Прикладом злочинів, за вчинення яких особа має бути звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у статті 45 КК України, є порушення законодавства про захист рослин (стаття 247 КК України), незаконне перетинання державного кордону (частини 1 і 2 статті 331 КК України).

Щире каяття особи може полягати у її явці з повинною, визнанні себе винною у пред'явленому обвинуваченні, висловленій готовності понести покарання, публічному вибаченні перед потерпілим.

Активне сприяння розкриттю злочину може полягати у повному і достовірному свідченні відносно обставин вчинення злочину, сприянню виявлення всіх співучасників, знарядь і засобів вчинення злочину.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди має полягати у задоволенні претензій фізичних і юридичних осіб з приводу наслідків вчиненого злочину. Це може бути ремонт пошкоджених речей, передача тотожних речей замість знищених або їх грошового еквівалента, оплата витрат на лікування потерпілого [10, 410].

Усі вказані дії повинні бути вчинені добровільно, що не виключає впливу близьких осіб або працівників правоохоронних органів.

Виконання всіх вимог, розглянутих вище, не завжди можливе, та й не завжди потрібне, щодо конкретної справи. Так, характер злочину може виключати наявність потерпілої особи, у справі може бути не завдано збитків або шкоди. Злочин може бути розкритий раніше, ніж особа, яка вчинила злочин, змогла сприяти в цьому. Це не виключає застосування статті 45 КК України. Але якщо особа не виконала всіх вимог, які вона повинна була і могла виконати, її звільнення від кримінальної відповідальності неможливе (не повідомила про наявність співучасника, не відшкодувала завдані збитки).

2.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Згідно зі статтею 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

І в даному разі наявна повна або значною мірою втрата особою суспільної небезпеки, що робить недоцільним доведення справи до постановлення Вироку.

Поняття злочину невеликої тяжкості, вчинення його вперше, а також відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди - аналогічні розглянутим у попередньому питанні курсової роботи.

Крім відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди особа повинна ще примиритися з потерпілим (потерпілими, якщо їх декілька).

Потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При застосуванні розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий має бути таким, що здатний самостійно приймати рішення. Треба вважати, що ним не може бути малолітня особа або особа, яка має психічну хворобу. В такому разі не виключається примирення з представником потерпілого.

Характерними злочинами стосовно розглядуваного виду звільнення можуть бути погроза вбивством (частина 1 статті 129 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами [11, 286].

Примирення означає, що потерпіла особа повністю вибачає винній особі вчинене нею діяння, не має до неї будь-яких претензій і просить в письмовій формі державні органи і суд закрити справу. Мотиви примирення можуть бути будь-які.

Ініціатива примирення може походити як від винної особи, так і від потерпілої, а також від третіх осіб, але головним є те, що потерпілий добровільно погодився на примирення, не зазнаючи ніякого психічного тиску. Примирення не дає підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, якщо не відшкодовані завдані збитки або не усунена заподіяна шкода (скажімо, в угоді про примирення винна особа обіцяє відшкодувати збитки у майбутньому).

Встановлення наявності всіх вказаних в Законі обставин зобов'язує суд на будь-якій стадії кримінального процесу до обов'язкового прийняття рішення про закриття кримінальної справи [12, 8].

Згідно з частиною 1 статті 27 КПК України, справи про злочини, передбачені статтею 356 КК України, щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. Такі справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Ця процесуальна підстава для примирення не охоплюється статтею 46 КК України. Вона існує окремо і незалежно від підстав звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статті 46 КК України.

2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Згідно з частиною 1 статті 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є дискретним (факультативним), тобто його ініціювання залежить від рішення прокурора або слідчого за згодою прокурора, а також судді, який приймає остаточне позитивне або негативне рішення, керуючись обставинами справи.

У справі обов'язково має бути клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи на поруки, прийняте на загальних зборах (стаття 10 КПК України).

