3.2 Порядок припинення депутатських повноважень Депутатські повноваження припиняються зазвичай після закінчення строку, на який його обрали, або після закінчення строку скликання парламенту. Якщо, наприклад, парламент засідав чотири роки, а депутат був дообраний в останній рік його діяльності, то строк роботи такого депутата триватиме тільки один рік. Якщо парламент достроково розпускається, то припиняються повноваження всіх членів парламенту. Конституционное (государственное) право зарубежних стран: В 2 т. /Под ред. Б.А. Страшуна. - М., 1995. Підставою для припинення повноважень члена парламенту може бути позбавлення мандата в результаті визнання виборів недійсними. Таке визнання може бути у випадку виявлення порушення правил голосування, виявлення виборчого шахрайства та інших відхилень від законів або прямого порушення закону. Припинення депутатських повноважень можливе за спеціальним рішенням парламенту. У деяких випадках за вчинення певних правопорушень депутат може бути позбавлений не тільки свого імунітету, а й взагалі депутатського мандата. У деяких випадках депутат може сам заявити про складання своїх повноважень, відмовитися від мандата і піти у відставку. Наприклад, у Франції, якщо депутат призначається на посаду міністра, то він зобов'язаний піти у відставку з посади депутата. У більшості європейських країн діє принцип несумісності виконання депутатських повноважень і права обіймати посаду на державній службі. Є інші варіанти припинення депутатських повноважень. Наприклад, у ФРН законодавство надає право Конституційному суду позбавити мандатів тих депутатів, які є членами забороненої (неконституційної) партії. Парламенты мира. - М., 1991. Щодо тих палат, у яких проводиться ротація, тобто які обновляються частково, строк повноважень депутата не пов'язаний зі строком повноважень органу. Скажімо, сенатори США обираються на 6 років, і такі вибори проходять кожні 2 роки. Кожні 2 роки обирається одна третина сенаторів, тобто Сенат діє постійно, а сенатори обираються на 6 років. Так само сенатори Франції обираються на 9 років. Після закінчення цього строку їхні повноваження закінчуються. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Отв. Ред. Б.А.Страшун. - М.: БЕК, 1996. - С.401-560. Висновки мандат парламент депутат орган В даній роботі я розглянула одну із основних структур законодавчої влади - парламент. А також основним завданням було дослідити певні особливості парламентарів. Мені вдалося розкрити ці поняття, їхні види, вивчила порядок формування парламенту, його внутрішню структуру та організацію. Роблячи загальнi пiдсумки дослiджуваної теми, можемо констатувати, що її вивчення було досить цікавим завданням та достатньо складним. Можна зазначити, що загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (Парламент - Великобританія, Італія, Франція, Японія, Індія, Бельгія та ін., Конгрес - в США та країнах Латинської Америки, Риксдаг - в Швеції, Кнесет - в Ізраїлі, національні збори, народні збори, меджліс, і т.д.), але за ним закріпилася узагальнена назва - парламент. Термін «парламент» походить віл англійського «parliament», який, у свою чергу, походить від французького «parler» - говорити. Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо). Найголовнішим завданням даної курсової роботи було докладно дослідити поняття «депутати» в зарубіжних країнах. Депутати - професійні парламентарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважливішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата. Слід зауважити, що діяльність депутатів парламенту мають свої особливості. У кожній країні є свій порядок формування, певні терміни їх роботи. Але ж все таки, правовий статус депутата визначається конституціями, конституційними й органічними законами, регламентами палат і правових звичаїв. Тому правовий статус депутата - це цілий комплекс його прав і обов'язків. Між закордонними депутатами й виборцями немає відносин прямого представництва, оскільки прийнято вважати (цю теорію підтримують абсолютно всі західні вчені й політики), що депутат представляє не окрему групу виборців, а весь народ, усі нації. Відповідно до цього депутат володіє "вільним мандатом", тобто, виступаючи від свого імені, він повинен виражати інтереси всіх громадян. Він повинен бути вільний від "групових" інтересів і піклуватися про благо націй. У теорії та практиці конституціоналізму визнають два різновиди мандата члена парламенту - імперативний і вільний. Депутат має певні обов'язки. Депутат насамперед зобов'язаний і має право брати участь у засіданні парламенту (у своїй палаті або на загальних засіданнях). У певних країнах існує сувора парламентська дисципліна (ФРН). У більшості країн світу є спеціальні правила й застереження про недоторканність членів парламенту. Термін дії депутатської недоторканності різний. У деяких країнах вона діє лише під час сесії. У деяких країнах депутат "вилучається" а юрисдикції взагалі на весь термін дії його депутатського мандата. Питання, чи дозволити поліції або слідчим органам притягати депутата до відповідальності, у різних країнах вирішують різні органи. У деяких випадках це питання може бути поставлене на голосування всієї палати. У деяких країнах існують спеціальні депутатські комісії. Найчастіше вони називаються комісіями з депутатської етики. Припинення депутатських повноважень можливе за спеціальним рішенням парламенту. Дослідження цієї теми підтвердило те, що кожна країна має свої особливості в законодавчій владі і те, що кожен орган не стоїть на місці, а далі-далі змінюється, вдосконалюється, перестає існувати. Список використаної літератури

