Посилюючи кримінальну відповідальність в умовах проведення антитерористичної операції, прийняття закону нібито з метою сприяння зміцненню військової дисципліни набуває ознак ситуаційності. Ще Ш.-Л. Мон- теск'є зазначав, що лише деспоти спираються на страх і жорстокість. Законодавець повинен пройнятися інтересами народу. Не жорстокість, а неминучість покарання - один із найбільш ефективних способів попередити злочини. Неминучість покарання, навіть помірного, завжди справляє сильніше враження, ніж страх піддатися найсуворішому покаранню. Навіть найбільш незначні страждання,якщо вони неминучі, змушують тремтіти від страху людську душу, тоді як надія, цей дар небес, часто замінює нам все і завжди відсуває на задній план думку про суворість покарання.

Жорстокість покарання призводить до того, що бажання уникнути його посилюється залежно від того, яким великим є страждання, що нам загрожує. У тих країнах і в ті епохи, де і коли застосовувалися найжор- стокіші покарання, були здійснені і найбільш криваві та нелюдські діяння, бо той самий дух бузувірства, який водив рукою законодавця, направляв руку і бандита, і найманого вбивці. З посиленням покарань ще більше черствіли душі людей, подібні до рідин, що завжди приймають форму посудини, яку вони наповнюють. Не суворість покарання, а тривалість його морального впливу найбільше відгукується в душі людини. Таким чином, на загальному фоні реформування Державної кримінально-виконавчої служби України є необхідність розвитку більш ефективного застосування альтернативних позбавленню волі покарань. А щодо військовослужбовців, то доцільніше звернути увагу на розширення нормативних можливостей застосування до них покарань, які відзначаються особливостями їх правового регулювання.

Насамперед засуджені військовослужбовці під час відбування таких покарань відзначаються подвійністю їх правового статусу із врегулюванням його нормами як кримінально-виконавчого законодавства з питань відбування та виконання конкретного виду покарання (як засудженої особи), так і нормами військових статутів та законодавства у сфері проходження та несення військової служби (як військовослужбовця).

Під час відбування таких покарань (за винятком позбавлення військового звання) за засудженим військовослужбовцем залишається унікальна можливість продовжувати проходити військову службу.

Після відбування цих покарань (службового обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, арешту із тримання на гауптвахті) та дострокового звільнення від них військовослужбовці не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК України), внаслідок чого і в подальшому можуть безперешкодно проходити військову службу.

Тобто з упевненістю можна стверджувати, що в законодавстві є передумови для ефективного застосування адекватних правових заходів для боротьби з військовою злочинністю, хоч вони ігноруються. Тому звернемо увагу на покарання, які можуть застосовуватися до військовослужбовців в аспекті їх градації за критеріями спільності ознак.

Покарання, які можуть застосовуватися до військовослужбовців, мають доволі широкий перелік. До нього входять: штраф, позбавлення військового звання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи (за винятком військовослужбовців строкової служби), службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Але особливість правового статусу військовослужбовців дає можливість визначити, що окремі види покарань, які застосовуються до них, мають винятковість дії стосовно кола осіб. Види покарань, які застосовуються до військовослужбовців, умовно можна об'єднати у такі групи: покарання, які можуть застосовуватись до військовослужбовців та покарання, які можуть застосовуватися виключно до військовослужбовців.

До першої групи покарань можна віднести такі покарання, як: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи (за винятком військовослужбовців строкової служби), конфіскація майна, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі. До другої групи - позбавлення військового звання, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Зрозуміло, що така класифікація покарань не є новацією в науковому світі. Висвітлення в такому ракурсі неодноразово зустрічалося в окремих наукових дослідженнях. Проте законодавець і цього не прийняв до уваги. Неналежне наукове забезпечення у правотворчій діяльності є лише результатом зневілювання покарань, що можуть застосовуватися виключно до військовослужбовців, розуміння їх доцільності та ефективності. Покарання, які можуть призначатися тільки до військовослужбовців, відзначаються особливістю їх правового регулювання і порядком відбування. Дотримуючись концептуальних положень щодо градації виконання покарань, пов'язаних із позбавленням волі (ізоляцією особи) чи не пов'язаних, можна відзначити їх прийнятністю стосовно військовослужбовців.

Покарання, пов'язані з позбавленням волі (ізоляцією особи) і які можуть застосовуються виключно до військовослужбовців, як і інші покарання, пов'язані з позбавленням волі (ізоляцією особи) та які можуть застосовуватися до військовослужбовців, відзначаються спільністю їх загальних та спеціальних ознак: фізична та духовна ізоляція, відбування покарання у спеціальному місці, режимність, строковість відбування покарання [11, с. 155]. Водночас виключність застосування покарань, пов'язаних із позбавленням волі (ізоляцією особи) військовослужбовця, характеризується своєю специфічністю. Подвійність правового статусу засудженого військовослужбовця обумовлює особливість правового регулювання порядку відбування покарання. Засуджені військовослужбовці перебувають у спеціальних місцях відбування покарання. Їм забезпечуються належні умови для виконання покарання та подальшого проходження військової служби. Такі функції покладені на відповідний спеціальний орган. Тобто можна зазначити, що існування такої позиції стосовно покарань, що можуть застосовуватися виключно до військовослужбовців, сприятиме забезпеченню цілісності підходу до системи виконання покарання загалом та автентичності стосовно військовослужбовців через призму специфічності ознак.

