- норми-строки -- це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків -- це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини);

- колізійні норми -- норми, які мають застосовуватися у разі суперечності між окремими нормативно-правовими актами щодо того самого предмета регулювання, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами) [12, с.57 ].

Отже, у будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою), яку ми вказали вище.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ СТРУКТУРИ НОРМИ ПРАВА

3.1 Поняття структури та елементи норми права

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вони формуються, враховувати їхні суспільні властивості, у противному випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, в нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення розпорядження, інакше вона буде не нормою вдачі, а побажанням. Тому норма права представляє собою єдність елементів - розпоряджень, що виконують усі зазначені вище функції.

Глибоке, різносторонній вплив на структуру норми права робить виділення правоохоронних правових приписів. Вивчення історії законодавства показує, що розвиток правових систем неминуче виражається у відокремленні розпоряджень, що регламентують юридичні санкції. Такого відокремлення вимагає диференціація заходів державно-примусового впливу, необхідність нормативно закріплення різноманітних фактичних умов об'єктивних і суб'єктивних.

Виділення правоохоронних приписів тільки відображається на структурі регулятивних норм, зі складу яких «виводяться» вказівки на державно-примусові заходи забезпечення, але і спричиняє за собою формування самостійних правоохоронних інститутів, а, отже, впливає на структуру права більш високих рівнів. Істотний вплив на структуру права робить і відокремлення загальних правових розпоряджень, в яких закріплюються праві поняття, принципи, правове становище суб'єктів, загальні умови здійснення тих чи інших юридичних дій і т. д.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми питання про структуру юридичної норми має своє цілком самостійне значення. Тут (як і при характеристиці видів юридичних норм) перед нами мікроструктура права. У ній, на відміну від макроструктури - підрозділу права на галузі і інститути (система права) - не настільки зримо і рельєфно виявляються соціально-політичні особливості правового регулювання.

У той же час «у структурі норми і видах норм проявляються ті специфічні функції, які виконують юридичні норми як первинна ланка структури права, - забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин» [18].

А звідси в розглянутих питаннях більшого значення набувають юридико-технічна сторона, конструктивні моменти організації змісту норми, тобто те, що відноситься до догми права.

Структурі норми права властива своя типова схема (модель) зв'язку утворюючих її елементів. Головне в цій типовій схемі - нормативна побудова інтелектуально-вольового і юридичного змісту державної волі. Ця нормативна побудова полягає в тому, що зміст норми не тільки виражається за допомогою таких категорій, як права і обов'язки, але і має характер загального правила, особливо в одночасно існуючих нормах-приписах і логічних нормах.

Норма-припис втілює державне веління у вигляді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує буття і зв'язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусової, нормативно-регулюючу якості.

Внутрішня будова, зв'язок елементів, що утворюють структуру норми, відрізняються інваріантністю, жорсткістю, «неруйнівний».

Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об'єднані не на засадах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв'язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на засадах синтетичної залежності, при якій відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісності - юридичної норми.

Із зовнішнього боку (тобто з боку зовнішньої форми) норми-приписи і логічні норми одержують мовно-логічний, словесно-документальний виклад в тексті нормативного юридичного акту: його статтях і інших структурних підрозділах акту.

Головне, що тут необхідно відзначити, це розходження між нормою права і статтею нормативного акту. Однак співвідношення між нормою і статтею багато в чому залежить від того, чи розглядається це співвідношення стосовно до логічної норми або ж до норми-припису.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв'язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусової, нормативно-регулюючу якості, в більшості випадків міститься в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів. Більший процес спеціалізації права призводить до того, що елементи логічних норм все більше розосереджуються по багатьом статтям нормативних актів [7, с.304 ].

Норма-припис, як, правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акту (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-розпорядження, розподіл її змісту між різними статтями, пунктами статті і т. д. взагалі неможливо. Норма-припис - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління. За своєю словесно-логічною побудовою вона представляє собою нерозчленовувані єдність за формулою «якщо - то».

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-розпорядження можливо тільки шляхом самостійного її формулювання у вигляді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і «усічена» норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-розпорядження і статті важливо відзначити, що повного збігу тут теж немає. Норма-припис-це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття представляє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акту. Отже, в даному випадку можливо говорити тільки про відповідність норми права і статті чи іншої частини тексту акту, а не про їх тотожність.

Чим вище рівень спеціалізації права, тим більш спрощуються правові приписи, кожне з яких стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремій операції в процесі правового регулювання. При цьому нерідко стаття нормативного акту містить декілька тісно взаємопов'язаних правових приписів.

Наприклад, ст. 139 Сімейного кодексу включає, щонайменше, чотири приписи: припис-принцип («таємниця усиновлення охороняється законом»), правомочну норму («для забезпечення таємниці усиновлення на прохання усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини ...»), забороняє норму («забороняється без згоди усиновителів ... повідомляти будь-які відомості про усиновлення ...»), правоохоронну норму-припис (« особи, що розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнуті до відповідальності у встановленому законом порядку »).

«Структура логічної норми виражається в жорсткій, інваріантної зв'язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин» [17].

Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, що акумулює всі те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.

У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за допомогою такої схеми: «якщо -- то -- а у противному разі» або «якщо -- то -- а інакше».

Приклади:

1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція) [ 17, с.286].

Розглянемо елементи норми права:

Гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин (події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. У гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов'язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 616 Цивільного кодексу Російської Федерації, яка визначає обов'язок орендодавця по утриманню зданого в оренду майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи (орендодавця) виникає обов'язок утримувати здане в оренду майно, а в іншого (орендаря) - право вимагати виконання цього обов'язку.

Диспозиція - «серцевина» норми права, тобто вказівка ??на правило (правила) поведінки, яким повинні підкорятися суб'єкти, якщо вони виявилися причетні до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав і обов'язків осіб. У наведеному вище прикладі диспозиція приписує, що орендодавець зобов'язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в оренду майна, якщо інше не передбачено законом або договором, а орендар у разі невиконання орендодавцем цього обов'язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з орендодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок найманої плати або розірвати договір і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб'єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому призначення санкції - спонукати суб'єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права.

Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, позначеного в диспозиції норми. Іноді в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси випливає необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту, наприклад кримінально-правові, спеціалізуються на вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.

Отже, Я згоден з твердженням про те, що «норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якби в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів.

Тому законодавець при формулюванні норм зобов'язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі весь зв'язок елементів норми, для того, щоб юридично грамотно вибудувати свої вчинки».

3.2 Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом

При розгляді структурних елементів норми права за ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути: