Захист учасників кримінального провадження в Сполучених Штатах Америки: організаційний аспект

Гречин Є.Є.

Доктор юридичних наук,

професор Національна академія СБ України

Анотація

кримінальний судочинство америка право

У статті розглядається захист прав людини в кримінальному процесі. Важливим проявом гарантованого державою захисту конституційних прав на життя, свободу, гідність є забезпечення безпеки її громадян у сфері кримінального судочинства. Аналіз практичних заходів щодо реально ефективного забезпечення основних прав учасників кримінального провадження набуває виняткового значення з огляду на значне загострення криміногенної ситуації в Україні.

Ключові слова: кримінальне впровадження, організаційний аспект, кримінал, конституційні права.

Abstract

PROTECTING PARTICIPANTS IN CRIMINAL PROCEEDINGS IN THE US ORGANIZATIONAL ASPECT

Grechin E.E. doctor of Law, professor The National Academy of Security Service of Ukraine

The article deals with the protection of human rights in the criminal process. An important manifestation of guaranteed constitutional rights to life, liberty, dignity is the security of its citizens in criminal proceedings. Analysis of real practical measures for the effective provision of basic rights of the criminal proceedings becomes paramount importance given the significant aggravation of the crime situation in Ukraine.

Keywords. criminal implementation and organizational aspect, criminal and constitutional law.

Постановка проблеми. Захист прав людини в кримінальному процесі можливий лише в контексті кримінально-процесуальної політики, що упроваджується відповідними інститутами держави і виступає частиною загальної правової ідеології демократичної держави. Важливим проявом гарантованого державою захисту конституційних прав на життя, свободу, гідність є забезпечення безпеки її громадян у сфері кримінального судочинства. Аналіз практичних заходів щодо реально ефективного забезпечення основних прав учасників кримінального провадження набуває виняткового значення з огляду на значне загострення криміногенної ситуації в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Цілком слушною видається думка, що незважаючи на актуальність та складність зазначеної теми, науковий інтерес до її дослідження навряд чи можна вважати достатнім для потреб практичних працівників. У вітчизняній юриспруденції мали місце поодинокі намагання комплексного її дослідження на монографічному рівні, зокрема В.С. Зеленецьким та М.В. Куркіним. Ця проблематика відображена в положеннях дисертаційних досліджень, а також у статтях і тезах наукових повідомлень, зокрема в публікаціях О.М. Гогуся, П.В. Діхтієвського, М.І. Костіна та деяких інших авторів [1].

Проблеми забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства набувають особливого значення під час здійснення протидії розслідуванню з боку організованої злочинної групи (або організації). У цьому напрямі деякі вчені справедливо відзначають, що загрозу безпеці суб'єктів кримінального процесу найбільш часто створює не одна особа, а декілька осіб, тобто цілком певна злочинна група [2, с 333].

Виклад основного матеріалу. Г. Рибікова виходить з того, що незважаючи на те, що в Україні останнім часом здійснюється реформування усіх сфер життєдіяльності держави (в тому числі і сфери кримінального судочинства), спостерігається значне розширення і приведення національного законодавства щодо забезпечення безпеки учасників кримінального провадження у відповідність з європейськими та міжнародними нормами, все ж нашій державі, на нашу думку, слід перейняти досвід зарубіжних країн в зазначеній сфері, зокрема, щодо впровадження програм захисту свідків та інших учасників кримінального процесу, які стали б дієвим засобом підвищення ефективності протидії злочинності, давали б правоохоронним органам розширені повноваження зі створення спеціальних умов для забезпечення безпеки осіб, які є учасниками провадження, та співпрацюючи із правоохоронними органами, надаючи їм необхідну інформацію ризикують життям [3, с.118-119]. Поряд з цим, перебудова кримінального процесу України відповідно до європейських стандартів вимагає не лише вдосконалення діяльності органів слідства, прокуратури, адвокатури, суду, але й розширення, дотримання та захисту процесуальних прав учасників процесу [4, с. 60].

На думку В. Касько, для цілей забезпечення безпеки важливими мають бути не формальний процесуальний статус особи, форма дачі нею показань чи надання доказів, а функція особи як такої,що володіє важливою інформацією для певного кримінального провадження. Міжнародний досвід свідчить про те, що особи, які володіють важливою для кримінального провадження інформацією, можуть бути розбиті на три основні категорії: особи, які співпрацюють з органами юстиції (підозрювані, обвинувачені, підсудні, засуджені, які висловили бажання дати викривальні показання чи докази); потерпілі; інші категорії свідків (заявник, свідок-очевидець, таємний агент, свідок-експерт тощо) [5, с.15].

Н. Краснікова зазначає, що на жаль, у нашій країні відсутні приклади успішного захисту свідків із застосуванням комплексу заходів, визначених законом. Відсутні і дані про витрачені на вказані цілі кошти. Нам необхідно глибоко вивчити успішний досвід зарубіжних країн у галузі захисту учасників кримінального судочинства, інплементувати його до національного законодавства і вирішити основну проблему, яка полягає у відсутності національної програми захисту свідків та фінансування затратного механізму цієї програми. Зазначене має стати предметом подальших наукових розвідок цієї тематики [6,с.94].