У клопотанні повинно бути відображено зобов'язання колективу контролювати поведінку особи, взятої на поруки, і вести щодо неї виховну роботу [13, 412].

Йдеться саме про колектив (принаймні його більшість), а не про якусь громадську організацію (наприклад, профспілку).

Підприємство, установа, організація може бути будь-якої форми власності. Кількість членів колективу Закон не обмежує, але очевидно, що він має складатися щонайменше з декількох десятків людей.

Сказане обумовлює можливість вирішення питання про передачу на поруки особи, яка вчинила злочин як невеликої, так і середньої тяжкості (за останній може бути згідно з частиною 3 статті 12 КК України передбачене покарання до п'яти років позбавлення волі).

Наприклад, умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК України), протидія законній господарській діяльності (частини 1 і 2 статті 206 КК України).

Поняття вчинення злочину вперше і щире каяття як неодмінну вимогу при розгляді справи про передачу особи на поруки та її можливе позитивне вирішення висвітлені в другому питанні курсової роботи.

Суд оцінює вчинений злочин, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також посткримінальну поведінку особи, можливість колективу позитивно впливати на неї. В основі позитивного рішення лежить переконання суду, що особа повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку.

Згідно із Законом, в умовах передачі на поруки має бути зазначено, що особа не ухилятиметься від заходів виховного характеру (як колективних так і індивідуальних) та не порушуватиме громадського порядку (не вчинятиме адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок).

Зазначається також, що рішення про передачу на поруки має умовний характер і що, згідно з частиною 2 статті 47 КК України, у разі порушення особою умов передачі її на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Закон не потребує ініціювання притягнення особи до кримінальної відповідальності в такому випадку з боку колективу.

Рішення про відміну передачі на поруки приймає суддя по матеріалах, що надійшли до нього від прокурора [14, 215].

Через рік правові наслідки передачі на поруки перестають діяти.

Виявляється, що у разі вчинення особою протягом іспитового річного строку нового злочину, вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів.

2.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Судово-правова реформа в Україні тільки набирає своїх обертів. Вагомим внеском в її здійснення стало проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямі його демократизації і приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляється інквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінального процесу [15, 346].

Економічні та соціальні реалії суспільного життя свідчать про значний рівень криміналізації українського суспільства, загальне зростання як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінки потребують невідкладного реагування на них з боку компетентних державних органів. Тому на перший план виступає проблема ефективності боротьби із злочинністю.

У сучасних умовах боротьби зі злочинністю законодавець повинен усвідомлювати, що досягненню завдань кримінально-правової охорони особи, суспільства, держави сприяє як практика невідворотності і посилення суворості примусових заходів, так і практика повної відмови від кримінальної репресії у певних, визначених Законом, випадках. На це вказують основні напрями розвитку національного законодавства і світової кримінально-правової політики. Як показує аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, характерною рисою сучасних систем правосуддя є «процес вибування» кримінальних справ у зв'язку з їх закриттям ще в досудовому провадженні. При цьому, залишаючи поза увагою різні процедури здійснення даного інституту в різних країнах, його юридична сутність залишається в більшості з них тією ж самою - закриття кримінальних справ за наявності факту вчинення злочину. Державний примус - вимушений, крайній засіб впливу на осіб, що порушили кримінальний Закон. Основним напрямом світової кримінальної політики, як зазначають І.Я. Козаченко та З.А. Незнамова, виходячи з принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізації заходів кримінально-правового впливу.

На думку В.Н. Кудрявцева та А.В. Наумова, соціальний досвід показує, що нерідко створюються такі умови, коли для реалізації завдань кримінального законодавства немає потреби, щоб винувата особа зазнала покладення на неї заходів кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Тому законодавець передбачив випадки, коли за певних умов держава в особі її компетентних органів і посадових осіб, відмовляється від реалізації свого виняткового права на подальше проведення кримінального переслідування осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, отже, - і від покарання.