Класифікація покарань, що застосовуються до військовослужбовців: поняття, ознаки, проблемні питання

Ніколаєнко Т.Б.

Інтенсивне реформування Збройних Сил України, їх розвиток для формування боєздатних, мобільних, якісно підготовлених, всебічно забезпечених, професійних воєнних сил на фоні складної воєнно-політичної, оперативно-стратегічної та економічної ситуації визначили низку проблем функціонування сил оборони, серед яких необхідність підвищення професійного рівня персоналу, створення достатнього військового резерву, зміцнення військової дисципліни з викоріненням негативних явищ у військовій сфері, які набули пріоритетного значення. Шалене зростання рівня військової злочинності (семикратний розмір порівняно із 2012 р.) з питомою вагою злочинів у сфері посягання на порядок несення та проходження військової служби за період проведення антитерористичної операції викликало неабияке занепокоєння.

Насамперед з боку суспільства назрівала ситуація тотальної недовіри населення до «силовиків». Особи, яких необхідно було призвати на військову службу у зв'язку з оголошенням часткової мобілізації, намагалися уникнути цього. Також значна кількість порушників закону з боку військовослужбовців вимагала негайного втручання для забезпечення належної військової дисципліни серед військовослужбовців.

На вимогу Рішення Ради національної безпеки й оборони України «Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки» від 4 листопада 2014 р. були вжиті кардинальні заходи щодо посилення кримінальної відповідальності за окремі військові злочини, вчинені в умовах воєнного стану та особливого періоду. Як зазначав А. Кожем'якін, таке рішення є вкрай актуальним та сприятиме зміцненню дисципліни військовослужбовців, особливо у зв'язку із проведенням антитерористичної операції [1]. Розширюючи обсяг кримінальної відповідальності, криміналізуючи окремі діяння, що посилюють санкції статей за військові злочини, законодавець вкотре не звернув жодної уваги на наукові дослідження, наявні проблеми практики, пропозиції вчених щодо ймовірних шляхів вирішення проблем та ефективність їх досягнення. Можливості застосування до військовослужбовців більш доцільних та достатніх для досягнення мети покарання заходів кримінально-правового впливу на таку особливу категорію осіб залишилися осторонь.

Ступінь розробленості проблеми. Покарання, які можуть застосовуватися до військовослужбовців у межах правового регулювання як спеціальні покарання, у юридичній літературі неодноразово піддавались науковому диспуту. Праці Х.М. Ахметшина, В.О. Бугаєва, О.К. Зателепина, О.Л. Карабанова, В.П. Мосієнка, Ю.А. Пономарен- ка, М.Ю. Птіцина, А.В. Ракова, В.В. Сивова, А.А. Тер-Акопова, А.А. Толкаченка, М.І. Хав- ронюка, В.О. Шамрая, А.І. Шилова та ін. на монографічному та дисертаційному рівнях здебільшого стосувалися дослідження окремих видів покарань, що застосовуються до військовослужбовців, або навіть комплексності в аспекті їх виконання, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, проте не за законодавством України.

Метою статті є аналіз покарань, що можуть застосовуватися до військовослужбовців, із подальшою їх систематизацією за специфічними ознаками. покарання військовослужбовець дисципліна

Виклад основного матеріалу. Необхідність класифікації покарань у системі покарань стосовно військовослужбовців у науці кримінального права перебувала неодноразово в полі зору науковців. На фоні широкого різноманіття критеріїв поділу вона висвітлювалась у розрізі особливостей суб'єкта, для якого призначалася. Ще у ХІХ ст. мав місце поділ на загальні та особливі (виключні, спеціальні) покарання, що застосовувались до військовослужбовців. З розвитком науки, законотворчої діяльності питання такої класифікації продовжує набирати обертів своєї актуальності.

На сьогодні загальноприйнятим вважається поділ покарань за суб'єктом, до якого вони можуть застосовуватися, на загальні та спеціальні. Проте із приводу загальності покарань у літературі існують певні зауваження. Так, Ю.А. Пономаренко у своєму монографічному дослідженні щодо загальних покарань зауважував, що останні можуть мати обмеження стосовно кола осіб, до яких вони застосовуються. Так, зокрема, штраф не може бути призначений неповнолітньому, який не має самостійного заробітку, конфіскація майна - особі, що вчинила злочин, віком до 18 років, а позбавлення волі на певний строк - неповнолітній особі, що вчинила злочин невеликого ступеня тяжкості вперше. Такі обмеження стосуються й інших категорій осіб. Тому зазначений поділ покарань, на думку вченого, є доволі умовним [2, с. 44].

З такою ситуацією, на нашу думку, дійсно, не можна не погодитись. Обставини, що виключають (обмежують) можливість призначення того чи іншого загального покарання, можуть відноситися до будь-якої категорії осіб. Так, щодо військовослужбовців, зокрема вагітних жінок, не може бути призначено покарання у вигляді громадських робіт, арешту (за наявності дитини віком до семи років), обмеження волі (за наявності дитини віком до чотирнадцяти років), довічного позбавлення волі. Тому доцільніше більш критично відноситись до такої ситуації та ставити питання щодо розгляду указаної класифікації через призму узагальнюючих груп зі сталими похідними.

