Вантажовідправником за договором перевезення вантажу може бути кожна правоздатна та дієздатна фізична або юридична особа. Найчастіше ними є комерційні організації, що здійснюють відправлення вантажів (переважно вироблених ними товарів) для виконання своїх зобов'язань стосовно продажу, постачання товарів і виконання інших договорів. Зазвичай відправник вантажу - це власник вантажів, котрі відправляють вантажовласник або особа, яку власник уповноважив відправити вантаж. Відправник вантажу безпосередньо укладає договір перевезення з перевізником і є його стороною[ 24, стр. 147].

На відміну від відправника вантажу вантажоодержувач не задіяний в укладанні договору перевезення, а отже, його не можна вважати стороною цього договору. Водночас, згідно зі законодавством, вантажоодержувач має певні права, а також низку обов'язків, пов'язані з перевезенням вантажу. Така обставина засвідчує, що одержувача визнають третьою особою, на користь якої укладається договір перевезення - це договір, де боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи.

Перевізник зобов'язаний видати прийнятий до перевезення і доставлений у пункт призначення вантаж саме вантажоодержувачеві. Отже, лише вантажоодержувач може вимагати від перевізника виконання цього обов'язку.

Поширюються на договір перевезення вантажів і норми, котрі регулюють договір на користь третьої особи. Коли третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, кредитор може скористатися таким правом, якщо це не суперечить закону, іншим правовим актам і договору. На підтвердження цієї тези можна використовувати норми, зазначені в усіх транспортних статутах і кодексах. Відповідно до них право на розпоряджання незатребуваними одержувачами вантажами надається відправникові вантажу.

Договір перевезення вантажу не покладає на одержувача тих чи інших обов'язків. Проте особа, котра має намір прийняти вантаж, повинна взяти на себе певні обов'язки, передбачені законодавством, і це не суперечить конструкції договору перевезення як договору на користь третьої особи. Отже, правове становище вантажоодержувача характерне тим, що йому належить роль третьої особи, на користь якої відправник вантажу та перевізник укладають договір перевезення вантажу.

Хочу звернути увагу на існуванні низки транспортних організацій, котрі не беруть участі в укладанні договору перевезення вантажів або пасажирів, але по суті є учасниками процесу їхнього транспортування. Такі організації також вступають у певні правовідносини з вантажоодержувачами й одержувачами багажу під час отримання вантажів і багажу в пункті призначення. Подібні ситуації виникають тоді, коли вантажі перевозять у прямому й прямому змішаному сполученні.

1.4 Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

У цивільно-правовій доктрині України та й інших колишніх союзних республік укорінилося поняття "транспортні договори", під якими насправді розуміють цивільно-правові договори переважно за участю транспортних організацій. Це поняття охоплює різні типи договірних зобов'язань: перевезення, транспортну експедицію, буксирування, оренду (фрахтування на час) транспортних засобів і под. Ядром, центральною ланкою системи всіх так званих транспортних договорів прийнято вважати договір перевезення: це традиційно договір перевезення конкретного вантажу, сконструйований за моделлю реального договору, тобто такий договір, згідно з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Іншим транспортним договорам зазвичай належить допоміжна роль, а їхнє значення полягає в забезпеченні й обслуговуванні центрального договору перевезення вантажу, пасажира чи багажу. Такий підхід, однак, має певні недоліки:

1. Єдина об'єднувальна ознака всіх транспортних договорів - участь у зазначених договорах транспортних організацій - у жодному випадку не може бути критерієм для вирізнення відповідної класифікаційної групи договорів, оскільки вони репрезентують різні типи договірних зобов'язань.

2. Навчання про систему транспортних договорів, де основне, панівне місце посідають договори перевезення пасажира або конкретної партії вантажів (тобто договори, що опосередковують відносини за безпосередньою їхньою доставкою з пункту відправлення у пункт призначення, а всі інші договірні зобов'язання стосовно цих договорів відіграють допоміжну, підпорядковану роль), ґрунтоване лише на повсякденних уявленнях про зміст діяльності транспорту (доставка пасажирів і вантажів) і не має нічого спільного з юридичним співвідношенням різних договорів, котрі застосовують у сфері транспортної діяльності, в тому числі опосередковуючих перевезення пасажирів і вантажів. [ 26, стр. 314] Наприклад, коли конкретну партію вантажів перевозять у межах укладеного між відправником вантажу та перевізником договору про організування перевезень, за яким перевізник зобов'язується у встановлений термін приймати, а відправник вантажу - пред'являти вантажі в обумовленому обсязі, договір перевезення зазначеної конкретної партії вантажів уже не є основним для сторін. Це радше звичні дії, спрямовані на виконання зобов'язань.

