования и неподобающей их имплементации.

Ключевые слова: борьба с коррупцией, электронные декларации лиц, уполномоченных на выполнение функций государства или местного самоуправления, Национальное агентство по вопросам предотвращения коррупции, автоматическая проверка деклараций, общественные организации, общее декларирование.

Annotation

Chernenko IV. ELECNRONIC DECLARING AS A MODERN INSTRUMENT FOR CORRUPTION FIGHT IN UKRAINE

This article dedicated to the problems with initiating electronic declarations of individuals that were authorized to perform governmental functions and municipal autonomy as an effective unit against corruption. Determined the term "corruption ", analyzed the power of attorney of the National Agency on Corruption Prevention, types of responsibilities concerning breaking the legal rules fort declaration legislation of profit, assets and expenses. Conclusions were made in regards with law standards progressiveness concerning their electronic declaration and proper implementation.

Key words: corruption prevention, electronic declaration of individuals that were authorized to perform governmental functions and municipal autonomy, National Agency on Corruption Prevention, automatic declarations control, public organizations, general declaring.

Вступ. Поняття корупції в загальноприйнятому розумінні вперше було сформульовано у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятому тридцять четвертою сесією Генеральної Асамблеї ООН в 1979 році, визначено корупцію як «...скоєння певних дій при виконанні обов'язків, або у зв'язку з цими обов'язками в результаті прийнятих подарунків, обіцянок чи стимулів, чи їх незаконне одержання всякий раз, коли має місце така дія або бездіяльність». Таке визначення включає не тільки одержання посадовою особою матеріальних цінностей, а й її службову поведінку [1].

Корупція це негативне комплексне, багаторівневе та багатовекторне широкомасштабне явище економічного, соціального і політичного характеру, спрямоване на задоволення особистих, корисливих, групових або корпоративних інтересів шляхом підкупу, хабарництва, зловживання владою, надання пільг і переваг всупереч суспільним інтересам.

Корупція є однією із найнебезпечніших загроз правам людини, соціальній справедливості, демократичному розвитку держави і суспільства, конституційному ладу.

Найважливішою подією в історії міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції є підписання міжнародною спільнотою 9 грудня 2003 року в м. Меріда (Мексика) Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції [2]. Фахівці з цього питання вважають цей міжнародний договір найзмістовнішим правовим актом, спрямованим на запобігання та боротьбу з корупцією як у світовому, так і в національному масштабі.

Норми міжнародного антикорупційного законодавства знайшли своє відображення в національному законодавстві провідних країн світу, що визначають перелік діянь, які належать до корупційних, коло осіб, котрі підпадають під дію антикорупційних законодавчих актів. Конвенцію ООН ратифікували 167 країн світу, а окремі країни ухвалили комплекс заходів як нормотворчого, так і організаційного характеру для приведення національних законодавств у відповідність до вимог Конвенції ООН проти корупції.

Україна також не залишилась осторонь цього процесу.

Так, 14 червня 1994 року, підписано Угоду про партнерство і співробітництво. В рамках інтеграційного процесу, окрім іншого, передбачалось приведення у відповідність до стандартів ЄС законодавства України у сфері протидії й запобігання корупції.

Крім того, профільні закони про боротьбу з корупцією приймалися Верховною Радою України у 1995, 2009, 2012 роках, Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001 затверджувалась Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки.

Проблема подолання корупції в Україні достатньо досліджувалась в сучасній вітчизняній юридичній науці.

Так, виключно як соціально-економічне явище досліджують корупцію Н. Кузнецова , О. Дудоров , К. Футейта. Вони розглядають корупцію як одну з функцій управління суспільством, яка має економічне підґрунтя. Як функція управління вона носить соціальне забарвлення, а за своєю сутністю це економічна категорія.

Правова складова корупції відображається у гальмуванні прийняття необхідних законів або прийняття таких, які дають можливість неоднозначного їх тлумачення. Дехто з науковців вбачає у корупції суто правову структуру як первинну основу протиправної діяльності чи бездіяльності. Соціально-економічні та політичні чинники корупції є вторинними або надбудовою над її правовою основою. Такої думки дотримуються П. Панченко, А. Волобуєв, А. Гуров.

М.І. Мельник же наголошує, що корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає органи державної влади, державу та суспільство в цілому. На його думку, в самій суті корупції ніби закладено дві нерівні частини: власне етичні відхилення та правопорушення.

Кримінально-правовий аспект корупційних діянь ґрунтовно досліджений у працях Л.В. Багрій-Шахматова, О.О. Дудорова, Н.В. Кузнецової, М.І. Мельника, А.І. Редьки, М.І. Хавронюка.

Постановка завдання. Разом з тим, багаторічна боротьба з корупцією в Україні не призвела до результатів, які би давали підстави стверджувати, що вона була і є ефективною.

Так, у період до прийняття нової антикорупційної стратегії за рейтингами міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл» у щорічному всесвітньому рейтингу країн за рівнем корумпованості CPI у 2011 році Україна посіла 152 місце серед 182 країн, у 2014 році 142 місце з 175 країн [3].

Міжнародна аудиторська компанія «Ernst&Young» у 2012 році поставила Україну в трійку найбільш корумпованих країн світу разом з Колумбією і Бразилією.

Зі зміною влади в України в 2014 році та підписанням Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом (21 березня 2014 року підписано політичну частину угоди, а 27 червня 2014 року економічну частину), розпочався новий виток державної антикорупційної стратегії.

Результати дослідження. 14 жовтня 2014 року Верховна Рада України прийняла низку антикорупційних законів, спрямованихна реформування системи протидії корупції відповідно до європейських стандартів, серед яких Закон України «Про запобігання корупції» (далі Закон), який набрав чинності 26 жовтня 2014 року та введений в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності [4].

Вказаним законом визначено правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Формування та реалізацію державної антикорупційної політики законом покладено на спеціально створюваний для цього новий центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом Національне агентство з питань запобігання корупції (далі НАЗК).

До повноважень НАЗК, серед іншого, віднесено здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону до суб'єктів декларування віднесено осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; інших посадових осіб, юридичних осіб публічного права.

Статтею 45 Закону передбачено 4 типи декларацій: щорічна (охоплює попередній рік); перед звільненням (охоплює період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями); після звільнення (охоплює попередній рік, тобто рік, у якому особа звільнилася); кандидата на посаду (у разі, якщо посада належить до переліку суб'єктів декларування або до переліку посад з підвищеним корупційним ризиком).

Відповідно до статті 47 Закону подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством. Національне агентство забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства. Доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства надається шляхом можливості перегляду, копіювання та роздруковування інформації, а також у вигляді набору даних (електронного документа), організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.

Слід відзначити, що декларування доходів особами, уповноваженими на виконання функцій держави, запроваджено законом «Про державну службу» від 16.12.1993 року, але у порівнянні з деклараціями, які подавались відповідно до зазначеного закону у паперовому вигляді за місцем роботи, е-декларації є доступними для вивчення, відкриті, охоплюють значно більше коло декларантів та відрізняються розширеним обсягом декларування, зокрема, у них необхідно зазначати готівкові кошти, об'єкти незавершеного будівництва, коштовності, членство в громадських та благодійних організаціях. І найголовніше, достовірність зазначених у них відомостей буде перевірятись шляхом синхронізації з іншими державними реєстрами.

Крім того, посилено відповідальність декларантів.