Утім, успіхи етатизму виявилися скромними. Зростання ВВП на душу населення в Туреччині 1929-1950 рр. (а саме таким періодом датує Памук епоху турецького етатизму) було відносно невисоким - лише 2,8% на рік. Головним чинником зростання було в сільському господарстві, у якому працювали три чверті всього населення. Але й зростання в сільському господарстві не було зумовлене збільшенням продуктивності праці. У цьому секторі, як і раніше, домінували малі селянські господарства, що використовують тяглову силу і примітивну сільськогосподарську техніку. Зростання випуску було спричинене збільшенням кількості населення й освоєння сільськогосподарських земель, яких не обробляли під час І Світової війни, війни за незалежність і розпаду Оттоманської імперії.

Політика етатизму та державного втручання не призвела ані до буму інвестицій, ані до підвищення ефективності. Темпи зростання продуктивності праці у промисловості протягом 1929-1950 рр. були в середньому негативними (-10,3% за весь період). Темпи зростання капіталу приблизно дорівнювали темпам зростання капіталу в останні роки Оттоманської імперії - у 1880-1913 рр. Лише після 1950 р. темпи зростання капіталу зросли (утричі). Іншими словами, думка, що період державного втручання в економіку збігся з прискоренням зростання капіталу і збільшив продуктивність неправильна [1, 152].

Не скоротила Туреччина і відставання від розвинених країн Західної Європи та США. 1913 року рівень ВВП на душу населення становив близько 29% від рівня розвинених країн. 1929 р. рівень ВВП на душу населення становив трохи більше за 30% від рівня розвинених країн, а 1950 р. цей показник знизився до 24%. Памук обчислює і зміни показників індексу людського розвитку, який враховує рівень життя, здоров'я й освіти. З 1913-го по 1950 р. цей показник у Туреччині виріс з 0,19 до 0,38 (максимальний показник - 1, або 100%), тобто збільшився на 19 пунктів. Але за той самий період показник індексу в Західній Європі виріс на 12 пунктів (з 0,58 до 0,707), хоча зростати з низької бази, як у Туреччині, набагато простіше. Дослідження Памука свідчать, що "модернізація" Ататюрка з його реформами згори не дала суттєвих економічних досягнень (і в абсолютних, і у відносних показниках розвитку) [2, 77].

Висновки

Згідно поставлених дослідницьких завдань можна зробити наступні висновки:

1) Свобода філософського мислення підкріплювалася свободою людей - громадян демократичного поліса - держави. "Співдружність вільних людей, - зазначав К. Ясперс, - встояла під натиском універсальної деспотії, тотальної організації, що захоплювала народи. Тим самим поліс заклав основи всього західного усвідомлення свободи як реальності". При цьому, зрозуміло, завжди необхідно враховувати, що устрій будь-якого "демократичного" поліса (Афін і ін..) ґрунтувалося на широкому застосуванні і використанні праці рабів. Вільнодумство індивіда і демократичний устрій суспільного життя в рабовласницькому грецькому суспільстві мали цілком певну спрямованість. Ні перше, ні друге не могло бути використане на шкоду державі. Держава, що мала божественний ореол, її інтереси розглядалися як щось таке, що перевищувало всі групові і тим більше індивідуальні інтереси, працю рабів визнавали необхідністю. У Платона, Аристотеля і Цицерона держава є необхідна форма спільного життя людей, що поглинає окремих людей. Такі політичні погляди і вчення називаються етатистськими (від фр. Etat - держава)

2) З загальнотеоретичної позиції під етатизмом мається на увазі напрямок суспільно - політичної думки, що розцінює державу як вищий результат і мету суспільного розвитку. Найбільш повно ідеї про необхідність державного втручання в різні сфери суспільства відображені в ідеології консерватизму і соціалізму, хоча сьогодні чітко виділяється тенденція до злиття різних течій політичної думки і появи більш раціональної й об'єктивної точки зору. Результатом подібного злиття є поява такого ідеологічної течії як неолібералізм, що також передбачає певне активне втручання держави, при збереженні базових положень лібералізму. Таким чином, етатистські основи політичної думки формувалися в першій половині XIX століття в основному як відповідна реакція на програми лібералізму, викладені в працях представників класичної буржуазної політекономії .

3) В Туреччині вже на ранній стадії існування держави виникла об'єктивна потреба в активізації його економічних функцій, тобто необхідність серйозної і широкої участі держави у вирішенні складних економічних завдань, що стояли перед країною і саме Кемаль став ініціатором і теоретиком етатизму. На думку турецьких економістів етатизм є процесом «капіталістичного розвитку, в якому держава функціонує як стратегічний агент приватнокапіталістичного накопичення». Будучи особливою формою розвитку капіталістичних виробничих відносин, що базуються на державній власності, етатизм у Туреччині являв сукупність відносин між державою ? капіталістом і всією експлуатованої масою. Сутність державного капіталізму в Туреччині в тому і полягає, що держава бере в свої руки деякі основні засоби виробництва і здійснює функції капіталістичного підприємця.

Список використаних джерел та літератури:

1. Алибеков И.В. Государственный капитализм в Турции. / И.В. Алибеков/ М., 1962. ? C.149

2. Затонский В.Л. «Сильное государство и активная личность: актуальне проблемы взаимодействия.» / В.Л. Затонский // Вестник Московского Университета ? 2004 ? №1 ? С.70-89.

3. Миллер А.Ф. Кемаль Ататюрк. Избранные речи и выступления. / А.Ф. Миллер ? М., 1966 - C. 231.

4. Мюллер А. Элементы государственного искусства / А. Мюллер. - СПб., 1809. ? С. 98.

5. Чернавский, М.Ю. Этатизм, принцип автаркии в экономике и идея государственного социализма в консервативних концепциях XIX - начала XX в./ М.Ю. Чернавский // На рубеже веков. - 2004. - №5.- С. 13-17.