3. Розгляд договорів перевезення пасажира, договір перевезення конкретного вантажу як на головну ланку певної системи транспортних договорів, значення котрих зводиться до обслуговування цих договорів, найчастіше ускладнює юридичну кваліфікацію різноманітних правовідносин, що опосередковують процес перевезення.

Крім традиційних договорів перевезення вантажу (стаття 909) і пасажира (стаття 910), у цій главі ЦК України згадуються й інші договори, які опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) (стаття 912); угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні (стаття 913); договір перевезення транспортом загального користування (стаття 915); довгостроковий договір про організування перевезень (стаття 914) [ 1 ]. Усі названі в ЦК України договори вирізняються за певними властивостями - правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань та ін. Водночас їх об'єднує те, що всі вони у кінцевому підсумку призначені регулювати відносини, котрі виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Тому в сучасних умовах уже некоректно брати до уваги лише договір перевезення, сформований за взірцем реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачеві або іншій уповноваженій особі, а відправник вантажу - розрахуватись за провезений. Точнішим видається розглядати питання про систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів,

За предметом договору розрізняють договори:

- перевезення пасажира (предмет цього договору - доставка пасажира та його багажу в пункт призначення);

- перевезення вантажів, що охоплює і реальний договір перевезення, і консенсуальний договір про організування перевезень (предмет зазначеного договору - перевезення вантажів);

- фрахтування (чартер) (предмет - надання всієї або частини місткості транспортного засобу) [ 25, стр. 423].

Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних із перевезенням, виокремлюють такі види договору:

- перевезення пасажира, учасником якого є пасажир;

- перевезення вантажів (і консенсуальний, і реальний), що укладають перевізник із відправником вантажу;

- про порядок організування роботи зі забезпечення перевезень, які укладають транспортні організації.

Залежно від мети договору перевезення всі договори можна диференціювати на три групи:

1. Договори, спрямовані на організування перевезень, що мають на меті визначити обсяг перевезених вантажів і кількості задіяних транспортних засобів, а також порядок роботи відправників вантажу й перевізників - договори про організування перевезень, договори на експлуатацію під'їзної колії та на подання і прибирання вагонів, договори, укладені внаслідок прийняття заявки або замовлення відправника.

2. Договори, спрямовані на забезпечення транспортування вантажів, пасажирів і багажу та доставки їх до пункту призначення - угоди між транспортними організаціями про порядок організування перевезень у прямому змішаному сполученні, вузлові повідомлення.

3. Договори, спрямовані на доставку вантажів, пасажирів і багажу в пункт призначення - реальний договір перевезення вантажу й договір перевезення пасажира.

За правовим статусом перевізника всі договори (за принципом дихотомії) розподіляють на:

- договори, перевезення за котрими здійснюють транспортом загального користування;

- договори, згідно з якими перевізником є інші транспортні організації.

За формою договору розрізняють:

1. Договори, які оформляють за транспортною накладною або коносаментом - реальні договори перевезення конкретного вантажу.

2. Договори, укладені внаслідок акцепту оферти, що набуває вигляду конклюдентних дій, - прийняття транспортною організацією заявки або замовлення відправника вантажу на виділення транспортних засобів для перевезення вантажів.

3. Договори перевезення пасажирів, котрі купують квитки безпосередньо в автобусі, маршрутному таксі та ін.

4. Договори, укладені в загальному порядку.

Таким чином, міжнародні перевезення набувають все більшого значення для держав, у т. ч. й України, їх належне правове регулювання дозволить найоптимальніше вирішити низку господарських питань.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим та трубопровідним видами транспорту. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті - закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.