3) науково обґрунтованими, тобто під час підготовки та прийняття управлінського рішення повинні використовуватися новітні наукові засоби, форми та методи вирішення проблемної ситуації. Натомість окремі науковці пропонують дещо інше розуміння цієї вимоги. Так, на думку В.М. Плішкіна, «щоб бути науково обґрунтованим, управлінське рішення насамперед повинно засновуватися на врахуванні об'єктивних закономірностей і потреб суспільного розвитку» [7, с.232]. Вчений також зазначає і те, що «вимога наукової обґрунтованості управлінського рішення передбачає ретельний аналіз обстановки на базі повної та достовірної інформації» [7, с.233], що, на нашу думку, більше характерно для такої вимоги як об'єктивність;

4) об'єктивними, а саме прийматися за умов повної та всебічно оціненої ситуації, дослідження фактичних обставин справи, й встановлення об'єктивної істини. Варто також погодитись з В.В. Конопльовим, який наголошує на тому, що вимога об'єктивності управлінських рішень «полягає в чіткому уявленні об'єктивних закономірностей, обліку наявних можливостей, дійсного стану суспільних процесів, вона спрямована проти суб'єктивізму й волюнтаризму, свавільних рішень, поспішних дій, які слабко враховують реальні ситуації й суперечні процеси» [8, с.84];

5). компетентними, прийматися уповноваженим органом або посадовою особою ДПС. Як вірно зазначають В.К. Колпаков таО.В. Кузьменко, «будь-який акт державного управління має бути прийнятий компетентним органом і в межах його повноважень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення щодо кола питань, які підлягають віданню цього органу, є обов'язковою умовою правильного виконання функцій і завдань кожним органом державного управління».

Необхідно також погодитись із Н.В. Александровою, яка зазначає, що «акти управління є некомпетентними, коли видані суб'єктами, котрі не мають повноважень на видання таких актів» [6, с.162];

6) чіткими та зрозумілими для виконавців, що полягає у тому, що мета та завдання управлінського рішення, а також засоби його виконання повинні: по-перше, бути чітко сформульованими; по-друге, зрозумілими для тих, хто його буде виконувати. Необхідно погодитись із В.В. Конопльовим, який зазначає, що зрозумілість рішення залежить у кінцевому рахунку від зрозумілості окремих слів, речень, систем речень, у яких відображаються міркування суб'єкта його прийняття. Застосування ж складних синтаксичних конструкцій веде до більшої компактності тексту, економії мовних засобів, але знижує доступність його фрагментів [8, с.90];

7) конкретними, тобто сформульованими так, щоб «виключалася можливість його двозначного тлумачення, щоб було ясно хто є організатором виконання, хто є виконавцем, в які строки має бути виконане рішення. Чим конкретніше управлінське рішення, тим більші гарантії його успішної та повної реалізації» [7, с.233];

8) своєчасними, тобто прийнятими саме у той час (період) коли необхідно вирішити якусь проблему. Як вірно зазначає В.М. Плішкін, «своєчасним буде те рішення, яке приймається з самого початку виникнення проблеми, а в окремих випадках при вірогідному виникненні ситуації і заздалегідь..., запізнення з прийняттям рішення, як і його передчасне прийняття є шкідливими, вони породжують формалізм і роблять рішення нездійсненним [7, с.234];

9). узгодженими (несуперечливими), що запобігає дублюванню та паралелізму під час прийняття управлінських рішень, які, нажаль, характерні на сьогодні як для нормативних, так і ненормативних рішень з питань оподаткування. Наприклад, як наголошується у Концепції реформування податкової системи, «нормативно-правова база оподаткування є «…неоднорідною та нестабільною, а окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи суперечливі... Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні…принциповим недоліком податкового законодавства є наявність економічно необґрунтованих розбіжностей щодо визнання та оцінки доходів і витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість і нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку» [10];

10) реальними щодо їх виконання, що передбачає постановку в управлінському рішенні таких завдань, які дійсно (реально) можуть бути виконані у передбачені строки та за допомогою передбачених засобів;

11) ефективними, тобто відповідними характеру вирішуваних завдань, функціонуванню і розвитку певних управлінських відносин, такими, які максимально повно вирішують ту чи іншу проблему у найкоротші терміни та з найменшими затратами сил тазасобів. Приміром до чинників, які визначають ефективність управлінських рішень А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Расіна та Л.Ю. Гордієнко відносять: об'єктивні закони суспільного розвитку, пов'язані з прийняттям і реалізацією управлінського рішення; чітке формулювання цілі; обсяг і цінність інформації, на основі якої приймається рішення; термін розробки управлінського рішення; організаційні структури управління; форми і методи здійснення управлінської діяльності; методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень; суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення; стан управлінської і керованої системи (психологічний клімат, авторитет керівника, професійно кваліфікаційний склад); система експертних оцінок рівня якості й ефективності управлінських рішень.

На нашу думку, до критеріїв оцінювання ефективності управлінського рішення з-поміж названих вище можна віднести лише такі: термін розробки управлінського рішення; форми і методи здійснення управлінської діяльності; методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень; суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення; стан управлінської і керованої системи (психологічний клімат, авторитет керівника, професійно кваліфікацій.

