Ключові організації та документи ООН щодо зниження ризиків стихійних лих

Гавронська І.В.

Сьогодні особливої уваги набуває питання щодо міжнародного співробітництва та глобального партнерства в питаннях зниження ризиків стихійних лих. Ще всередині 20-го сторіччя глобальне партнерство щодо стихійних лих полягало переважно в міжнародній допомозі в подоланні наслідків стихійних лих. Це дозволяє припустити, що деякий час єдиним, що спонукало до міжнародної співпраці держави, які, на щастя, не зазнавали серйозних стихійних лих, було підтримання позитивного іміджу на міжнародній арені через допомогу постраждалим країнам. Сьогодні ж, коли економіки багатьох держав тісно пов'язані, коли значно підвищилася мобільність населення, проблему стихійних лих варто розглядати значно ширше. Так, стихійні лиха в будь-якій з частин світу можуть призводити як до економічних змін у цілих регіонах, так і до проблем вимушеної міграції, що може поширитися далеко за межі регіону. Стихійні лиха не зводяться лише до масштабних і неочікуваних, а й виявляються в проблемах навколишнього середовища, що проявляють себе поступово, тягнучи за собою невідворотні наслідки. Прийшло усвідомлення того, що певні екстраординарні природні явища в одній частині мають вплив на інші частини світу. Так, наприклад, феномени Ель-Ніньйо та Ла-Нінья, що проявляються в екстремально високій та відповідно низькій температурах поверхневих вод Тихого океану, не лише посилюють мусонні дощі в Азії чи урагани в південній та центральній Америці, але й, задеякими джерелами, мають вплив і на Україну [1]. Ледь помітні зміни в кліматі держави можуть призводити до суттєвих викликів, пов'язаних, наприклад, із врожайністю, водним господарством, епідеміологічною ситуацією або збільшенням державних потреб у паливних матеріалах.

Крім того, в періоди стихійних лих слід особливу увагу приділяти питанням захисту прав та свобод людини, забезпечувати, щоб із боку держав не було зловживання правом на дерогацію, адже міжнародне право дозволяє державам відступати під час надзвичайних ситуацій від виконання деяких своїх міжнародних зобов'язань щодо захисту прав людини, призупиняти дію національного законодавства. Це право закріплено в універсальних і регіональних документах із прав людини, таких як Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (ст. 4), Європейська конвенція про захист прав людини й основоположних свобод (ст.15), Американська конвенція про права людини (ст. 27) [2].

Мета статті дослідити ключові організації та документи ООН, що стосуються міжнародного співробітництва щодо зниження ризиків стихійних лих. міжнародний документ співробітництво лихо

Виклад основного матеріалу. Ще раз звертаючи увагу на високий рівень мобільності населення, слід пам'ятати також про те, що громадяни будь-якої держави можуть постраждати під час стихійного лиха в іншій державі. Тож обов'язок держави щодо захисту своїх громадян має реалізуватися шляхами міжнародної співпраці.

Таким чином, питання щодо зниження ризиків стихійних лих є настільки багатогранним та об'ємним, що міжнародна співпраця щодо нього потребує постійної координації, зокрема, з боку ООН. У силу того, що Україна є переважно активним актором на міжнародній арені, а також того, що економіка України значним чином залежить від аграрного сектору, а тому чутлива до наслідків кліматичних змін, участь України в глобальному партнерстві зі зниження ризиків стихійних лих є необхідною передумовою добробуту її громадян. Саме тому дана стаття покликана сприяти імплементації Україною міжнародних норм з окресленого питання.

Статут Організації Об'єднаних Націй не містить прямої вказівки на співпрацю в питаннях попередження чи подолання наслідків стихійних лих, однак кожна мета з наведених чотирьох у першій статті Статуту ООН [3] є передумовою для реалізації завдань, що так чи інакше стосуються стихійних лих. Гуманітарна допомога та допомога в подоланні наслідків стихійних лих відноситься до глобальних питань ООН [4].

Перші рішення та дії щодо стихійних лих із боку ООН мали місце в 60-х роках минулого сторіччя. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято ряд резолюцій про вжиття заходів щодо серйозних стихійних лих. Резолюції стосувалися певних стихійних лих, а також слугували закликом до міжнародної співпраці. В одній із резолюцій того періоду (№ 2034 «Допомога у випадках стихійних лих») Генеральна асамблея закликала держави-членів інформувати Генерального секретаря про вид невідкладної допомоги, яку вони мають можливість запропонувати. Резолюції наступних років до 1986 також стосувалися виключно допомоги в подоланні наслідків стихійних лих [5].

1987 рік відзначився корінними змінами в підході до міжнародної співпраці з питань стихійних лих. У резолюції Генеральної асамблеї 42/169 говориться: «ГА визнає важливість зменшення наслідків стихійних лих для всіх людей, і, зокрема, для країн, що розвиваються. Вона приймає рішення проголосити 1990-ті декадою, коли міжнародне співтовариство під егідою Організації Об'єднаних Націй буде приділяти особливу увагу розвитку міжнародного співробітництва в галузі зменшення небезпеки стихійних лих» [6]. Із початком Міжнародної декади зі зменшення небезпеки лих (ІДНДР від анг. IDNDR International Decade for Natural Disaster Reduction) було затверджено Міжнародну рамкову програму дій ІДНДР, а також створено Науково-технічний комітет по ІДНДР та Секретаріат [7, 8].