Інша сторона такої позиції - це створення балансу в цій систематизації. Ведучи мову про покарання, які застосовуються виключно до військовослужбовців та пов'язані з позбавленням волі (ізоляцією особи), не можна не згадати про ті, що не пов'язані із цим. Покарання, що можуть застосовуватися виключно до військовослужбовців та не пов'язані з позбавленням волі, у юридичній літературі викликають доволі суперечливі погляди.

Так, прихильники однієї позиції (Т.А. Денисова, С.І. Коновалова, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, М.І. Хавронюк та ін.) розглядають ідею щодо недоцільності закріплення у кримінальному законі такого виду покарання, як позбавлення військового звання, існування якого потребує виключення із цієї групи та із системи покарань загалом. Інші, навпаки, висловлюються щодо доцільності розширення сфери застосування такого покарання з можливістю його поділу на види, а також суттєвого удосконалення з кардинальними видозмінами (В.М. Петрашев, Ю.А. Пономаренко, В.В. Сивов, В.П. Шупленков). У будь-якому разі така увага до цих покарань не завадить прийняти адекватне виважене рішення. Слід лише зазнати, що покарання цієї групи (позбавлення військового звання та службові обмеження для військовослужбовців) відзначаються кардинальністю зміни правового статусу військовослужбовця, зокрема його втратою.

Систематизуючи покарання, які можуть застосовуватися до військовослужбовців за критеріями їх можливості чи виключності, слід не упускати з виду й особливі питання, наявність яких впливає на прийняття остаточного рішення. Згідно з чинним законодавством є види покарань, які обмежені у призначенні до військовослужбовців залежно від їх категорії, виду проходження військової служби, досягнення віку, статевої належності та приналежності до держави. Так, до військовослужбовців будь-якої категорії, незалежно від вищевказаних обставин, не може застосовуватися такий вид покарань, як виправні роботи. Покарання у виді громадських робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі мають бути помірними у застосуванні щодо військовослужбовців, які проходять строкову військову службу.

Існують певні питання і щодо такої категорії військовослужбовців, як неповнолітні та військовослужбовці-жінки.

По-перше, на них розповсюджується дія положень законодавства як щодо осіб, які не досягли певного віку або відносяться до певної статі. По-друге, вони підпадають під дію норм, що регулюють особливості проходження ними військової служби як військовослужбовців. У разі вчинення ними злочину питання обрання відповідного покарання як такого, що може бути призначено їм як військовослужбовцям, постає проблемним. Так, до неповнолітніх (військовослужбовців) можуть застосовуватися покарання, зазначені у ст. 98 КК Украни: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк. Водночас, перебуваючи у статусі військовослужбовця, застосування до них виправних робіт виключається (ст. 57 КК України). Виникає питання: як вирішувати призначення до вказаної категорії військовослужбовців покарання, які можуть застосовуються виключно до військовослужбовців? Набуваючи статусу військовослужбовця у шістнадцятирічному віці (для навчання у вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів), вони позбавляються можливості до досягнення ними повноліття призначення щодо них покарань, які застосовуються виключно до військовослужбовців. їхній статус з особливостями вікового цензу, приналежності до військової служби жодним чином не врегульований щодо особливостей їх кримінальної відповідальності. Невизначеність у законодавстві посприяла відсутності і практичного призначення покарань у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, позбавлення військового звання, службового обмеження для військовослужбовців, арешту із триманням на гауптвахті (із проблемними питаннями його виконання). Як результат - нульовий показник їх реалізації.

Аналогічна ситуація складається і щодо військовослужбовців-жінок. Залежно від перебування їх у стані вагітності, перебування у відпустці з догляду за дитиною, наявності дітей віком до чотирнадцяти років, а також вікового цензу до військовослужбовців-жінок майже неможливо застосувати покарання (виключення становлять штраф та позбавлення волі на певний строк).

Виникає питання необхідності нормативного врегулювання класифікації покарань, які можуть призначатися до військовослужбовців із врахуванням їхнього правового статусу. Класифікації, яка не виступає самоціллю. її пропозиція обумовлюється практичною необхідністю для вирішення проблемних питань теорії та практики призначення та відбування покарання. При цьому побудова повинна являти собою цілісну структуру з комплексним створенням закономірностей системного взаємозв'язку її елементів, із врахуванням специфіки їх особливостей, із самостійністю та незалежністю утворень та із внутрішньою логічністю структури. Особливість полягає й у виключності об'єкта карального впливу, обмеженості його характеру, міри впливу як суворості та призначення щодо виключності кола осіб із врахуванням їх правового статусу.

Визначена структуризація покарань потребує формалізованого підходу до її уніфікації в рамках чинного кримінального законодавства. Будь-яке нововведення потребує комплексного підходу до його законодавчого вирішення.