П.М. Рабінович та І.М. Панкевич досліджують зміст й обсяг прав людини. На їх думку, зміст прав людини характеризується певною якістю, впорядкованою сукупністю елементів. Структура й внутрішня упорядкованість є необхідними компонентами змісту. Структурними елементами змісту прав людини є певні можливості людини діяти чи утримуватися від дій задля задоволення своїх потреб й інтересів. Вони визначають поняття змісту прав людини як умови та засоби, які складають можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку [8, с. 349]. Отже, П.М. Рабінович і І.М. Панкевич визначають зміст прав людини через умови й засоби, що, на нашу думку, не відповідає істині. Умови й засоби - це ознаки гарантій прав людини, а зміст прав людини включає саме їх можливості.

О.В. Совгиря та Н.Г. Шукліна, досліджуючи конституційні особисті права й свободи, наголошують на конституційно-правовому регулюванні змісту конституційного права на інформацію. Конституція України (ст. 34) закріплює можливості кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Деталізуються такі можливості особи законами України [9, с. 153-154]. Отже, О.В. Совгиря та Н.Г. Шукліна серед ознак змісту конституційних прав і свобод людини та громадянина виділяють конституційного та законодавчого закріплення можливостей доступу до публічної інформації.

Досліджуючи систему конституційних прав і свобод людини та громадянина, Ю.М. Тодика звертає увагу на те, що зміст права людини на інформацію включає в себе можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію. Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, що закріплюють можливості доступу до публічної інформації, які й складають зміст названого права [10, с. 146]. Отже, Ю.М. Тодика серед ознак змісту конституційного права доступу до публічної інформації виділяє закріплення нормами міжнародного права можливості збирати, зберігати, використовувати та поширювати публічну інформацію.

Проведений аналіз праць різних учених щодо поняття та структури змісту конституційного права на доступ до публічної інформації дає можливість сформулювати ознаки, що характеризують зміст названого права. До цих ознак, на нашу думку, належать такі: 1) закріплення змісту названого права міжнародними нормами, нормами Конституції та законів України; 2) система можливостей особи; отримання публічної інформації шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення; надання інформації за запитами на інформацію.

Зміст конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації закріплюється міжнародними нормами, що містяться в таких нормативно-правових актах: 1) «Загальній декларації прав людини» від 10 грудня 1948 р.; 2) «Міжнародному пакті про громадянські і політичні права» від 16 грудня 1966 р.; 3) Конвенції ООН «Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі вироблення рішень та доступі до правосуддя в питаннях, коли йдеться про захист довкілля» від 25 червня 1998 р.; 4) Конвенцію Ради Європи «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 4 листопада 1950 р.; 5) Конвенцію Ради Європи «Про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних» від 28 січня 1981 р.; 6) Декларація Комітету Міністрів Ради Європи «Про свободу вираження поглядів та інформації» від 29 квітня 1982 р.; 7) Рекомендації Комітату Міністрів Ради Європи: а) «Про доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні державних органів» від 25 листопада 1981 р.; б) «Про передачу третім особам персональних даних, які знаходяться в розпорядженні державних органів» від 9 вересня 1991 р.; в) Про європейську політику доступу до архівів» від 13 липня 2000 р.; г) «Про доступ до офіційних документів» від 21 лютого 2002 р. тощо.

Крім норм міжнародного права, зміст конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації закріплюється нормами Конституції та законів України. Конституція України закріплює такі права: а) на конфіденційну інформацію (ст.32); б) на інформацію взагалі (ст.34); в) на екологічну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, можливість її поширення та неможливість утаємнення (ст.50). Право особи на доступ до публічної інформації в Конституції України не закріплене. Пропонуємо доповнити ч.2 ст.34 Конституції України після слів «на свій вибір» такою нормою: «Доступ до публічної інформації особи гарантується законами України» й далі за текстом.

У систему можливостей особи, що включається до змісту конституційного права на доступ до публічної інформації, входять право на власні дії чи бездіяльність, на обов'язкові дії зобов'язаних суб'єктів, на користування соціальними благами збирання, зберігання, використання та поширення публічної інформації та на звернення до компетентних органів і посадових осіб за поновленням порушеного права та відшкодуванням збитків.

Особа може отримувати публічну інформацію шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення: а) в офіційних друкованих виданнях; б) на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; в) на інформаційних стендах; г) будь-яким іншим способом та надання інформації за запитами. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати таку інформацію в повному обсязі, крім публічної інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є така: а) конфіденційна інформація; б) таємна інформація; в) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону за умови дотримання сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження в доступі до такої інформації, які існували раніше. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. За умови дотримання вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені законом. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений [11].

Отже, зміст конституційного права особи на доступ до публічної інформації - це система можливостей людини й громадянина, що закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України стосовно її отримання шляхом систематичного та оперативного оприлюднення чи за запитами та користування нею на власний розсуд.

Елементи змісту конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації є такі можливості: 1) отримувати публічну інформацію: а) в офіційних друкованих виданнях; б) на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; в) на інформаційних стендах; г) будь-яким іншим способом та звертатися із запитами на інформацію; 2) вимагати від розпорядників інформації оприлюднювати та надавати відповідну інформацію за запитами; 3) користуватися соціальним благом вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію; 4) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Підводячи підсумок, можна зробити такі висновки та рекомендації:

1. Ознаками змісту конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації є такі: 1) закріплення змісту названого права міжнародними нормами, нормами Конституції та законів України; 2) система можливостей особи; 3) отримання публічної інформації шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення; 4) надання інформації за запитами на інформацію.

2. Зміст конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації - це система можливостей людини й громадянина, що закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України стосовно її отримання шляхом систематичного та оперативного оприлюднення або за запитами та користування нею на власний розсуд.

3. Елементи змісту конституційного права фізичної особи на доступ до публічної інформації є такі можливості: 1) отримувати публічну інформацію: а) в офіційних друкованих виданнях; б) на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; в) на інформаційних стендах; г) будь-яким іншим способом та звертатися із запитами на інформацію; 2) вимагати від розпорядників інформації оприлюднювати та надавати відповідну інформацію за запитами; 3) користуватися соціальним благом вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію; 4) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

4. Пропонуємо доповнити ч.2 ст.34 Конституції України після слів «на свій вибір» такою нормою: «Доступ до публічної інформації особи гарантується законами України» й далі за текстом.

Література

1. Матузов Н.И. Правовая система и личность / Н.И. Матузов. - Саратов: изд-во Саратовского университета, 1987. - 295 с.

2. Боняк В.О. Конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні: монограф. / В.О. Боняк. - Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2007. - 157 с.

3. Букач В.В. Зміст конституційних політичних свобод громадян України / В.В. Букач,

А.Ю. Олійник, В.В. Свистунов // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2005. - № 1. - С. 118-126.

4. Горова О.Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 “Конституційне право; Муніципальне право” / О.Б. Горова. - К., 2000. - 16 с.

5. Колодій А.М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в України: підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 350 с.

6. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини: монографія / Л.М. Липачова. - Д.: Юрид. акад.. М-ва внутр.. справ; Ліра ЛТД, 2005. - 216 с.

7. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко; за заг. ред. проф. В.Л. Федоренка. - 3-вид., перероб. і доопр.; передмова проф. В.В. Коваленка. - К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. - 532 с.

8. Рабінович П.М. Зміст прав людини та їх обсяг / П.М. Рабінович, І.М. Панкевич // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. - Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності - С. 349-350.