До створення Програми захисту свідків у США ця функція покладалася на федеральну правоохоронну агенцію, яка відкрила справу для судового провадження. Якщо свідку ФБР щось загрожувало, саме ФБР мало захистити його. На жаль, більшість агенцій не мали ані ресурсів, ані навичок для виконання цього завдання, а ті агенції, які пропонували захист, надавали його лише на короткий термін, і захист припинявся одразу після одержання свідчень від свідка. У 1966 році Комісія президента Ліндона Джонсона з розслідувань злочинів відреагувала на проблему захисту свідків, передавши цю відповідальність Службі маршалів США. Це було нелегке завдання для агенції, яка переважно займалася безпекою судів та усієї судової системи. Зусилля, спрямовані на захист свідків, були витрачені марно, оскільки Комісія з розслідувань злочинів не мала повноважень щодо видатків.

На початку свого існування для захисту свідків було створено цілий ряд так званих «безпечних будинків», розташованих по всій країні. До кожного свідка приставляли окремого маршала, який мав забезпечити цілодобову охорону в такому будинку, поки свідок не надасть свідчення на суді [7]. Цей метод виявився недалекоглядним, оскільки для свідка захист і безпека залишаються проблемою на протязі всього життя. Без належної кількості персоналу та коштів ця програма потребувала радикальних змін.

Спеціальна Федеральна Програма захисту свідків, які виступають в судах зі свідченнями щодо небезпечних злочинців почала діяти в США, починаючи з 1971 року (WITSEK Witness Protection Programin the Organized Crime Act of 1970) [ 8 ]. У 1970 році Конгрес ухвалив Закон про контроль за організованою злочинністю [9]. Розділ V цього Закону надавав генеральному прокурору право виділяти кошти на захист свідків, які брали участь в «судових переслідуваннях організованої злочинності». Служба маршалів офіційно одержала зобов'язання щодо розробки ефективної програми захисту свідків. У 1984 році даний розділ було анульовано, оскільки він забезпечував захист лише свідків організованої злочинності у федеральних провадженнях. Тепер, після значного доповнення, Закон дозволяв захистити осіб, які свідчили проти інших осіб, звинувачених у інших серйозних злочинах як не лише у федеральних провадженнях, включаючи організовану злочинність, рекет, злочини, пов'язані з торгівлею наркотиками та інші серйозні злочини. Закон також забезпечив захист для свідків у штатних провадженнях, за характером схожих на провадження, які охоплювалися федеральним законодавством.

Головним своєрідним девізом програми WITSEC, який було неодноразово підтверджено Службою маршалів став наступний: «Правдиве свідчення дорівнює довічному захисту». Свідки та їх сім'ї, прийняті до програми, одержують відповідний захист, нові документи, переселяються до іншого міста США та мають фінансову допомогу, поки не почнуть забезпечувати себе. Люди без професійних навичок можуть пройти відповідне навчання та отримати допомогу у пошуках роботи. На решту питань стосовно програми дається стандартна відповідь: «Служба маршалів США не підтверджує та не заперечує...».

Відповідальним за прийняття до Програми захисту свідків є спеціальне управління (ОЕО) при Департаменті юстиції, яке укомплектоване не агентами, а професійними юристами. Федеральні агенти та прокурори не мають права робити заяви чи надавати свідкам обіцянки щодо прийняття, фінансування, захисту чи інших послуг Програми захисту свідків. Заяви чи домовленості, включаючи ті, які входять до договорів про визнання вини стосовно цієї програми, не санкціонуються та не виконуються без відповідного затвердження юристів ОЕО. Від дня прийняття рішення, що життя свідка може бути у небезпеці, до дня його фактичного виступу на суді може минути декілька років. Дуже ймовірно, що свідок може передумати за цей час, особливо якщо дізнається, що тягар програми захисту свідків занадто важкий для нього. Щоб переконатися у вчасності та відповідності кожної заяви на введення свідка до Програми, свідок повинен (до прийняття до Програми) або з'явитися перед Великим журі присяжних та надати свідчення, або у будь-який інший спосіб підтвердити своє зобов'язання щодо надання свідчень на суді. Ця вимога стосується зобов'язання свідка щодо надання свідчень та має забезпечити доступність свідка і його свідчень на момент судового слухання. Також вимагається, щоб прокурор дійсно мав намір заслухати свідчення від такого свідка, і щоб його свідчення були важливими для успіху провадження [10]. Якщо свідок підтвердить своє зобов'язання свідчити, він вже не зможе передумати, відмовитися чи іншим чином змінити свою історію без серйозних правових наслідків.

Хоча надання свідчень у кримінальній справі може загрожувати життю свідка, перед ухваленням рішення про прийняття до програми захисту необхідно обов'язково провести оцінку рівня загрози. Свідок необов'язково має одержувати погрози, щоб дійти до цього етапу процедури прийняття. Якщо злочинець або кримінальна організація, проти яких свідчить ця особа, має репутацію та схильність до насильства, або оперативна інформація, отримана від інших інформаторів чи записів розмов, показують ймовірність нападу на свідка з боку організації, свідок та його сім'я одержують рекомендацію про прийняття до програми WITSEC.