Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ

Завадеька М.М.

Постановка проблеми. Бурхливий розвиток рекреаційних послуг в останні роки відбиває об'єктивні тенденції соціального розвитку у світі, в нашій країні і практично у всіх її регіонах. Без рекреації тепер неможливо уявити собі економіку не тільки більш чи менш розвиненої країни, але й окремо взятого муніципального утворення. В умовах сучасної економіки значних трансформацій зазнає рекреаційний сектор національної економіки. При цьому забезпечується не тільки раціоналізація господарської структури окремих регіонів країни, а що більш принципово і значущою -- за своєю прибутковістю цей сектор економіки стає повністю конкурентоспроможною галуззю, свого роду каталізатором економічного розвитку [3, с. 224; 5, с. 110].

Рекреаційна сфера, що продукує послуги, пов'язані зі зміною місця перебування, лікування і відпочинку, за підрахунками спеціалістів стане двигуном національної і світової економіки в XXI столітті.

Потреби в рекреації є складовою частиною системи суспільних потреб і розвиваються за загальними законами. На формування і розвиток рекреаційних потреб впливають збільшення тривалості вільного часу, якісна зміна його структури та істотна зміна характеру життєдіяльності людини в умовах науково-технічної революції [6, с. 8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діяльність органів державної влади в галузі туризму, стан нормативно-правового регулювання туристичної галузі в Україні досліджували такі вчені, як В. В. Александров, В. І. Биркович, С. О. Дітковська, Є. В. Козловський, П. В. Мельник, Г. Г. Старостенко, Л. М. Томаневич, І. М. Школа та ін. [З, с. 94; 5, с. 202].

Окрім того, вагомий внесок у теорію дослідження територіальних рекреаційних систем, методологію оцінки туристичного потенціалу та визначення соціально-економічної ефективності його використання, формування та реалізацію туристичної політики зробили відомі українські вчені О. Адаменко, М. Багров, О. Балацький, Л. Веденічев, С. Генсірук, В. Герасименко, Л. Бринів, М. Долішній, Я. Жупанський, О. Живиць- кий, П. Жук, М. Ігнатенко, В. Кифяк, В. Кравців, В. Федорченко, І. Школа, а також іноземні науковці А. Балабанов, И. Балабанов, В. Квартально, Г. Опашовський, Р. Цюнд та ін. [4, с. 1].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. У даний час формування та розвиток рекреаційних послуг здійснюється шляхом державного та регіонального регулювання. Перспективним напрямком, який з часом повинен домінувати, є саморозвиток і саморегулювання підприємницьких структур.

Формулювання цілей статті. Проаналізувати основні законодавчі та нормативно-правові документи, які забезпечують організаційну діяльність у сфері рекреаційних послуг.

Виклад основного матеріалу. В Україні для рекреаційної діяльності характерне зниження обсягів виробництва загальнодоступних рекреаційних послуг, регулярне підвищення їх вартості, втрата рекреаційної цінності об'єктів навколишнього середовища, використання природних рекреаційних ресурсів з іншою господарською метою. Це з урахуванням значного рекреаційного потенціалу нашої країни вказує на необхідність зміни концептуальних підходів до даного виду господарювання [5, с. 77].

У даний час формування та розвиток рекреаційних послуг здійснюється шляхом державного та регіонального регулювання. Перспективним напрямком, який з часом повинен домінувати, є саморозвиток і саморегулювання підприємницьких структур. Основними елементами державного регулювання ринку рекреаційних послуг є: правове та адміністративне регулювання через законодавчі та нормативні акти, стандарти, ліцензії, галузеві норми та нормативи, орієнтовані на параметри світового ринку рекреаційних послуг; державне програмування та планування; фінансово-податкове, грошово-кредитне регулювання, регулювання цін і тарифів, інвестиційнаполітика, соціальна, екологічна, антимонопольна політика [3, с. 126; 5, с. 115].

Елементи саморозвитку та саморегулювання покликані реалізувати основні цілі рекреаційного підприємства -- забезпечення прибуткової діяльності, самофінансування виробництва і реалізації високоякісних послуг.

Можливості саморозвитку та саморегулювання в умовах перехідної економіки досить обмежені і для ефективного розвитку ринку рекреаційних послуг, при тенденції до регіоналізації управління, основні функції регулювання ринку рекреаційних послуг зосереджуються на рівні регіональних, державних органів управління та місцевого самоврядування, при значному впливові загальнодержавного регулювання.

