Також даними статтями передбачається перелік випадків в яких не можливе здійснення забезпечення позову, наприклад, не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються (ч. 2 ст. 138 Проекту ГПК України); не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 138 Проекту ГПК України); не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії (ч. 5 ст. 67 ГПК України); не допускається накладення арешту на майно, на якенакладено арешт відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (ч. 6 ст. 67 ГПК України) та інші обмеження передбачені чинним законодавством, що в свою чергу слугує механізмом захисту господарської діяльності для протилежної сторони спору.

Загалом частинами 2 та 3 ст. 67 чинного Кодексу зазначено, що про забезпечення позову господарським судом виноситься ухвала, яку може бути оскаржено, в порядку передбаченому законодавством. Інших же положень, стосовно порядку та способу розгляду заяви, законодавцем надано не було. А тому при розгляді клопотання особи про забезпечення позову господарському суду варто керуватися рекомендаціями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16, так п. 5, 6 цієї постанови визначено, що про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу (стаття 87 ГПК). Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається.

Зазначена ухвала з урахуванням пункту 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа, а тому повинна відповідати вимогам статті 18 названого Закону, в тому числі бути скріплена гербовою печаткою.

Статтею 106 ГПК передбачено можливість оскарження ухвал про забезпечення позову, скасування забезпечення позову. Відтак ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову або в задоволенні клопотання про скасування заходів до забезпечення позову оскарженню не підлягають [7]. Також Постановою надається роз'яснення стосовно того чим має керуватися суд при винесенні такої ухвали, а саме у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, наведеного, а також припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК [7].

Звертаючись до ЦПК України (ст. 153), можемо зазначити, що він передбачає законодавчо закріплену процедуру розгляду заяви даного виду, яка виглядає наступним чином: спершу, заява реєструється відповідним судом; якщо заяву подано до подання відповідного позову (заявнику надається три дні для подання позову), вона розглядається не пізніше двох днів з дня її подання, а суд при її розгляді може вимагати від заявника додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову; суд має право вимагати від позивача забезпечити вимогу заставою, розмір якої визначається судом та вноситься на депозитний рахунок суду; за підсумками розгляду клопотання судом постановляється ухвала, якою може бути забезпечено позов повністю чи частково; ухвала надсилається заявнику і заінтересованим особам, та підлягає негайному виконанню, якщо ж забезпечення передбачає заставу, то виконання ухвали звертається негайно після внесення всього розміру застави.

Така ухвала може бути оскаржена, що не зупиняє її виконання і не перешкоджає розгляду справи, у випадку оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим суд зупиняє її виконання.

Повертаючись до Проекту можемо стверджувати, що відповідна стаття (ст. 141. Розгляд заяви про забезпечення позову) містить тотожні положення зі статтею 153 ЦПК України, за винятком положень про розгляд заяви про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно (заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, що подала заяву, та особи, що є відповідальною за морською вимогою. Якщо на момент постановления ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, що є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов'язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду [8]).

Заключна стаття Господарського процесуального кодексу України, що є частиною розділу про забезпечення позову, це ст. 68 наступного змісту: питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі [5]. ЦПК в ст. 154 більше конкретизує порядок скасування ухвали про забезпечення позову, зокрема, дана норма встановлює, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу (ч. 3); особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів (ч. 4); питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову (ч. 5); якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили, але суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову (ч. 6); а також визначає випадки, коли така ухвала скасовується, якщо вона була прийнята до подання позовної заяви: неподання позовної заяви протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову, повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі (ч. 7) [6].

Положення ст. 146 Проекту ЦПК України, щодо питання скасування заходів забезпечення позову, досить відрізняються від положень ст. 68 Господарського процесуального кодексу та ст. 154 Цивільного процесуального кодексу. Так суд може скасувати існуючі заходи як з власної ініціативи, та і за клопотанням учасника процесу, яке має бути розглянуто не пізніше п'яти днів з дня його надходження до суду. За результатами розгляду такого клопотання постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку. Також вводиться строк розгляду такого клопотання у межах 5 днів з дня надходження. Ухвала про скасування заходів забезпечення позову чи про відмову у такому скасуванні може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Цивільним процесуальним кодексом передбачено умову відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, та повернення предмета застави (ст. 155), яка передбачає, що у випадку скасування встановленого заходу забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, в першу чергу здійснюється за рахунок предмета застави. Предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців після настання обставин, визначених частиною першою цієї статті. Також предмет застави повертається позивачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду [6].

Дана норма відсутня у чинному ГПК України, але передбачена Проектом у наступному вигляді, у випадку залишення позову без розгляду або закриття провадження з інших аніж зазначені в частині першій статті 143 цього Кодексу підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову, відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались (ст. 147) [8].

Висновки

Заходи забезпечення позову -- це сукупність процесуальних дій учасників процесу, які направлені на гарантування виконання прийнятого господарським судом рішення у відповідній справі. Дане поняття є тотожним для обох судових процесів, проте способи здійснення даного права особи є більш конкретизованими та деталізованими у Цивільному процесуальному кодексі України, що і було показано при дослідженні. Цей недолік було враховано при написанні Проекту Господарського процесуального кодексу, маємо сподівання, що у разі його прийняття інститут забезпечення позову набуде іншого, якісно нового вигляду, що зробить процес захисту прав особи більш ефективним.

Список літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 № 254к/96~ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. -- Ст. 141 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2%Dl%80

2. Дудник Л.М. Українське господарське право та господарське процесуальне право: курс лекції!: Навчальний посібник - К.: Поліграфцентр «Геопринт», 2015. - 569 с.

3. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб, пособ. - X.: Одиссей, 2002. - С. ЗО.

4. Постанова пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va009700-06

5. Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991 № 1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/1798-12

6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40_41, 42. - Ст. 492. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/1618-15

7. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws / show/vOO 16600-11

8. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 23 березня 2017 р. № 6232.