У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ [18 ].

Отже, соціальні норми - це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань.

1.2 Поняття та ознаки норми права

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

Значну увагу розробленню вчення про правову норму приділено науковцями у дореволюційний період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло). Сучасний етап розвитку вчення про правову норму потребує не лише подальшого вдосконалення, а й переосмислення важливих її ознак та властивостей.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність.

Норма права як особливий засіб регулятивного впливу на суспільство характеризується певними ознаками, які надають цій категорії самостійного значення та відрізняють від інших засобів соціального впливу [14, с.40 ].

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. Отже, такими ознаками є:

1. Правова норма пов'язана з державою. Вона являє собою владний припис, що встановлюється чи санкціонується державою та відображає її волю. Встановлення норми здійснюється шляхом безпосередньої державної чи делегованої правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві приписів та надання їм певного ступеню обов'язковості. Лише держава наділена можливістю встановлювати, змінювати та скасовувати норми права. З іншого боку, норми права визначають межі впливу держави на суспільство, а також встановлюють коло повноважень державних структур. У демократичному суспільстві правова норма приймається державою від імені суспільства (народу), однак і в цьому випадку вона являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

2. Норма права має владний характер. Вона визначає важливі державі та суспільству відносини і регулює їх. Владність норми виявляється і у тому, що вона регулює такі відносини, без яких держава і суспільство не можуть бути перетворені у соціальну систему. Норма права завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення держави, закріплює її та охороняє.

3. Це правило поведінки, що визначає модель можливої та необхідної поведінки суб'єктів, яка відповідає інтересам суспільства та держави. Завдяки нормі суб'єкти можуть визначити правомірність чи протиправність своєї поведінки. Зміст норми складають права як можливість вчиняти правомірні дії для реалізації власних інтересів; обов'язки як необхідність виконання необхідної поведінки та заборони як необхідність утриматися від вчинення дій певного роду.

4. Це загальнообов'язкове правило поведінки, що має загальний характер, поширюючись на невизначену кількість випадків та невстановлене число суб'єктів. Правова норма є рівним масштабом поведінки кожного суб'єкта, який перебуває у сфері правового регулювання. У юридичній практиці не існує виключень, що надають можливість невиконання норми чи ухилення від відповідальності у випадку її порушення. Саме ця ознака норми потребує дотримання наступних вимог: правова норма повинна моделювати поведінку чітко і повно, має реалізовуватися у практичному житті і бути найдоцільнішим засобом реалізації суб'єктивних інтересів; вона повинна чітко визначати характер поведінки суб'єктів та передбачати у повному обсязі умови, настання яких зумовлює дію норми.

5. Формальна визначеність норми виявляється у її зовнішньому прояві шляхом закріплення у тексті певного правового документа. Формальна визначеність норми повною мірою забезпечує її юридичний характер. Завдяки письмовому характеру норми, вона стає зрозумілою адресатам та володіє певним ступенем обов'язковості, що і визначає її юридичну силу. При цьому основною формою закріплення норм у межах романо-германської правової системи є стаття чи частина статті нормативно-правового акта. Англо-американська правова система характеризується формальним виразом норм у судовому прецеденті.

6. Це елемент системи норм, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюється нормою.

7. Гарантованість державою означає можливість створення системи гарантій реалізації норми, забезпечення необхідних умов для добровільного виконання приписів суб'єктами, а також застосування державного примусу до суб'єктів, які порушують нормативні установлення. При цьому необхідно зазначити, що засоби примусового впливу повинні мати вичерпний характер та вміщуватися у правових приписах.

8. Логічність норми виявляється у встановленні нею логічно завершеної моделі поведінки суб'єктів та наявності логічного змісту і структури. Форму логічності норми права можливо визначити тезами:

-- якщо суб'єкт права діє в ситуації, що регулюється правом, він повинен вчиняти поведінку, яка вимагається;

-- якщо суб'єкт не вчиняє поведінку, що вимагається нормою права, він має нести відповідальність.

Узагальнюючи згадані вище ознаки, можливо визначити норму права як загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою (народом) правило поведінки, що забезпечує регулятивний вплив держави на суспільство шляхом надання суб'єктам певних прав та покладення обов'язків, охороняється та гарантується державою можливістю примусового впливу [8, с.110 ].

Правовими вважаються норми, які:

1. Склалися історично у вигляді звичаїв, традицій, прецедентів і визнані державою як такі, що відповідають загальнолюдським ідеалам.

2. Виходять безпосередньо від суспільства (народу), відображають волю спільності та є результатом референдуму.

