Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

ННІ історії і філософії

Кафедра всесвітньої історії

Реферат на тему:

Етатизм і його суть

Виконав: Студент 4-б курсу

Скічко Ярослав Сергійович

Науковий керівник: доц.

Терещенко Тетяна Вадимівна

Черкаси - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Етатизм в політичній думці Стародавньої Греції ти Риму

Розділ 2. Етатизм як теорія взаємовідносин держави та громадянського суспільства

Розділ 3. Етатизм як державна політика в Туреччині

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми: Взаємодія держави і суспільства, характер і національна специфіка державного впливу на соціальні процеси і відносини представляють практично значимі проблеми, розглянуті в сучасній політичній літературі.

Сьогодні такі дослідники виділяють дві основні тенденції в розвитку взаємовідносин між державою і суспільством. Перша тенденція співзвучна ідеям радикального лібералізму і являє собою процес так званої деетатизаціі, являє обмеження державного регулювання питаннями оборони, захисту конституційних прав і свобод.

Друга тенденція представляє собою процес етатизації різних сфер загальнодержавного життя, тобто, іншими словами, процес посилення державного втручання в духовну, соціальну, економічні сфери і, як правило, пов'язаний з неможливістю для суспільства самостійно регулювати соціальні відносини. Такого роду тенденції властиві суспільствам, що розвиваються, які характеризуються всепроникаючою здатністю держави контролювати всі сторони життєдіяльності людини. У таких країнах фактично відсутні принцип поділу влади, стримувань і противаг гілок влади, спеціалізація політичних ролей і функцій, верховенство права і т. д.

Сьогоднішній світ є напрочуд глобалізованим, тому проблема втручання держави в «вільні» сфери діяльності її громадян є напрочуд актуальною в даний час

Історіографія проблеми: При підготовці даного реферату я використав праці В.Л. Затонського [2], М.В. Чернявського [5], в яких висвітлено витоки етатизму його суть та еволюцію. Етатизм в Туреччині його введення та особливості подано у И.В. Алібекова [1], А.Ф. Міллера [3].

Мета роботи: Дослідити етатизм на різних етапах його розвитку

Для досягнення мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- розглянути етатизм на перших етапах його становлення в Давній Греції та Римі

- розкрити проблему взаємовідносин між державою та громадянським суспільством за посередництва етатизму

- з'ясувати особливості проведення політики етатизму в Туреччині часів Кемаля Ататюрка

Структура реферату складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури,

Практичне значення полягає у можливості використання роботи на уроках з історії, при підготовці до лекцій і семінарів з всесвітньої історії та суміжних дисциплін.

Розділ 1. Етатизм в політичній думці Стародавньої Греції ти Риму

Стародавній грецький світ з самого моменту свого виникнення охоплював азійське і європейське узбережжя Егейського моря, причому протягом кількох століть азійська Греція за рівнем цивілізації набагато випереджала європейську Грецію. Протягом короткого часу - VIII-V ст. до нашої ери у Греції відбувається "культурний переворот", в наступне століття спостерігається небачений досі розквіт філософської думки. У результаті в науці, філософії, літературі, образотворчому мистецтві Греція перевершила давньосхідні цивілізації, хоча ті зародилися і отримали розвиток багато раніше.

Можна виділити дві головні причини цього, як з'ясувалося набагато пізніше, всесвітньо=історичного явища. Перша причина полягала в тому, що на відміну від держав Стародавнього Сходу, де суспільна свідомість (політичні, правові, етичні та інші погляди людей) була пронизана панівним релігійним світоглядом і підпорядкована йому, а влада верховного правителя розглядалася як влада, що виходить від бога, в Греції у людей і богів склалися особливі стосунки [2, 70]

У грецькій релігії, що мала більш ніж десятивікову історію, немає нічого, що нагадувало б катехізис або походило на проповідь. Не було й духовенства як особливого впливового жрецького стану. Вірування стародавніх греків самі по собі були надзвичайно вільні. "Це щось на зразок привітального помаху руки, повітряний поцілунок на адресу великих сил", тонко помічає відомий швейцарський вчений А. Боннар. Він же підкреслює, що прогресуюче олюднення божественного становить найцікавішу рису грецької релігії, яка по суті є фольклором. Так, у Посейдона, бога морів, зовнішність, думки і почуття людські. Він запрягає своїх коней точно так само, як будь - який благородний грецький воїн (правда, його коні летять по хвилях) [4, 58]

Бог Аполлон своєю сонячною стрілою може вразити будь-якого смертного. Але він добрий. Він лікує хворих, очищає і лікує не тільки тіло, але змиває бруд злочинів, якщо винуватець помолиться біля його вівтаря або зануриться в джерело біля святилища бога в Дельфах. Те ж характерно для всіх інших грецьких богів, включаючи верховного бога Зевса. Олюднення релігії призводить до того, що боги і держава утворюють нерозривне ціле. Греки споруджують в Афінах та інших містах храми як для прославлення богів, так і на славу суспільства, що їх будувало. Таке вільне ставлення до релігії призводить до того, що з VII-V ст. до н. е. почався процес поступового вивільнення філософської (а разом з нею політичної і правової) думки від релігії та міфології. І досить скоро політико - філософська думка затвердила свою самостійність, своє право міркувати над проблемами світобудови, творця і людини, висловлювати і відстоювати різні думки на цей рахунок [5, 13]

Свобода філософського мислення підкріплювалася свободою людей - громадян демократичного поліса - держави. "Співдружність вільних людей, - зазначав К. Ясперс, - встояла під натиском універсальної деспотії, тотальної організації, що впливала на народи. Тим самим поліс заклав основи всього західного усвідомлення свободи як реальності". При цьому, зрозуміло, завжди необхідно враховувати, що устрій будь-якого "демократичного" поліса (Афін та ін.) ґрунтувався на широкому застосуванні і використанні праці рабів.

Вільнодумство індивіда і демократичний устрій суспільного життя в рабовласницькому грецькому суспільстві мали цілком певну спрямованість. Ні перше, ні друге не могло бути використане на шкоду державі. Держава, що мала божественний ореол, її інтереси розглядалися як щось таке, що перевищувало всі групові і тим більше індивідуальні інтереси, праця рабів визнавалася необхідністю. У Платона, Арістотеля і Цицерона держава є необхідною формою спільного життя людей, що поглинає окрему людину. Такі політичні погляди і вчення називаються етатистськими (від фр. Etat - держава) [4, 60]

Розділ 2. Етатизм як теорія взаємовідносин держави та громадянського суспільства

До числа найважливіших політичних факторів і умов функціонування і розвитку громадянського суспільства відноситься характер його взаємин з державою. Відносини держави і суспільства становить один з найбільш живих питань сучасної політичної літератури. Держава і суспільство - це свого роду дві форми побуту, які існують разом і мають безпосередній вплив один на одного. Причому суспільство перебуває в діалектично суперечливій єдності з державою: вони взаємодоповнюють і взаємозаперечують один одного.

Наростання спонтанності і стихійності у соціальному розвитку було відображенням прагнення індивіда до свободи і автономії від держави і форм колективного життя. Процес становлення автономних від держави сфер життєдіяльності людини відобразило поняття "громадянське суспільство". З іншого боку, потреба в упорядкуванні, забезпеченні цілісності суспільства, узгодженні та інтеграції устремлінь індивідів і соціальних груп вилилось в понятті "держава". Рівновагу і взаємозв'язок суспільних, групових та індивідуальних процесів держава здійснює за допомогою управлінських функцій, і тут виникає проблема глибини залученості держави в зазначені процеси [2, 73]

Звертаючись до теоретичних поглядів на проблему взаємини держави і громадянського суспільства відзначу, що ліберальне трактування громадянського суспільства відводить вельми скромну роль державі в регулюванні суспільного життя. Для Локка політично упорядковане суспільство є правління більшості, що підкоряється певним правилам, на які не повинен зазіхати жоден правитель. Сформована ідеологія лібералізму, як соціально-філософська теорія індивідуалізму, виходила з "уявлень про ізольованість вільної особистості, що усвідомлює свій особистий інтерес і прагне до найкращого для неї самої" і відводить державі роль "нічного сторожа" [5, 14].

Ідея держави як вищого результату і мети суспільного розвитку в континентальній консервативній традиції, насамперед у Німеччині і у Франції, належить Гоббсу і Гегелю. Цю позицію можна позначити як «державна свідомість» (Е. Форстхоф), що стоїть в опозиції не тільки анархізму, але і ліберальним поглядам. За Гегелем не громадянське суспільство було рушійною силою історичного прогресу, а держава. Примат держави по відношенню до громадянського суспільства був пов'язаний з тим, що, як вважав Гегель, основою розвитку всього і вся виступає "Світовий Дух", "Абсолютна Ідея". Саме держава втілює "Світовий Дух", а громадянське суспільство є "інобуття" Духа - Ідеї. Держава, за Г. Гегелем, уособлює всі чесноти. Воно - найбільш досконале втілення світової ідеї, самого могутнього прояву людської особистості, загальності політичного, матеріального і духовного начал [5, 15].

Держава захищає людину від випадковостей, забезпечує справедливість і реалізує загальність інтересів. Громадянське суспільство і індивід підпорядковані державі, бо саме держава інтегрує окремих індивідів і їх групи в органічну цілісність, задаючи сенс їх життєдіяльності. Небезпека існування всеосяжної держави полягає в тому, що воно поглинає громадянське суспільство і не прагне гарантувати громадянам їхні права і свободи.

У марксистському трактуванні ролі держави в суспільстві відзначаються дві найважливіші сторони діяльності держави: її схильність піддаватись змінам у різних ланках соціально-економічних та соціально-класових структур і зворотний вплив держави на структурні зрушення в суспільстві, на всю систему політичних відносин [1, 142]

Соціал-демократична традиція заснована на визнанні політики серцевиною громадянського суспільства. За допомогою владних відносин політика пронизує суспільне життя, формує вигляд громадянського суспільства, надає стабілізуючу дію на нього. Держава повинна, на думку І. Шумпетера, брати участь у забезпеченні функціонування громадянських інститутів, щоб гарантувати, що вони будуть управлятися демократично і що одна частина громадянського суспільства не перетвориться в руйнівну силу, а ринок не підпорядкує собі суспільство. У зв'язку з цим соціал-демократи вважали обов'язковим державне регулювання економічних, соціальних та інших процесів, введення гарантій прожиткового мінімуму, страхування і т. п.

Власне етатизм (від фр. Е1а1 - держава) як термін, почав використовуватися спочатку у Франції в 80 рр. 19 ст. і розуміється з двох позицій [1, 143]