Законодавство передбачає й випадки, коли особа не може бути виселена із службового житла без надання їй та членам її сім'ї іншого приміщення. Це стосується: інвалідів війни та інвалідів-військовослужбовців, передбачених законодавством; учасників війни; їхніх сімей; інвалідів рядового та начальницького складу ОВС, які стали інвалідами під час виконання ними службових обов'язків; працівників, які відпрацювали в організації, що надала їм службове житло, понад 20 років; осіб, які звільнилися з посади, що дає право на службове житло, але не звільнилися з організації; осіб, яких було звільнено через ліквідацію організації, за скороченням чисельності або штатів працівників; пенсіонерів, інвалідів І та II груп і членів їхніх сімей; одиноких осіб, з якими мешкають неповнолітні діти (ст. 125 ЖК України).

Законодавство передбачає, що в разі виселення осіб, зазначених у ст. 125 ЖК України, із службових приміщень житло, що їм надається, має відповідати вимогам, передбаченим ст. 11 ЖК України. Це означає, що воно повинно бути в межах того самого населеного пункту і відповідати встановленим санітарно-технічним нормам.

Отже, чинне законодавство регулює порядок припинення права користування службовим житлом і випадки, коли наймач і члени його сім 'ї не можуть бути виселені без надання їм іншого житла, що відповідає санітарним і технічним нормам.

Гуртожиток -- це особливий вид жилого приміщення, що призначене для короткочасного проживання здебільшого одиноких людей, які поселяються у зв'язку з роботою на підприємстві, в установі та організації чи навчанням у навчальному закладі, яким це житлове приміщення належить. Як гуртожитки використовуються спеціально споруджені приміщення чи переобладнані для цих цілей будинки. Згідно із законодавством, вони можуть бути зареєстровані органом місцевої влади чи місцевого самоврядування.

Чинне законодавство вимагає будувати гуртожитки за типовими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщення для занять, культурно-масової роботи, побутового обслуговування та іншого комунального призначення.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках громадянам та іншим особам (без громадянства, іноземним громадянам) передбачено ст. 128 ЖК України. право власність розписка житловий

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи, організації видає особі спеціальний ордер, що є єдиним документом і підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Нині порядок надання жилої площі в гуртожитку регулюється Типовим положенням про гуртожиток. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом. Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. м на одну особу. Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.

Мешканці гуртожитків не мають права: обмінювати своє жиле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими членами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасових мешканців.

Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожитків установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за узгодженням з профспілковим комітетом.

За проживання в гуртожитку береться плата за встановленими розцінками. У гуртожитках для проведення виховної, культурно-масової, фізкультурної роботи і поліпшення побутових умов складаються Положення про раду гуртожитку Гуртожиток обслуговує спеціальний персонал (комендант, вихователі, чергові тощо).

Гуртожитки можуть використовуватися і для сімейних громадян. Ці питання регулюються постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок «Про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей» від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.

Житло в таких будинках надається адміністрацією певних організацій за згодою осіб, яким надається таке житло. Вони зберігають право перебувати на квартирному обліку.

Працівники, які припинили роботу на підприємстві за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років, звільнені з посади, але не припинили трудових відносин з організацією, звільнені через ліквідацію організації, скорочення чисельності працівників чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано гуртожиток; інваліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військовослужбовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповнолітні діти, які мешкають разом з ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення

Таким особам у межах того самого населеного пункту надається житло чи інше жиле приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

Особи виселяються з гуртожитків також у випадках: знесення будинку; переобладнання його на нежилий будинок; якщо будинку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будинках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.

Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожитку, порядок його функціонування, надання в гуртожитку житла громадянам, порядок користування таким житлом і порядок виселення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщення або без надання такого. Значна кількість чинних нормативних актів потребує удосконалення.