3. Прийняті уповноваженими органами держави у межах правотворчого (законотворчого) процесу.

4. Вміщені у договорах, укладених між колективними суб'єктами відповідно до чинного законодавства та принципів і норм міжнародного права.

1.3 Спільне та відмінне між нормами права, нормами моралі і звичаєвою нормою

Право і мораль виникають внаслідок об'єктивного розвитку суспільства. Ці системи нормативні, тобто дають певні стійкі правила поведінки людей, але виникають в різний час, по-різному і через різні причини.

Мораль з'являється раніше, вона затребувана необхідністю збереження громадської цілісності через зрівнювання людей, тобто це норма, що визначає фактичну рівність людей. Мораль більше імперативна, це вимога однозначної поведінки, домінує в умовах, коли немає різноманіття соціальних суб'єктів і конфліктів або ці конфлікти укладаються в рамки моралі. Мораль працює і визначає характер міжособових стосунків групової якості. Вона не виходить за межі цілком певної спільності. Мораль - це така моральність, яка має якість бути вселюдською нормою. Мораль існує і розвивається переважно у сфері людської свідомості, певної вимоги стереотипної поведінки, але вже тут проявляється головне в моралі - це визнання абсолютної цінності кожної іншої людини цієї спільності. Мораль, як правило, не документується і спеціальним чином не захищається, вона працює самодостатньо через ті мотиви, які історично прийняті.

Право ж виникає не просто в різноманітності соціальних суб'єктів, але і стимулює це різноманіття. Право має соціально перетворюючу функцію, мораль же консервативна. Якщо мораль прагне вирівняти суб'єкти, то право визначає можливості і межі нерівного існування людей. Право - це справедлива нерівність. Право внаслідок того, що воно стикається з неминучою конфліктністю і намагається її дозволити так чи інакше придбаває інституційні форми, без яких воно не в змозі діяти ефективно, так виникає зв'язок права з державою і примусовими механізмами які воно має.

Мораль більшою мірою ціннісне явище, право ж більшою мірою інструментальний, охоронно, його головна цінність і полягає в тому, що воно може захистити інші цінності.

Право та мораль мають такі спільні риси:

1. Вони є різновидом соціальних норм.

2. Вони існують в реальній поведінці суб'єктів, встановлюючи її еталони.

3. Вони мають єдиний об'єкт регулювання -- суспільні відносини.

4. Вони мають нормативний зміст.

5. Вони певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Правовим та моральним нормам притаманні ряд особливостей, які дають можливість виділити їх відмінні риси, а саме:

-- Право регулює найважливіші сфери життєдіяльності суспільства та має форму виразу у вигляді нормативно-правових актів. Мораль формується у духовній сфері життя суспільства та є невіддільною від суспільної свідомості.

-- Право виникає у державно-організованому суспільстві. Моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе і несправедливе та виникають разом із суспільством.

-- Право, як правило, має письмовий вираз та існує у формі документа. Моральні норми містяться в суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

-- Право забезпечується засобами державного впливу через застосування одного з видів юридичної відповідальності. Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масовими прикладами, що набувають характеру переконання

Норми-звичаї - правила поведінки, що сформувалися в суспільстві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і стали обов'язковими в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до правопорушників застосовуються заходи громадського впливу [4, с.110 ].

Ознаки норм-звичаїв:

1) мають регулятивний характер - упорядковують найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися тривалий час і передавалися з покоління в покоління;

2) мають суспільний, колективістський характер - виражають суспільні інтереси в межах будь-якої форми самоорганізації населення (територіальної громади та ін.) і забезпечуються заходами громадського впливу;

3) визначаються етнічними особливостями - залежать від менталітету певної етнічної групи, де формувалися;

4) морально зумовлені - відповідають моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;

5) пов'язані з релігійними уявленнями і ритуалами;

6) мають підкреслену публічність - обов'язковість для всіх членів певного громадського об'єднання та ін.

Норми-звичаї і норми права перебувають у взаємозв'язку:

1) норми-звичаї слугували основною формою регулювання відносин у додержавному суспільстві - найдавніше право (звичаєве право) виникло саме із норм-звичаїв, що були санкціонованими спочатку старійшинами роду, а потім сформульованими державою;

2) норми-звичаї, що були узаконені (сформульовані) державою в нормативно-правовому акті, набули характеру правових норм (Закони Хаммурапі, Руська правда, Алеманська правда, Салі-чеська правда та ін.) це сприяло розвитку національних правових систем;