Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є одним з елементів правового захисту учасників судового процесу. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов'язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення. Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені. Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами ( обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.

Принцип здійснення судового провадження державною мовою, закріплений у ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України. Утім Закон дозволяє особам, які не володіють державною мовою (наприклад, іноземці та особи без громадянства, біженці), користуватися рідною мовою і використовувати послуги перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених законом, також дозволяється застосовувати в судовому процесі інші, окрім державної, мови - російську, мови національних меншин України та іноземні мови.

2.3 Галузеві принципи судочинства

Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства (цивільного, господарського, адміністративного та кримінального) властиві свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах - Цивільному процесуальному кодексі , Господарському процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальному кодексі України. При цьому в Конституції України визначаються, в першу чергу, принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого і професійного судочинства у цій сфері юрисдикції [14, ст. 57].

У статті 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей галузевий принцип закріплюється також 62 статтею Конституції , а також у різноманітних міжнародно-правових актах. Зокрема, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту». Частина 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює, що кожний обвинувачений у кримінальному злочині вважається невинним, доки його винність не буде доведена відповідно до закону. У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України принцип презумпції невинуватості закріплено у ч. 2 ст. 15, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Доведення вини особи у суді покладається на прокурора, що логічно обумовлює інший важливий конституційний принцип кримінального судочинства - принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип визначає напрямки діяльності прокурора як представника держави через свої публічно-правові обов'язки та його роль у судовому процесі. Ця функція є розвитком кримінального переслідування, яке здійснюється прокурором на досудовому розслідуванні. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором впливає на побудову усіх судових стадій кримінального процесу і є специфічним продовженням загальногалузевого принципу змагальності судового процесу.

Цей галузевий принцип закріплюється статтею 121 Конституцією України, а також ЗУ “Про Прокуратуру” від 05.11.1991 , зокрема статтею 5 в якій роз`яснюються основні функції які покладені на прокуратуру. Однією з таких функцій, відповідно до п.1 цієї статті є підтримання державного обвинувачення у суді, а також до п.2 який наділяє прокурора функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Також до галузевих принципів можна віднести принцип колегіальності та одноособовості розгляду справ. Судочинство здійснює суддя одноособово, колегія суддів або суддя й народні засідателі чи суд присяжних. Процесуальні кодекси визначають склад суду залежно від складності провадження в справі, від тяжкості злочину, від розміру покарання, яке може бути призначено судом, а в деяких випадках і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом. Кримінальні справи (ст. 17 КПК України) розглядає суд першої інстанції, одноособово суддя, який діє від імені суду, за винятком випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного ув'язнення, в суді першої інстанції розглядає суд у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи розглядає суддя одноособово. Але, в разі скасування рішення суду, постановленого суддею одноособово в справі по спорах про визначення місця проживання й відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, справу обов'язково розглядають у колегіальному складі суду. Судді місцевих господарських судів розглядають справи одноособово. Але залежно від складності справи, будь-яку справу може бути розглянуто колегіально в складі трьох суддів. Справи в апеляційній і касаційній інстанціях завжди розглядають колегіальне в складі трьох суддів і більше

Розділ III. Місце принципів судочинства під час реалізації судової влади в Україні

3.1 Тлумачення та основні напрямки розвитку принципів судочинства

Принципи судочинства посідають вагоме місце під час реалізації судової влади та мають неабияке значення для судової практики. Наприклад:

- вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів особи під час провадження у справі

- вони виступають юридичною базою для тлумачення певних процесуальних норм, а також для вирішення суперечностей, що виникають під час судової діяльності;

- кожне рішення суду, яке приймається з порушенням вимог принципів ,підлягає скасуванню

- принципи є основою розвитку та удосконалення судової системи в державі [12,ст. 3]

Чимало засад правосуддя потребують інколи тлумачення, тобто їх роз`яснення для більшості. Такі тлумачення здійснюються Конституційним Судом України, а також різними науковцями та правознавцями. Так, зокрема, Р.В.Ігонін ,кандидат юридичних наук, у своїй роботі “Принципи судової влади” здійснює аналіз змісту деяких принципів судочинства.

Візьмемо для прикладу принцип обов`язковості рішень суду. Судове рішення є складною комплексною категорією, що включає в себе будь-які акти, прийняті судом (суддею), у рамках реалізації процесуальних повноважень, незалежно від виду провадження. Основне призначення судового рішення полягає у поновлені порушених прав особи та захисті її законних інтересів. Метою судового рішення є регламентація суспільних відносин на предмет їх приведення до законодавчо визначених у даній сфері правового регулювання стандартів. Судове рішення є актом, виконання якого забезпечується і гарантується з боку держави застосуванням до особи, яка відмовляється від його добровільного виконання, примусових заходів, тобто він набуває певних ознак нормативно-правового акту.

Обов'язковість виконання судових рішень гарантується Конституцією України та законодавством. Так, згідно з ч. 2 ст. 13Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України,а обов'язковість урахування судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

На забезпечення конституційної вимоги щодо обов'язковості судових рішень законодавець передбачив, що їх виконання має здійснюватися у рамках відповідних примусових процесів та проваджень(кримінально-виконавчий процес, виконавче провадження), а за ухилення від їх виконання передбачена юридична відповідальність.

Принцип незалежності та недоторканості суддів.

Згідно з постановою пленуму Верховного Суду України про незалежність судової влади незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей;гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту;забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності;притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням, а недоторканність суддів -- один із елементів їхнього статусу, який не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення забезпечити здійснення правосуддя,безстороннім і справедливим судом.