- Президент Єгипту може призначати в парламент не більше десяти осіб, які мають особливі заслуги перед державою. Журавський В.С.  Організація парламентів: питання порівняльного аналізу: Навч. посібник.- Х.: НУВС, 2001.- 136 с.

Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою.

- Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін.

- Шляхом непрямих виборів формується Сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів.

- В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина - представницькими органами автономій.

- Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина - провінційними радами.

- В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом.

- В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель.

- В федеративних державах верхня палата або формується на паритетних засадах, тобто від певних регіонів обирається, делегується, призначається однакове число сенаторів, або представництво залежить від кількості населення в суб'єктах федерації (в Німеччині 3-6 членів верхньої палати, в Індії 1-36 від штату). В унітарних державах число сенаторів також залежить від чисельності населення у певному регіоні (в Польщі - 2-3 сенатори від воєводства, у Франції, Італії 1-7 сенаторів). Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О.Ріяка (керівник авт.кол.). - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 127-140.

Термін повноважень палат може збігатися (Італія, Іспанія, Польща), але як правило термін повноважень вищої палати є більшим. Так, Сенат Франції обирається на 9 років, Палата Радників Японії - на 6 років.

Нижня палата і однопалатний парламент переобираються повністю.

До верхньої палати часто застосовується принцип ротації, сенатори обираються на більш довгий термін і палата обновлюється частинами (в США на 6 років з обновленням на одну третю кожні 2 роки, у Франції з обновленням на одну третю кожні 3 роки, в Японії на половину кожні 3 роки). Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання членів верхньої та нижньої палат парламенту. Так, депутатами до нижньої палати парламенту Італії може бути обраний громадянин після досягнення 25 років, а до верхньої палати - після досягнення 40 років. У США відповідно - 25 та 30 років, у Франції - 23 та 35 років.

Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах.

В Італії: палата депутатів - 650 осіб, а сенаторів - 315; Сейм Польщі - 460 депутатів, Сенат - 100 сенаторів; Конституції Греції та Іспанії встановлюють верхню та нижню межі кількісного складу парламенту, так, кількість членів палати депутатів Греції не може бути меншою від 200 і більшою від 300 чоловік, Конгрес Іспанії нараховує мінімум - 300 і максимум - 400 депутатів, у Китаї верхня межа депутатів Всекитайських зборів народних представників не повинна перевищувати 3 тис. чоловік. Конституция й законодательнне акты /Под ред. Л.М, Гудошникова. - М., 1984.

РОЗДІЛ 2. Внутрішня організація парламентів зарубіжних країн

2.1 Одноосібні та колегіальні органи роботи парламенту

Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо).

У англомовних країнах, Японії і деяких інших державах керівництво палатами здійснюють їх голови. У однопалатних парламентах і нижніх палатах голови обирають самі депутати, іноді тільки на період сесії. Проте реально вони залишаються на цій посаді впродовж всього періоду роботи парламенту цього скликання.

У англомовних країнах голову парламенту називають «спікером». Обсяг його повноважень в різних країнах різний. Зазвичай спікер стежить за дотриманням регламенту, керує дебатами, організовує виконання парламентських рішень тощо.

Кількісний склад колегіальних керівних органів істотно відрізняється. Як правило їх склад: 3 - 5 осіб. У Швейцарії бюро нижньої палати - 10 осіб, верхньої - 5; у Франції відповідно 22 і 25; у Італії - 16 осіб. У президію Бундестагу ФРН входить 19 осіб. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм. - К.: Основа, 1993. - 143 с.

До складу колегіальних органів окрім голів і їх заступників можуть входити секретарі і квестори. Останні підтримують порядок в залі засідань, кулуарах, буфеті, забезпечують підрахунок голосів при відкритому голосуванні.

Роль керівного колегіального органу в керівництві парламентом досить обмежена. Відповідальність за ведення парламентських справ несе голова цього органу. Колегіальні органи палат парламентів зазвичай розглядаються як робочі органи палат. У більшості країн ці органи не виконують політичних функцій загального характеру і обмежуються внутрішньо парламентськими справами.

Окрім керівних органів, в парламенті нерідко створюються інші колегіальні структури, які також вирішують лише організаційні питання і, зокрема, займаються парламентськими процедурами (конференції голів). До їх складу, окрім керівників палат, входять голови постійних комісій (Франція) або керівники фракцій (Австрія, Бельгія, Португалія).

Основним елементом внутрішньої структури палат парламентів є комісії або комітети. Найважливішою їх функцією є детальний розгляд законопроектів. Булаков О.Н. Парламентское право: Учебное пособие. - М.:Юриспруденция, 2002. - 128 с.

Комітети (комісії) парламентів можуть бути постійними або тимчасовими. У переважній більшості випадків вини мають предметно-визначену компетенцію. Їх система певною мірою відповідає системі міністерств, діяльність яких підконтрольна цим комітетам.

В деяких випадках палата парламенту може ухвалювати рішення про перетворення в комітет всієї палати. У такому випадку комітет тільки обговорює питання, але не приймає рішення.

