Якщо суд застосував до неповнолітнього примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу і є достатні підстави вважати, що ця особа вестиме протиправну діяльність, а також з метою забезпечення виконання свого рішення він вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу до приймальника-розподільника для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу (ч. 4 ст. 447 КПК).

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Криму, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, областей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України.

Приймальники-розподільники для неповнолітніх створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і підпорядковуються органам внутрішніх справ.

До приймальників-розподільників можуть бути доставлені неповнолітні віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, які:

· вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба - негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду);

· згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для неповнолітніх;

· самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Не підлягають поміщенню до приймальників-розподільників неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, неповнолітні, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної справи і направлення винних осіб у спеціальні установи для неповнолітніх за рішенням суду.

Письмове зобов'язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку слідчого і суду за їх викликом (ч. 3 ст. 148 КПК).

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов'язані вжити запобіжний захід. Визнавши не-потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Згідно ст. 148 КПК якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і постанови про його відібрання виносити закон не вимагає. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваче-ного можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу (ст. 98-1 КПК). У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову.

Порядок в'їзду на територію України та виїзду з території України громадян України регулюється відповідним законом від 21 січня 1994 року. Зокрема, Закон гарантує, що громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Також в ст 6 цього закону зазначено, що громадянину України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку, якщо проти нього порушено кримінальну справу - до закінчення провадження у справі. Громадянин України, який має такий паспорт, у разі, коли існують обставини, що обмежують, право його виїзду за кордон, зобов'язаний здати свій паспорт на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин.

За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в ОВС, повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника. [19 ;427]

Видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок. ( ст. 272 КПК - Заходи, які застосовуються до порушників порядку судового засідання).

Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попереджає підсудного про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсудного за ухвалою суду можна видалити з залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його винесення негайно оголошується підсудному.

Видалення також застосовується за наявності підстав до свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, інших громадян, прокурора, громадського обвинувача, захисника чи громадського захисника. Перед цим головуючий виносить попередження. При дальшому непідкоренні будь-якої із зазначених осіб розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідомляє про це відповідно вищестоящого прокурора, Міністерство юстиції України, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною 1 статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Порушення порядку судового засідання, пов'язані з намаганням впливу у будь-якій формі на суддів з метою перешкодити всебічному, повному і об'єктивному розгляду конкретної справи чи домогтися винесення незаконного судового рішення, погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді, його близьких родичів, у зв'язку із здійсненням суддею правосуддя, навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або перешкоджання їх виконанню, образа судді, прокурора, слідчого у зв'язку із здійсненням ними службових обов'язків тягнуть за собою кримінальну відповідальність. При наявності таких фактів суддя може порушити кримінальну справу, обрати щодо відповідних осіб запобіжний захід, направити справу прокурору для проведення досудового розслідування. [19;797]

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Поняття і види запобіжних заходів

Запобіжні заходи законодавець виділив в окрему Главу 13 КПК України. Проте, поняття запобіжних заходів в законі не визначається. Науковці пропонують різні дефініції.

Запобіжні заходи -- це частина заходів процесуального примусу, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обме-ження їхніх особистих прав. [20; 130]

Запобіжний захід- кримінально-процесуальний примус, що застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою припинити їх спроби уникнути слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини в справі, надалі займатися злочинною діяльністю або ухилятись від виконання вироку.

В. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України пропонує наступне визначення :

Запобіжні заходи -- це заходи процесуального примусу, які об-межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситу-ативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Отже, для визначення запобіжних заходів, необхідно з'ясувати їх сутність і особливості.

Окрім ознак, притаманних для всіх заходів кримінально-проце-суального примусу, запобіжні заходи мають власні специфічні ознаки:

1. Їх може бути застосовано тільки до певних суб'єктів кримі-нального процесу: обвинуваченого, підсудного, засудженого (в окре-мих випадках до підозрюваного).

2. Мають особистий характер, оскільки обмежують особисті права суб'єктів кримінального процесу.

3. Характеризуються специфічними підставами і метою застосу-вання.

4.Мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу - обмеження прав.

Процесуальне значення запобіжних заходів:

- забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

- завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримі-нального процесу;

- сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

- є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

Питання класифікації запобіжних заходів так-само лишається дискусійним.

За чинним законодавством (ст. 149 КПК) систему запобіжних заходів становлять:

1) підписка про невиїзд (ст. 151 КПК);

2) особиста порука (ст. 152 КПК);

3) порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК);

4) застава (ст. 154-1 КПК);

5) затримання - тимчасовий запобіжний захід (статті 106, 11.5, 165-2 КПК);

6) взяття під варту (ст. 155 КПК);

7) нагляд командування військової частини (сг. 163 КПК);

8) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклу-вальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує мож-ливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досу-дового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них з урахуван-ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано.

Запобіжні заходи умовно мо-жуть бути поділені на:

1. Загальні - ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава);

2. Спеціальні -- ті, що застосовуються лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх засто-совують.

Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляціпні запобіжні заходи. До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої - всі інші. [20; 131]

1. Ізоляційні:

- затримання;

- взяття під варту.

2. Неізоляційні:

- підписка про невиїзд;

- застава;

- особиста порука;

- порука громадської організації або трудового колективу;

- нагляд командування військової частини;

- відданя неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, дитячої установи.