Як було зазначено вище, кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Як свідчить досвід розвинених країн, обов'язковим атрибутом кредитних договорів все частіше стають деякі «нестандартні» положення, які сприяють виконанню взаємних домовленостей сторонами.

В договорах можливі такі розділи, як «Свідоцтва та гарантії», «Санкції за порушення умов погашення» та інші.

Так, в розділі кредитного договору «Свідоцтва та гарантії» все частіше в діловій практиці відмічається, що позичальник має право та повноваження на укладення договору, має свідоцтво про реєстрацію та ліцензію, не має заборгованості по податкам, закладеним активам, крім відомих банку, не порушує будь-яких інших кредитних договорів, які були укладені раніше, та надав повну та правдиву інформацію про своє фінансове становище.

В розділі «Обмежуючі умови» формулюються правила, яких повинен дотримуватись позичальник протягом всього періоду користування кредитом: підтримувати визначений рівень оборотного капіталу та дотримуватись встановленої величини балансових коефіцієнтів, регулярно надавати фінансові звіти банку-кредитору тощо.

В розділі «Забороняючі умови» вказані дії, які не повинні здійснюватись позичальником: не продавати та не закладати активи, не покупати акції чи облігації, не брати участі в злитті.

В розділі «Невиконання умов кредитної угоди» перераховані всі випадки, які підпадають під дане положення. Це - порушення строків платежів по кредитам, оголошення позичальника банкрутом.

В розділі «Санкції за порушення умов погашення» знаходять відображення наступні положення: вимога негайної сплати всієї суми боргу, яка залишилася, та відсотків по ній, надання додаткового забезпечення чи гарантій.

Не всі кредитні договори містять вказані розділи та пункти. Та деякі положення - характеристика кредиту, права та обов'язки сторін, порушення зобов'язань та санкції за них -- є обов'язково присутніми в договорах, про них ми оговорювали раніше.

В заключній частині кредитного договору, як свідчить практика, слід перерахувати наступні реквізити банку-кредитора та позичальника: повне найменування сторін, юридичну адресу, поштову адресу, телефон. Окрім цього, бажано: відомості про банківські реквізити сторін (розрахункові та валютні рахунки), ідентифікаційний номер податкоплатника, реєстраційні реквізити (де, коли була зареєстрована юридична особа, серія та номер документа про реєстрацію) -- все, що набуває вагомого значення при пред'явленні позову до контрагента.

Всі вище названі відомості слід обов'язково перевіряти шляхом ознайомлення з наступними документами:

- свідоцтвом про реєстрацію;

- установчими документи з усіма змінами та доповненнями, в яких слід звернути увагу на правильне написання повного найменування організації, її юридичної адреси та компетенцію органів управління;

- довідкою з банків про відкриття рахунків;

- положенням про філію чи відділення, якщо договір підписується керівником цього структурного підрозділу;

- положенням про орган управління, член якого підписує договір;

- наказом керівника організації про надання одному з директорів права на підписання договору від імені всієї організації;

- довіреністю, наданою керівником організації, відповідно до якої відповідальній особі організації надається право на підписання кредитного договору. Довіреність має містити інформацію про дату її надання та строк дії.

Таким чином, підготовка та укладення кредитного договору потребує кваліфікованої роботи кредитора та позичальника.

Поступовий розвиток законодавчої бази щодо питань кредитування дозволяє банкам та суб'єктам господарської діяльності уникнути багатьох проблем при укладенні та виконанні кредитних угод. Але неналежне дотримання вимог чинного законодавства в цій сфері правовідносин до цього часу породжує спори. Тільки розширення законодавчої бази кредитних правовідносин, закріплення її в законодавчому порядку, однакове та ефективне застосування законодавства сприятиме зменшенню порушень вимог законодавства та збитків, обумовлених невиконанням зобов'язань.

2. Поняття та характеристика договору експедиції

Перевезення вантажів - це складний процес, позаяк, окрім власне транспортування, яке і є предметом договору перевезення, зазначені правовідносини включають у себе цілий комплекс послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням і одержанням вантажів тощо.

Самостійність договору експедиції знайшла своє відображення як у новому ЦК України, так і у ГК України, що набули чинності 1 січня 2004 р. Безумовно, що нормування транспортно-експедиторських послуг започатку-вало новий розвиток транспортно-експедиторської діяльності в Україні.

Саме з прийняттям нових кодексів вперше у законодавстві дається визначення договору експедиції, регламентується порядок укладання і виконання цього договору. Так, ст.ст. 929-935 ЦК України і ст. 316 ГК України регламентують питання, пов'язані з договором транспортного експедирування, визначають права, обов'язки та відповідальність експедитора і клієнта, а також зазначені види транспортно-експедиторських послуг, які експедитори надають клієнтам. Відповідно до ст. 929 ЦК України, ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

З метою захисту інтересів вантажовласників (вантажовідправників, вантажоодержувачів) та створення умов для формування ринкових відносин у сфері транспортно-експедиторського обслуговування ВР України 1 липня 2004 р. прийняла Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон). Цей Закон визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення. Закон дає визначення таким термінам, як «транспортно-експедиторська діяльність», «транспортно-експедиторська послуга», «експедитор», «клієнт», «перевізник», «учасники транспортно-експедиторської діяльності».

Надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування експедитори здійснюють відповідно до доручень клієнтів. Так, експедитори за дорученням клієнтів:

· забезпечують оптимальне транспортне обслуговування;

· організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених згідно із вимогами Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»;

· фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

· здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів тощо.