3. Поняття, значення та порядок укладання шлюбного договору

Для нас поняття «шлюбний договір» відносно нове, тоді як за кордоном (у європейських країнах, Америці, тощо) він давно успішно застосовується. 23 червня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України» (далі КпШС), котрим була передбачена можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб. Згідно з цим законом КпШС доповнений ст. 271, якою передбачена можливість укладання шлюбного контракту між особами, що вступають у шлюб. У цій же статті говориться, що порядок укладання шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України. Керуючись згаданим законом, Кабінет Міністрів України розробив «Порядок укладання шлюбного контракту», який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України №457 від 16 червня 1993 р. 15 січня 2003 р. був прийнятий Сімейний кодекс України, в якому передбачена глава 10 -- «Шлюбний договір», де детально регулюється порядок його укладання, необхідність у згаданій постанові відпала і вона була скасована. Таким чином, на сьогодні у нашій державі поняття «Шлюбний контракт» змінено на поняття «Шлюбний договір». Порядок укладання Шлюбного договору регулюється тільки одним нормативним актом -- Сімейним кодексом України (далі СКУ).

Шлюбний договір психологічно не всіма громадянами сприймається позитивно. Вважається, що у шлюб вступають виходячи не з матеріальних, а з особистих обставин, тобто по любові. Але у житті трапляється різне, і один з подружжя, а іноді і обидва жалкують, що своєчасно не визначились з тими чи іншими умовами шлюбних відносин. Тому можна стверджувати, що укладання шлюбного договору -- це явище не антиморальне, а цілком соціально-справедливе, його слід застосовувати.

Згідно з міжнародним законодавством і СКУ шлюбним договором регулюється тільки майнові відносини між подружжям. Особисті відносини цим договором регулюватися не можуть. Це могло б призвести до порушення прав людини. Шлюбним договором не може бути передбачено:

-- яке прізвище обере кожен з наречених при реєстрації шлюбу, яке прізвище і ім'я буде надано дітям, які народяться у подружжя;

-- пріоритет чоловіка або жінки у вирішенні питань сім'ї, ці питання повинні вирішуватись спільно чоловіком і жінкою;

-- обмеження у праві кожного подружжя стосовно навчання і за кінченим того чи іншого навчального закладу;

-- обов'язок одного з подружжя щодо прийняття тієї чи іншої віри;

-- обов'язок вінчання після реєстрації шлюбу;

-- працю на присадибній або дачній ділянці;

-- обмеження кількості дітей у подружжя;

-- обмеження жінки, яка має дитину (дітей), у праці або громадській діяльності;

-- обов'язок жінки (чоловіка) вступати у шлюбні відносини.

4. Задача

Громадянин У. домовився з громадянином Г. про купівлю велосипеда. Він сплатив гроші, отримав розписку і , зважаючи на сильний дощ та пізній час, вирішив за згодою Оксани забрати велосипед наступного дня. Коли він прийшов до продавця, виявилося, що велосипед вже продано громадянину Р, який запропонував значно більшу суму. Але громадянин У. вимагав передачі купленого ним велосипеда. Хто правий у даній ситуації? Відповідь обґрунтуйте з посиланнями на норми законодавства.

Розписка -- це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, -- передання й отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей. До розписки входять такі реквізити:

1. прізвище, ім'я, по-батькові та посада того, хто дає розписку;

2. посада, прізвище, ім'я та по батькові того, кому дається розписка;

3. у чому конкретно дано розписку (обов'язково слід зазначити точне найменування матеріальних цінностей, предметів);

4. дата й підпис того, хто отримує цінності.

Якщо передаються суми грошей, у розписці вказують адресу, номер і серію паспорта того, хто їх отримує. Грошові суми пишуться словами, а в дужках -- цифрами: в сумі п'ять тисяч шістсот двадцять (5 620) гривень. Підпис особи, що дає розписку, засвідчується нотаріальною конторою.

Розписка пишеться лише в одному примірнику. Ніякі виправлення в ній неприпустимі.

Розписка - це письмовий документ з підписом, який засвідчує, що особа, котра його написала, отримала товари, гроші, матеріальні цінності тощо і бере на себе певні зобов'язання щодо них.