Захист виключного права на музичні твори в господарському судочинстві

Бережна А.О., аспірант кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національний університет «Одеська юридична академія»

У статті проаналізовані особливості судового захисту майнових прав автора та/або володільця суміжних прав на музичні твори під час їх протиправного використання суб'єктами господарювання; висвітлені проблемні питання та перспективи розвитку такого способу захисту прав інтелектуальної власності в сучасному правовому полі держави.

Ключові слова: авторське право, суміжні права, судовий захист, організація колективного управління, виключне право.

В статье проанализированы особенности судебной защиты имущественных прав автора и/или владельца смежных прав на музыкальные произведения при их противоправном использовании субъектами хозяйственной деятельности; освещены проблемные вопросы и перспективы развития такого способа защиты прав интеллектуальной собственности в современном правовом поле государства.

Ключевые слова: авторское право, смежные права, судебная защита, организация коллективного управления, исключительное право.

Protection of exclusive rights on musical works in commercial proceedings

Berezhnaya A.A.

The article analyzes the characteristics of the judicial protection of property rights of the author and / or owner of related rights on musical works in their unlawful use of the business entity; marked the problem issues and perspectives of development this method of protection of intellectual property rights in the current legal framework of the state.

Key words: copyright, related rights, judicial protection, collective management organizations, exclusive right.

Постановка проблеми

В умовах ринку і розвитку в Україні конкуренції інтелектуальна власність стала важливим фактором успішної діяльності суб'єктів господарювання. Це дістає виявлення, зокрема, у використанні підприємцями творів музичного мистецтва у сфері надання послуг. Публічне використання музичних творів покликане створити приємну, невимушену, більш комфортну атмосферу задля залучення якомога більшої кількості клієнтів. Тому за останні роки позовів з підстав неправомірного використання музичного супроводу господарюючими суб'єктами стає значно більше.

На даний час справи з питань захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі і авторського права та суміжних прав, розглядаються в Україні трьома юрисдикціями - господарськими, адміністративними та загальними судами, що неминуче призводить до виникнення різної судової практики щодо застосування законодавчих приписів, які регулює відносини в аналізованій сфері. Судова практика з питань захисту прав інтелектуальної власності не відрізняється своїми кількісними масштабами. Основні роз'яснення та узагальнення із цих питань були надані Вищим Господарським Судом України у своїх постановах [1].

Згідно з нормами Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який вступив в силу 30.09.2016 року, в країні повинен бути створений Вищий суд із питань інтелектуальної власності протягом року після початку дії вказаного правового акту. Вищий суд буде діяти в якості суду першої інстанції, а його рішення оскаржуватимуться вже до Верховного суду України, де буде створено спеціальну судову палату захисту прав інтелектуальної власності. Однак механізм роботи такої установи поки що не прописаний на законодавчому рівні. Незрозумілим залишається питання про те, які категорії справ розглядатиме нова судова установа. Достеменно невідомо, хто виконуватиме роль апеляційної інстанції. Відповідно до деяких пропозицій ці функції могла б узяти на себе окрема палата в межах цього ж вищого суду. Проте більше шансів на втілення в життя має альтернативна позиція, відповідно до якої такі повноваження отримає Касаційний господарський суд [2].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Загалом, питання авторського права та суміжних прав, у тому числі їх захисту в судовому порядку, підіймалися в працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених і практиків, як: Бааджи Н.П., Бондаренко С.В., Ізбаш

О.О., Кулініч О.О., Підопригора О.Б., Харитонова О.І. та інші. Однак із прийняттям нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виникло більше запитань, ніж відповідей, у цій галузі, одним з яких є ведення процесу. Будь-який судовий процес має здійснюватись за певним процесуальним кодексом. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» не надає відповіді, яким саме процесуальним кодексом має керуватись ВСПіВ. Вищезгадане питання активно обговорювалось на засіданні однієї із секцій V Судового форуму, який проводила асоціація правників України 20-30 вересня 2016 року. Суддя Господарського суду м. Києва Оксана Марченко, виступивши з доповіддю «Роль та місце Вищого Суду з питань інтелектуальної власності в судовій системі України», зазначила, що новий Вищий суд може забезпечити дотримання єдності практики, скоротити строк розгляду справ і вдосконалити узагальнення практики. Саме від того, яким чином буде організована робота судового органу, багато в чому залежатиме її якість. Доповідач зауважила, що щодо питання ведення процесу, то було б доцільним додати положення до Господарського процесуального кодексу та використовувати саме його. Опосередковано, а саме через ст.37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вбачається, що: в Касаційному господарському суді обов'язково створюються окремі палати для розгляду справ про захист прав інтелектуальної власності; одночасно, в Касаційному адміністративному суді - податків, зборів та інших обов'язкових платежів; щодо Касаційного цивільного суду - взагалі не визначено категорію спорів, яка має розглядатись.

З упевненістю можна говорити про відсутність потреби в ухваленні окремого закону щодо регулювання діяльності нової установи. Адже наразі єдиний судовий орган, діяльність якого регулюється спеціальним документом, - це Конституційний Суд України, тому навряд чи законодавець бажатиме робити виняток для Вищого суду з питань інтелектуальної власності [2].

Мета статті - проаналізувати механізм судового захисту виключного права автора; висвітлити перспективи такого способу захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який вступив в силу 30.09.2016 року.

Виклад основного матеріалу

Музичний твір є окремим об'єктом авторського права, який належить конкретному суб'єкту (суб'єктам). Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права та/ або суміжних прав становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації [3].

Використання музичного твору здійснюється способом публічного виконання та публічного сповіщення:

1) публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри,співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

2) публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), в тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограммах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті [4].

Щодо механізму захисту виключного права. Відповідно до п.3 ст.426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Використання твору без дозволу суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав є порушенням, за яке передбачена можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації [5]. Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (п. «г» ч.2 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), які встановлені законом на час ухвалення рішення в справі. судовий захист власність музичний твір

За змістом ст.421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Кодексу, іншого закону чи договору. Аналогічні положення містяться в ст.7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) від 23.12.1993 №3792-ХІІ, за якою суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Розділом IV Закону урегульовані правовідносини щодо управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав. Так, згідно зі ст.45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами:

а) особисто;

б) через свого повіреного;

в) через організацію колективного управління.

Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав не в змозі відслідковувати всі можливі випадки використання своїх творів із комерційною метою чи контактувати з усіма користувачами задля укладання ліцензійних договорів та отримання відповідної винагороди за використання даних об'єктів. У такому контексті організації колективного управління є посередником між першою та другою групою, що дає змогу вирішити зазначені проблеми [6, с. 308]. Водночас законодавець, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення періоду якого (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телеорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники заходів, де відбувається публічне виконання творів, тощо) [7].