1. Амеллер М. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран. М.: Прогресс, 1967. - С. 241.

2. Блищенко Н.П. Парламент как орган внешних сношений. - М.: Изд-во ИМО, 1960.- С. 467.

3. Булаков О.Н. Парламентское право: Учебное пособие. - М.:Юриспруденция, 2002. - С.128.

4. Георгіца А.3. Проблеми компетенції парламенту // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук.праць. Вип.45: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999.- С.53-62.

5. Государственное право зарубежных стран: курс лекций / Н.В. Мишина, В.А. Михалев, В.А. Куранин, Д. Е. Волкова. - К.: Юринком Интер, 2012. - С. 416.

6. Гринюк Р.Ф., Захарченко М.А. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - Видання друге, переробив і доповнив. - К.: Істина, 2012. - С. 376.

7. Журавський В.С. Принцип формування та термін повноважень палат двопалатного парламенту // Правова держава: щорічник наукових праць Інституту Держави та права ім. В.М. Корецького ПАНУ. - К, 2001,-Вип. 12.-С.175-185.

8. Журавський В.С. Організація парламентів: питання порівняльного аналізу: Навч. посібник.- Х.: НУВС, 2001.- С. 136.

9. Карликова И.С. Итальянский парламент. - М.: Издательство Международные отношения, 1965. - С. 164.

10. Ковалевский М.М. Происхождение современной демократически. М., 1899. - С. 35.

11. Колибаб А.К. Процедура деятельности парламента Италии // Законодательство зарубежных государств. Обзорная информация. Вып.11. Процедура деятельности буржуазного парламента. - М.: 1991. С.29-43.

12. Конституционное (государственное) право зарубежних стран: В 2 т. /Под ред. Б.А. Страшуна. - М., 1995. - С. 152.

13. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Отв. Ред. Б.А.Страшун. - М.: БЕК, 1996. - С.401-560.

14. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для ВУЗов / под ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина.- М.: Норма, 2004. С.235-265.

15. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для ВУЗов / под ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина.- М.: Норма, 2004. С.235-265.

16. Конституция й законодательнне акты /Под ред. Л.М, Гудошникова. - М., 1984. - С. 34.

17. Конституція Китайської Народної Республіки 1982 p.

18. Конституції Федеративної Республіки Німеччини 1949 p.

19. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О.Ріяка (керівник авт.кол.). - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 127-140.

20. Котелевская И.В. Современный парламент // Государство и право.- 1997.-ЖЗ.-С.7-18.

21. Лонді Ф. Діяльність сучасного парламенту. - К.: ПСПУ, 2000. - 5 с.

22. Парламенты зарубежных стран: Справочник. - М.: Издание Государственной Думы, 2002. - С. 240.

23. Парламенты мира. - М., 1991. - С. 28.

24. Парламенты мира. М.: Высшая школа “Интерпрейс”, 1991. - С. 624.

25. Підготовка законів та управління нормотворчістю в країнах Центральної та Східної Європи. - К.: УАДУ, 1998. - С. 300.

26. Рождественский А. Одна или две палаты? М., 1917. - С. 20.

27. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. - 3-е изд., М.: Юрист, 2003. - С.261-295.

28. Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Курс лекций. Минск: Харвест, 1998. - С.437-525.

29. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К.: "Програма Л", 1995. - С. 136.

30. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм. - К.: Основа, 1993. - С.143.

31. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. К.: Арт Ек, Вища школа, 1997. - С. 127-178.