Змагальність у механізмі кримінального процесуального доказування

Мирошниченко Т.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена науковому аналізу чинного кримінального процесуального законодавства України з огляду на проблеми реалізації нормативного змісту принципу змагальності учасниками кримінального провадження у ході доказування. Вивчаються законодавчі підходи до врегулювання відносин у сфері доказування між суб'єктами кримінального процесу на стороні обвинувачення та захисту. На основі отриманих результатів наукового пошуку надаються пропозиції щодо вдосконалення законодавства відповідної спрямованості.

Ключові слова: принцип змагальності, сторони кримінального провадження, кримінальне процесуальне доказування.

Статья посвящена научному анализу действующего уголовного процессуального законодательства Украины с учетом проблем реализации нормативного содержания принципа состязательности участниками уголовного производства в ходе доказывания. Изучаются законодательные подходы к урегулированию отношений в сфере доказывания между субъектами уголовного процесса на стороне обвинения и защиты. На основании полученных результатов научного поиска предлагаются пути совершенствования законодательства соответствующей направленности.

Ключевые слова: принцип состязательности, стороны уголовного производства, уголовное процессуальное доказывание.

The article is devoted to the scientific analysis of the existing criminal procedural legislation of Ukraine taking into account the problems of realization of the normative content of the principle of adversarial parties to criminal proceedings in the course of evidence. It is studied the legislative approaches to the regulation of relations in the field of proof between the subjects of criminal proceedings for the prosecution and the defense. It is based on the results provided by way of improving the legislation that direction.

Key words: adversarial principle, parties of criminal proceedings, criminal procedural evidence.

Постановка проблеми

Закріплення КПК України принципів кримінального провадження обумовило незмінний науковий інтерес щодо їхнього нормативного змісту та практики реалізації в діяльності органів, посадових осіб, інших учасників кримінального процесу.

Особливого значення на сучасному етапі розвитку державності набувають теоретичні та практичні питання дії принципів у ході доказування основного виду діяльності суб'єктів кримінального провадження, за результатами якого оцінюється виконання завдань кримінального процесу. Зважаючи на прийняття нового КПК, потребують подальшого осмислення шляхи та засоби вдосконалення механізму правового регулювання процесів доказування за допомогою принципів кримінально-процесуальної діяльності, серед яких - принцип змагальності.

Стан дослідження. Ідея втілення змагальності у кримінальне провадження є однією із найбільш усталених та найгостріших, оскільки була предметом численних дискусій ще серед науковців радянського періоду та набула особливої актуальності після здобуття Україною незалежності. Теоретичній розробці проблем впровадження змагальності у кримінальний процес присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як Ю.М. Грошевий, В.В. Гмирко, О.В. Капліна, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.А. Маркуш, В.Т. Нор, В.О. Попелюшко, М.Є. Шумило, О.Г Яновська та ін. Проте, незважаючи на постійний науковий інтерес до засади змагальності, нині недостатньо вивченими залишаються такі питання впровадження цього принципу у судочинство, як практичні механізми забезпечення рівноправності сторін у кримінальному процесі, участь сторони захисту в доказуванні, процесуальне становище суду у змагальній моделі кримінального провадження тощо. Вочевидь, від вирішення перелічених проблем залежить реальний обсяг повноважень учасників кримінального провадження, а, отже, і можливість дієво впливати на хід доказування.

Метою статті є аналіз чинного кримінального процесуального законодавства з огляду на проблеми реалізації учасниками кримінального процесу нормативного змісту принципу змагальності у ході доказування.

Виклад основних положень. Сучасний стан правової сфери переконливо підтверджує висловлену у науковій юридичній літературі думку про те, що «змагальний процес неминуче з'являється там, де так чи інакше визнається певна індивідуальність особи, її суб'єктивна свобода». Три ознаки, як справедливо зазначає її автор, самодостатні для змагальності: наявність конкуруючих сторін, їх процесуальна рівність та незалежність відокремленого від сторін суду (1, с. 19, с. 25). Таку позицію підтримують більшість фахівців у галузі кримінального процесу, а також вітчизняний законодавець, втіливши у правову матерію основні теоретичні положення щодо організації та функції опонування змагального кримінального процесу.

Так, Конституція України закріплює положення, що мають принципове значення у судочинстві та безпосередньо відносяться до сфери доказування, серед яких: обвинувачення не може базуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62); забезпечення доведеності вини, змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів (п.п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 129). На рівні КПК ці положення втілені у ст. 17 «Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини» і ст. 22 «Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості».