Завдання сучасних регіональних управлінських систем -- забезпечення оптимальних умов ефективної діяльності окремих елементів та рекреаційного ринку в цілому. На них покладається розробка прогнозів рекреаційних потреб, балансів ресурсів, здійснення інформаційного, нормативно-законодавчого забезпечення та координація рекреаційної діяльності в області. Удосконалення системи управління повинно відбуватися відповідно до норм міжнародної практики і спрямовуватись на забезпечення аналізу, координації та регулювання розвитку рекреаційної сфери з урахуванням соціальних, економічних, інформативних, екологічних аспектів при ліквідації монополії державних структур. З метою впорядкування діяльності рекреаційних закладів та інтеграції регіону у світовий економічний простір необхідно здійснити стандартизацію та сертифікацію рекреаційних послуг [6, с. 42].

Однією з важливих умов розвитку господарювання у сфері рекреації є правове забезпечення рекреаційної діяльності, яке відповідало б її значущості, для розв'язання соціальних, екологічних, економічних проблем.

Правове підґрунтя здійснення рекреаційної діяльності становлять багато норм, що регулюють весь спектр відносин, з-поміж яких суттєва роль належить нормам господарського і екологічного законодавства з урахуванням господарського характеру такої діяльності та залежності її від наявності і стану природного рекреаційного потенціалу. У той же час саме господарсько-правове і еколого-правове регулювання рекреаційної діяльності відзначається складністю, суперечливістю і незавершеністю, що стримує її розвиток [1, с. 1; 2, с. 1].

В останні роки прийнято ряд нових нормативних актів, внесені зміни і доповнення до чинного законодавства, що свідчить про розуміння на всіх рівнях влади необхідності вирішення господарсько-правових і еколого-правових питань у сфері рекреації. Але за відсутності загальної концепції правового регулювання господарських і екологічних відносин в цій сфері, практика розв'язання окремих питань у законодавстві не здатна суттєво змінити її стан. Серед документів, які регламентують діяльність у сфері організації рекреаційних послуг, варто зазначити такі постанови Верховної Ради України, які стосуються питань регулювання сферою туризму. Для регулювання рекреаційної сфери використовують документи, прийняті певними виконавчими органами як на державному, так і на рівні місцевих органів самоврядування. Також правове регулювання рекреаційної діяльності здійснюється на підставі Земельного Кодексу України, Господарського та Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України, Законів України «Про туризм», «Про курорти» та «Про природно-заповідний фонд України».

Прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності». Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10--14 квітня 1989 р.) -- найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено «Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів». Тому необхідно відмітити, що Законом України «Про туризм» було закладено правову базу діяльності туристичної галузі країни. Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захисту законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності [2, с. 1]. правовий туристичний акт закон

Водночас слід зауважити, що Закон має низку суттєвих недоліків, які гальмують розвиток вітчизняного ринку туристичних послуг. Зокрема, норми сприяють надмірному та необгрунтованому втручанню держави в підприємницьку діяльність, обмежують законні права і свободи туристичного підприємництва; порушують принцип свободи договору; штучно створюють умови для зловживання монопольним становищем на туристичному ринку України, передбачають неправомірне обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію; становлять серйозну перешкоду на шляху розвитку малого та середнього підприємництва в туризмі та не сприяють створенню додаткових робочих місць.

Окрім того, необгрунтовано великі фінансові гарантії не лише спричиняють «тонізацію» туристичної діяльності, а й безпосередньо активізують процеси монополізації на вітчизняному

ринку туристичних послуг, що, в свою чергу, чинить значні перешкоди для розвитку малого та середнього підприємництва в туризмі, створення додаткових робочих місць.

Важливим нормативно-правовим документом, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку туристично-курортної діяльності, є Закон України, «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року. Оскільки він спрямований головним чином на забезпечення раціонального та ефективного використання природних лікувальних ресурсів і природних курортних територій України, то його основними завданнями визначено правове регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та облік природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального використання та охорони з метою створення умов сприятливих для лікування, профілактики захворювань і відпочинку людей [1, с. 1].

Крім того, Закон містить норми, конкретно пов'язані з діяльністю самих курортів і працівників цієї галузі, передбачає низку важливих правових заходів щодо раціонального використання, збереження та відновлення природних лікувальних і курортних туристичних ресурсів України.