ефективність державний управління

3. Загальне визначення ефективності державного управління: поняття, види та критерії

Визначивши поняття "ефективність державного управління", необхідно перейти до з'ясування основного питання - про критерії ефективності. У ньому - суть проблеми. Поняття "критерій ефективності" державного управління позначає ознака або сукупність ознак, на підставі яких оцінюється ефективність системи управління в цілому, а також окремих управлінських рішень. Стрижневим елементом даного поняття є термін «оцінка». Його специфічний сенс зумовлює неоднозначність процедури оцінювання людьми результатів і наслідків одних і тих же дій та рішень керуючого суб'єкта.

Оцінка ефективності державного управління необхідна як для державних органів влади, так і для суспільства. Товариству вона дозволяє контролювати якість діяльності державних інститутів. А керівникам та державним службовцям потрібна для самоконтролю, для удосконалення управлінського процесу. Проблема оцінки ефективності - це проблема аналізу управлінської діяльності та прийнятих рішень.

Оцінка як ядро поняття "критерій ефективності" - термін, похідний від поняття "цінність". Останній вказує на суспільне значення тих чи інших явищ (соціальних та природних). Об'єктами оцінки виступають різноманітні результати управлінської діяльності: життєві засоби, види суспільних відносин, процеси, конкретні акти діяльності та ін. Вони іменуються "предметними цінностями". Об'єкти оцінюються, тобто визначається їх суспільне значення, у відповідності з ідеалами, принципами, цілями, концепціями, нормами і т.д. Дані явища відносяться до числа "суб'єктивних цінностей". Їх слід відрізняти від «предметних цінностей» (об'єктів оцінювання).

Кожній політичній системі властива своя система та ієрархія цінностей, об'єктивно обумовлені основами буття держави та інтересами суспільства. Система цінностей є плід колективної історичної творчості цієї спільноти людей, що відображає результат взаємодії політичної спільноти з середовищем, а також соціальних взаємовідносин між його членами. Система цінностей конкретного політичного союзу (держави) не охоплює всі їх різноманіття, що існує в соціальному світі (наприклад, моральних, естетичних, наукових, та й політичних). Вона складається з тих, найбільш значущих для існування і функціонування політичного союзу цінностей, які зафіксовані в конституційних засадах державного ладу, в ідеології, політичних принципах і цілях держави, втілюються в політичній стратегії, а також у принципах, концепціях та цілі діяльності керуючого суб'єкта.

Базові цінності сучасного Російської держави -це політична демократія (народовладдя), суверенітет держави, її цілісність і безпека, правовий закон, політичні та соціальні права і свободи людини, вільну працю, заснований на різноманітті власності на засоби виробництва, плюралізм і ін. Відомо, що мільйонами росіян визнаються багато інших, традиційні цінності. Наприклад, соціальна справедливість, соборність (колективізм), православні цінності.

Всі вони закладені в критерії визначення ефективності головних напрямів діяльності держави, прийнятих правлячим суб'єктом рішень. Сформульовані правлячими елітами та політичними лідерами, перевірені історичним досвідом і закріплені правом базові цінності знаходять загально значимих, об'єктивний характер по відношенню до членів товариства і до керуючих суб'єктам. Чим менший розрив між офіційно проголошеними цінностями і діючими правилами "гри" керуючих, тим реальніше ефективність управління.

В основі критеріїв ефективності - принципи державного управління, оскільки вони є об'єктивно зумовленими нормативними вимогами, виробленими практикою соціального та державного управління, і засобами регулювання зв'язку між цілями і результатами управлінської діяльності. Принципи виражають вимоги об'єктивних законів управління; їх дія пов'язана з реалізацією функцій системи управління та стимулює ініціативу і самодіяльність керованих мас. Який би з розглянутих раніше принципів управління ми не взяли, будь то принцип економії ентропії або обмеженої раціональності, єдності централізації і децентралізації влади та управління, демократизму і легітимності рішень, кожен може виступати критеріальною ознакою оцінювання ефективності.

Критерії ефективності державного управління формуються на базі системи суб'єктивних цінностей, виражених в ідеології суспільно-державного ладу, в стратегічних цілях правлячого суб'єкта - політичному курсі, в концепціях, політичних установках і нормах системи управління, за якими стоять загальні національно-державні інтереси. Часто за такі видаються інтереси панівних класів чи домінуючих національно-етнічних груп 6. Сказане пояснює відносність оціночних критеріїв ефективності, залежність їх, насамперед, від типу політичної системи, а також конкретно-історичних умов, в яких вона функціонує.

Цінності, мети, концепції, принципи державного управління, нормативна база системи управління, нарешті, суспільні потреби та інтереси всі ці елементи критеріїв ефективності державного управління являють собою змінні, обумовлені суспільно-державним устроєм, політичним режимом і конкретної середовищем (історичної і природної), в якій живе дане політичне співтовариство. У сукупності вони складають механізм реагування поведінки держави як спільноти людей на зміни зовнішнього середовища і внутрішнього його стану, систему контролю над зовнішніми і внутрішніми процесами змін. Чим ширше сфера контролю, тобто раціонального впливу, тим вище ефективність управління. Але контроль, раціональне управління суспільством і середовищем не може розширюватися до нескінченності. Межа йому - природна самоорганізація суспільства. Про це ми вже писали в попередніх розділах. Здатність державного суб'єкта поєднувати цілеспрямований вплив на соціум з реалізацією його властивості до самоорганізації - один з універсальних показників ефективності управління.