Статтею 47 встановлено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління, які створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом. При цьому допускається утворення окремих організацій, які управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, які управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Відповідно до ст. 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління.

У свою чергу, за ст.49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції:

а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління.

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і(або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.20l0 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» організація колективного управління, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб'єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація. У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб'єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства [8].

У відповідності до п.49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №12 організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, в разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо в організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема щодо конкретного твору, судам слід відмовляти в задоволенні позову цієї організації. Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно зі ст.42, 43 Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону, - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень [9].

Вимога про відшкодування завданих збитків та компенсація немайнової шкоди розглядається судом в загальному порядку. Пунктом 29 вищезгаданої постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №12 визначено, що, враховуючи приписи ст.33 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів, господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст.614, 1166 ЦК України) [9].

Відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за договором про публічне виконання музичних творів та зустрічного позову про визнання недійсним договору про публічне виконання музичних творів встановлено Харківським апеляційним господарським судом під час вирішення спору в справі №922/5417/14. Суд встановив наступне. Умовами спірного договору визначено, що користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач, у свою чергу, надає відповідачу невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право відповідач зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті) в розмірі, визначеному додатками до договору. Користувач зобов'язаний надавати організації колективного управляння звіт про публічно виконані твори за певною формою; надсилати належним чином заповнений та підписаний акт про виплату роялі, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується організацією. У силу ст.629 ЦК України умови договору є обов'язковими для виконання. Однак у матеріалах справи відсутні як докази надання відповідачем інформації про перелік об'єктів авторського права та суміжних прав, так і докази витребування її позивачем. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виконання умов укладеного договору, а також факту здійснення відповідачем публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічної демонстрації відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань.

Що стосується зустрічних позовних вимог. Підставою для визнання правочину недійсним заявник зазначав введення його в оману, посилаючись на те, що під час укладання договору організація колективного управління не надала документи, які б підтверджували її право на підписання договорів подібного виду, крім того, на його думку, даний суб'єкт не збирався виплачувати винагороду авторам творів, а збирався привласнити ці гроші. Колегія суддів зазначила, що саме лише посилання на відсутність документів, а також недобросовісне отримання винагороди, не може вважатися обставинами, які свідчать про умисне введення в оману під час укладення спірного договору. Крім того, питання правомірності або неправомірності дій позивача зі збирання винагороди за використання об'єктів авторських творів перебуває поза межами даного судового розгляду та не впливають на висновки суду щодо безпідставності заявлених зустрічних вимог [10].

Загалом, щодо процесу доказування, суди зазначають, що суб'єкту подання позовної заяви необхідно звернути особливу увагу на належність та допустимість доказів доведення фактів відтворення музичного твору:

а) в приміщенні, належному відповідному суб'єкту господарювання;

б) за допомогою якого саме джерела (пристрою) відбулося публічне виконання спірного твору (творів), що є необхідним для розмежування понять публічного виконання та публічного сповіщення (постанови Верховного Суду України від 11.11.2015 р. у справах №3-994гс15, 3-995гс15).

Висновки

Отже, підсумуємо, захистом авторських та суміжних прав їх володільця від неправомірного використання музичних творів займаються організації колективного управління. Організація колективного управління, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав іншого суб'єктів, а не своїх. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права та/або суміжних прав становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації. Кожний суб'єкт авторського права під час порушення цього права, в тому числі на один твір, має право на компенсацію в розмірі, не менше 10 мінімальних заробітних плат. Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується:

тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання твору);

передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб;

наміри відповідача;

наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача;

можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні [11]. У визначенні суми компенсації господарський суд виходить із того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Хоча на даний час справи з питань захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі і авторського права та суміжних прав, розглядаються в Україні трьома юрисдикціями; найближчим часом буде створений єдиний судовий орган - Вищий суд із питань інтелектуальної власності. Однак механізм діяльності такої установи поки що не прописаний на законодавчому рівні, тож юристи-практики та науковці активно дискутують на тему роботи нового судового органу та висувають свої експертні пропозиції щодо цього. Відповідаючи на питання, яким кодексом має регулюватися судовий процес, більшість з експертів пропонують застосовувати Господарський процесуальний кодекс, доповнивши його відповідними положеннями, зокрема щодо участі фізичних осіб під час вирішення аналізованої категорії спорів.

Література:

1. Створення Вищого Суду з питань інтелектуальної власності: Верховна Рада України прийняла новий закон «Про судоустрій і статус суддів» [Електронний ресурс]

2. «Інтелектуальні» загадки. Експерти ще не можуть однозначно сказати, які саме спори розглядатиме вищий «інтелектуальний» суд і де оскаржуватимуться рішення [Електронний ресурс]