Варто оцінити як позитивний черговий крок законодавця у напрямі змагального кримінального процесу, що полягає у закріпленні на рівні закону поняття сторін обвинувачення та захисту (ст.ст. 36-54 КПК). До сторони обвинувачення, відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК, належать: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, потерпілий, його представник та законний представник у випадках, передбачених законом. На стороні захисту учасники: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. Разом з тим залишаються відкритими окремі питання впровадження у кримінальний процес положень Конституції, що мають відправний характер для подальшого нормотворення. Серед них - втілення засади змагальності на галузевому рівні. Цілком очевидним є те, що цей конституційний принцип розрахований на дію лише у стадіях судового провадження, про це однозначно свідчить зміст п. 4 ст. 129 Конституції: «змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні їх переконливості». Позаяк редакція ч. 1 ст. 22 КПК спрямовує дію засади змагальності також і на стадію досудового розслідування: «кримінальне провадження (розр. - Т.М.) здійснюється на основі змагальності». Думається, що у цьому конкретному випадку, формулюючи принцип змагальності на галузевому рівні, законодавець вийшов за межі нормативного змісту конституційної засади. У певній мірі декларативним є й положення ч. 2 ст. 22 КПК щодо рівності прав сторін на збирання доказів. Пояснимо свою позицію з огляду на стан правового регулювання процесу доказування та практику застосування законодавства відповідної спрямованості.

Однією із вимог справедливого судового розгляду є рівність сторін, що передбачає наявність приблизно рівних «стартових» можливостей при відстоюванні своїх правових позицій, прав, свобод, законних інтересів засобами, передбаченими КПК. У відповідності із КПК сторони мають рівні права на збирання доказів. Чи свідчить це про те, що у сторін є рівні «стартові» можливості у доказуванні?

Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування дає змогу дійти дещо іншого висновку: сторони кримінального судочинства процесуально нерівні перед судом у праві на збирання доказів. Основним аргументом на користь даної позиції є те, що у суді одна сторона - обвинувачення у особі прокурора використовує докази, зібрані на стадії досудового розслідування потужними державними структурами - слідчими та оперативними підрозділами, тоді як інша сторона захисту, яку представляє обвинувачений (підсудний), його захисник (у кращому випадку), може покладатися тільки на свої можливості, які є значно скромнішими у порівнянні з протилежною стороною. Як слушно зазначає В. Сердюк, «у ролі обвинувача завжди виступає держава, тоді як у ролі захисника виступає адвокат» (2, с. 100). У цьому зв'язку варто зазначити, що Європейський суд з прав людини визначає окремим принципом саме рівність процесуальних можливостей сторін у доказуванні, який разом із принципом змагальності виступає складовим елементом більш широкого поняття справедливого судового розгляду (3, с. 391).

Хоча, за КПК 2012 р., обидві сторони мають право на збирання доказів (ч. 1 ст. 93) можливості для реалізації цього права значно відрізняються. Так, сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування здійснює збирання доказів шляхом провадження слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 2 ст. 93 КПК), а сторона захисту - лише ініціює їх проведення перед слідчим, прокурором (ч. 3 ст. 93 КПК). Слід погодитись із позицією науковців, які не розглядають ініціювання проведення слідчих дій як збирання доказів (4, с. 224).

Дійсно, зміст ініціювання проведення процесуальних дій полягає у реалізації обвинуваченим права на заявления клопотань (п. 12 ч. 3 ст. 42 КПК), які розглядаються у порядку, передбаченому ст. 220 КПК. За результатами розгляду таких клопотань слідчий, прокурор приймають відповідне рішення - про задоволення чи відмову в повному або частковому задоволенні клопотання. Оскільки рішення про проведення процесуальних дій приймає слідчий, прокурор, які у подальшому їх проводять, формуючи таким чином доказову базу кримінального провадження, достатніх підстав для визнання ініціації як способу збирання доказів немає.

Право обвинуваченого на подання клопотання є однією із складових права на захист. Це право гарантується передбаченою новим законом можливістю оскарження до слідчого судді постанови слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання впродовж 10-ти днів з моменту прийняття рішення та порівняно невеликим терміном розгляду скарги слідчим суддею - 72 години з моменту надходження (п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК, ч. 1 ст. 304 КПК, ч. 2 ст. 306 КПК).

Однак упродовж значного часу залишається незмінним строк розгляду клопотань сторони захисту, потерпілого слідчим, прокурором у випадках, передбачених законом - 3 дні з моменту подання (ч. 1 ст. 220 КПК). Ситуація потребує законодавчого втручання. Вважаємо, що вказана норма має бути більш «гнучкою», враховувати обставини кримінального провадження і передбачати можливість розгляду клопотань безпосередньо після їх подань повноважним суб'єктам. Окрім сприяння своєчасному формуванню доказової бази захисту, такі зміни у процесуальних строках при розгляді клопотань обвинуваченого (підозрюваного) слідчим, прокурором забезпечать можливість стороні захисту зберегти незмінною лінію захисту, позаяк повідомлення обвинуваченим у будь-який спосіб стороні обвинувачення своїх намірів отримати виправдовувальні докази у ході проведення слідчих дій додає переваг у змагальному процесі протилежній стороні.