У Франції при проведені закритих засідань палата перетворюються в секретний комітет.

У двопалатних парламентах комісії створюються в кожній палаті.

В залежності від цілей діяльності комісії бувають:

1) Законопідготовчі - доопрацювання законопроектів в проміжках між читанням.

2).. Слідчими - організація проведення парламентських розслідувань.

3)...Погоджувальними - такі комісії існують тільки в двопалатних парламентах з «сильною» верхньою палатою, думка якої має бути врахована при прийняті рішення по дискурсивному питанню. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для ВУЗов / под ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина.- М.: Норма, 2004. С.235-265.

Партійні об'єднання депутатів називаються партійними фракціями (Німеччина), парламентськими групами (Франція, Італія), парламентськими партіями (Великобританія), партійними клубами (Австрія, Польща, Хорватія).

Фракції використовують свій вплив при контролі за діяльністю уряду, в парламентських республіках та монархіях вони формують уряд (фракція, що має більшість формує уряд, а інші фракції об'єднуються і формують коаліційний уряд).

Не входять в структуру парламенту, проте вважаються його органами (внутрішні органи) омбудсмени, рахункові палати, контрольні палати.

Поточну діяльність парламенту забезпечують його допоміжні органи - експерти і консультанти, допоміжні і технічні служби (бібліотека, секретаріат, служба охорони). Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Отв. Ред. Б.А.Страшун. - М.: БЕК, 1996. - С.401-560.

2.2 Повноваження парламентів

Незалежно від того, чи закріплена компетенція парламенту в конституціях або законах, коло питань, якими займається парламент (тобто повноваження парламенту) завжди охоплює певну сферу суспільних відносин. Якщо повноваження парламенту закріплюються в конституціях, то зазвичай це повноваження:

- законодавчого характеру,

- у сфері фінансів

- з контролю над діяльністю уряду

- пов'язані з формуванням інших органів держави. Амеллер М. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран. М.: Прогресс, 1967.

Така чотирьохелементна схема відображає мінімальні можливості та повноваження будь-якого парламенту. Крім названих повноважень, ще називаються повноваження у сфері зовнішньої політики.

Окремо виділяються повноваження у сфері оборони та безпеки, а також судова функція парламенту. Так чи інакше, мінімальне коло питань, якими займається парламент - це названі чотири напрями, частіїше називають шість або сім.

Однак якими б не були класифікації й переліки повноважень парламенту, основним його повноваженням є видання законів. Як правило, головною справою всіх парламентів є прийняття конституційних, органічних і звичайних законів. До цього переліку іноді включають прийняття парламентських статутів або регламентів .

Можна уточнити законодавчу компетенцію парламенту, тому що крім звичайного називання видів законів ще варто окреслити основне коло питань, з яких і приймаються закони. До цих питань належать закони, які визначають конституційний порядок держави, систему органів держави, права і свободи громадян тощо.

Говорячи про прийняття закону парламентом, слід зазначити, що в деяких країнах законодавчий орган не тільки приймає, а й самостійно ініціює та розробляє законодавчі акти. Таким органом є, Конгрес США.

В інших країнах уся підготовка й ініціатива щодо прийняття законів лежить на виконавчій владі - на уряді. Парламент одержує готові законопроекти. За такої моделі парламент обговорює їх і, найчастіше майже не вникаючи в суть цих проектів, приймає їх. Така модель є в країнах, які належать до парламентських республік і парламентських монархій (Великобританія, Нідерланди, Данія та ін.). За цієї схеми відносин парламент надає актам, розробленим урядом і представленим йому у вигляді законопроектів, загальнообов'язкову силу та найвищий авторитет.

Фінансові повноваження є найбільш помітним і старим привілеєм або правом парламенту, що було отримане в боротьбі а королівською владою й з феодальними силами. Фінансові права - це право встановлювати податки, установлювати правила випуску грошей, контролювати емісію, а також випускати позики, здійснювати контроль за витратами державних коштів і т. ін. Але уособленням фінансових прав парламенту є право парламенту затверджувати бюджет країни.

У всіх західних країнах проект бюджету розробляється урядом. Наприклад, у США цим займається адміністративно-бюджетне управління, що перебуває в системі виконавчої влади й підлегле президентові. У Великобританії палата громад затверджує бюджет, підготовлений кабінетом міністрів. У будь-якому разі щодо проекту бюджету завжди відбуваються парламентські дебати, які мають і економічний, і політичний характер, оскільки бюджет дає уявлення про напрями діяльності країни, на які спрямована економіка.

Парламентарії розглядають як дохідну, так і видаткову частини бюджету, і, звичайно, прагнуть, щоб ці частини були приблизно рівні, щоб доходи перевищували витрати або як мінімум не були меншими від витрат. Бюджетний процес - складний і відповідальний, і, можливо, повнота влади парламенту максимально і реалізується саме у сфері затвердження бюджету. Блищенко Н.П. Парламент как орган внешних сношений. - М.: Изд-во ИМО, 1960.-467с.