У межах правового регулювання спеціальних покарань, що можуть призначатися військовослужбовцям, у юридичній літературі також приділялася доволі велика увага. У ґрунтовних працях Х.М. Ахметшина, О.К. За- телепіна, В.В. Сивова, А.А. Тер-Акопова, А.А. Толкаченка та ін. розуміння суті спеціальних військових видів покарань та їх ознак перебувало в колі дискусій. На переконання вчених, такі покарання (спеціальні військові) відзначаються особливістю призначення їх щодо військовослужбовців і супроводжуються позбавленнями та обмеженнями їхніх прав та свобод у специфічних умовах проходження військової служби [3, с. 133; 4, с. 16] протягом певного строку або позбавленням такого статусу та пов'язаною із цим втратою відповідних прав, пільг та переваг [5, с. 40; 6, с. 2і].

Тобто, з одного боку, виділяються спеціальні військові покарання, які призначаються виключно військовослужбовцям (різних категорій, які проходять військову службу за призовом чи контрактом), обумовлені особливостями проходження ними військової служби та відзначаються спеціальною метою - військового виховання, що забезпечує збереження у складі військових формувань тих засуджених, які можуть бути виправлені під впливом спеціальних кримінально-виправнихзаходів. З іншого - покарання у вигляді позбавлення військового звання, призначення якого тягне за собою втрату військовослужбовцем свого статусу та пов'язаних із цим прав, пільг, переваг.

Позиціонуючи поняття спеціальних військових видів покарань як таких, що призначаються виключно військовослужбовцям у специфічних умовах проходження військової служби, автори залишають поза увагою такий вид покарання, як арешт. Для військовослужбовців виконання арешту, як і інших спеціальних військових покарань, супроводжується обмеженням прав та свобод військовослужбовця у специфічних умовах проходження ним військової служби. У такому разі йдеться про так званий військовий арешт - покарання, яке застосовується виключно до військовослужбовців з особливістю відбування його на гауптвахті. На думку окремих вчених, арешт щодо військовослужбовців є покаранням, що примикає до службового обмеження та тримання в дисциплінарному батальйоні [7, с. 277] і застосування якого можливе щодо різних категорій осіб. Зрозуміло, що така позиція обумовлена положеннями законодавця, який визначив арешт як загальний вид покарання, що може бути застосований до будь- якої особи. Але це не дає підстав скидати з рахунків можливості розглядати цей вид покарання як такий, що застосовується виключно до військовослужбовців.

Особливий характер службової діяльності, специфіка військової служби як державної служби особливого характеру, що пов'язана з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, вимагає підвищеної уваги до її охорони. Використання засобів кримінально-правового впливу є одним із ефективних інструментів його досягнення. Як відмічав М.О. Шулепов, спеціальні військові покарання є дійовим інструментом підтримання військового порядку, де рівень рецидиву в осіб, які відбувають покарання, є доволі низьким [8, с. 202].

Покарання, які призначаються виключно військовослужбовцям, поряд із досягненням мети покарання відзначаються наявністю серед засуджених військовослужбовців військового виховання, забезпеченням підтримання відповідного рівня бойової та мобілізаційної готовності, військової дисципліни та правопорядку, спрямуванням подальшого розвитку та корегуванням у засуджених професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості та в межах продовження несення військової служби - збереженням наявних фахівців. Організація та проведення такої діяльності у форматі подальшого проходження військової служби засудженими військовослужбовцями здійснюють більш ефективний виховний вплив, аніж відбування покарання поза його межами. Військовий колектив є наймогутнішим засобом такого виховання.

Як зазначає В.В. Ягупов, міцне виховне забарвлення має будь-яка спільна діяльність, а військова, враховуючи її екстремальний і колективний характер, поготів [9, с. 142]. Через колектив особа постійно розвивається і вдосконалюється. Турбуючись за іншого, беручи відповідальність за нього, особа переймається духом колективізму. Втрачаючи це, знижується і її результативність. Зрозуміло, що результат залежить насамперед від самої особи, яка вчинила злочин, ступеня її суспільної небезпечності та вчиненого діяння. Проте у разі наявної можливості досягнення цілей покарання без втрати особи, особи-фа- хівця у військовому колективі, найдоцільніше це враховувати. Застосування більш суворих заходів впливу повинно бути обміркованим рішенням, щоб уникнути покарання заради кари та надати особі можливість виправитися в межах свого (військового) колективу. Саме особа як носій причин вчинення протиправних діянь є найважливішою ланкою всього механізму злочинної поведінки.

На жаль, суди не завжди приділяють цьому належну увагу. За даними судової статистики, з 1,2 тис. засуджених військовослужбовців за вчинення військових злочинів за перше півріччя 2016 р. лише до 25% були застосовані покарання, які реалізуються виключно до військовослужбовців, на загальному фоні зростання частки застосування позбавлення волі до засуджених осіб [10]. Але нічого дивного у цьому немає. Сам законодавець посприяв цьому.

У санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України), зокрема Розділу ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», у 93% встановлено загальні види покарань, які застосовуються до військовослужбовців у разі вчинення ними саме військових злочинів із перевагою в 51,5% безальтернативності застосування позбавлення волі за основним складом злочину. Якщо за кваліфікаційними ознаками це мотивується посиленням кримінальної відповідальності за вчинення військових злочинів військовослужбовцями в умовах особливого періоду, воєнного стану чи в бойовій обстановці, то за основним складом викликають питання.

Криміналізація нових діянь, розширення обсягу кримінальної відповідальності та зміна ознак об'єктивної сторони окремих злочинів повинні мати доволі серйозне підґрунтя. Наукові розробки, детальний аналіз практики застосування, наявні статистичні дані повинні підтверджувати неефективність чи недостатню ефективність норми закону, наявність застосування якої ставала результатом безкарності діяння.