У рамках ІДНДР у травні 1994 року в місті Йокогама, Японія, була проведена Всесвітня конференція, на якій була прийнята і в подальшому затверджена Генеральною асамблеєю (Res. 49/22 A) Йокогамська стратегія та план дій задля безпечнішого світу: керівні принципи запобігання стихійним лихам, забезпечення готовності і пом'якшення їх наслідків [9]. Йокогамська всесвітня конференція стала першою в серії конференцій Організації Об'єднаних Націй, присвячених питанням управління ризиками стихійних лих і змін клімату в контексті сталого розвитку. Наступна всесвітня конференція ООН щодо зниження ризиків стихійних лих була проведена 2005 року в японському місті Кобе, префектурі Хіого. За результатами аналізу досвіду минулого десятиріччя щодо зменшення небезпеки лих Всесвітньою конференцією в Хіого було прийнято два принципових рішення. У першому з них говориться про те, що не менше десяти відсотків усіх коштів, які виділяються державами на відновлення та покриття збитків від природних катастроф, повинні спрямовуватись на запобігання останніх. У другому про те, що запобігання катастрофам повинно спиратися не тільки на досягнення науково-технічного процесу, але й, у першу чергу, на освітянську і просвітницьку роботу з населенням, на формування культури безпеки життєдіяльності [10, с. 51]. Результатом роботи конференції стало прийняття Хіогської рамкової програми дій 2005-2015 «Створення потенціалу протидії лихам на рівні держав і громад», яка згодом була затверджена резолюцією 60/195 Генеральної асамблеї [11].

Для цілей продовження реалізації завдань Хіогської програми та на її заміну 18 березня 2015 року в місті Сендай в Японії Третьою всесвітньою конференцією ООН зі зниження ризику стихійних лих було прийнято Сендайську рамкову програму (2015-2030) [12], яка представляє собою п'ятнадцятирічний добровільний незобов'язуючий договір, який окреслює план широких орієнтованих на людину заходів зі зниження ризиків стихійних лих. Документ був схвалений державами-членами в липні того ж року Резолюцією Генеральної Асамблеї 69/284 [13].

Усього на сьогодні відбулося три всесвітні конференції ООН, присвячених стихійним лихам. Тут слід зазначити, що до Йокогамської конференції зазначеного питання торкалися під час Дев'ятого саміту глав держав або уряду Руху неприєднання [14, ст. 116], і, проголошуючи ІДНДР, Генеральна асамблея, серед іншого, брала до уваги загальну позицію саміту з питання стихійних лих [7].

За різними джерелам [15], три всесвітні конференції, про які йде мова, об'єднуються у Всесвітню конференцію зі зниження ризиків стихійних лих. Офіційного підтвердження такому підходу немає. Хоча всі три конференції торкаються проблеми стихійних лих, вони різняться підходами до вирішення проблеми. Йокогамська всесвітня конференція розглядала питання щодо попередження стихійних лих, пом'якшення їх наслідків, однак концепція саме зниження ризиків стихійних лих розвивалася поступово і знайшла своє місце в документах ООН дещо згодом, під час затвердження Міжнародної стратегії зі зменшення небезпеки лих ООН, яка стала надбанням досвіду та правонаступницею [16] Міжнародної декади зі зменшення небезпеки лих (1990-1999), була затверджена Резолюцією 56/195 Генеральної асамблеї ООН [17]. Міжнародна стратегія втілює в собі принципи, зазначені в ряді основних документів, прийнятих у ході десятиліття, в тому числі в Йокогамській стратегії та доданому до неї тексту під назвою «Безпечний світ у 21-му столітті: стихійні лиха і зниження ризику». Затвердження міжнародної стратегії стало знаковим для міжнародного співробітництва щодо зниження небезпеки лих, оскільки проголосила перехід від культури подолання наслідків до культури попередження стихійних лих.

У 2002 році під час Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі було представлено перелік конкретних цілей у рамках програми сталого розвитку, до яких закликалося привернути велику увагу та докласти значних зусиль із метою впровадження та широкого застосування заходів зниження ризиків. Адресатами заклику стали Цільова міжвідомча група щодо зниження небезпеки лих та Секретаріат Міжнародної стратегія зі зниження небезпеки лих ООН (Секретаріат ІСДР) [18]. Саме ці структурні підрозділи ООН тоді і тепер відіграють ключову роль у забезпеченні міжнародного співробітництва та глобального партнерства щодо зниження ризиків стихійних лих. Разом із ними проблематикою стихійних лих займається ще цілий ряд органів ООН, однак саме вони покликані координувати роботу всіх цих органів, а також держав, міжнародних організацій та інших зацікавлених сторін. Цільова міжвідомча група щодо зниження небезпеки лих та Секретаріат Міжнародної стратегія зі зниження небезпеки лих ООН (Секретаріат ІСДР від англ. ISDR International Strategy for Disaster Reduction).

Цільова міжвідомча група щодо зниження небезпеки лих була заснована Генеральною асамблеєю ООН резолюціями 54/219 та 56/195 2000 та 2002 року для забезпечення імплементації Міжнародної стратегії зі зниження небезпеки лих [19]. Цільова міжвідомча група слугувала форумом у рамках ООН із питань зменшення стихійних лих, зокрема, для визначення стратегій міжнародного співробітництва щодо питання на всіх рівнях, при цьому забезпечуючи ефективне залучення інших агенцій. Окрім наведеної, до мандатних функцій міжвідомчої групи належало виявляти недоліки в програмах та політиках щодо зниженнястихійних лих та надавати рекомендації щодо їх усунення, надавати основні керівні вказівки Секретаріату ІСДР та збирати аЬИос зустрічі експертів із питань, пов'язаних зі зниженням стихійних лих. Група збиралася двічі на рік у Женеві в проміжку між 2000 та 2005 роками та значно сприяла досягненню цілей, визначених Йокогамською конференцією, а також визначенню плану дій на наступні десять років.