Наведений перелік видів транспортно-експедиторських послуг не є вичерпним, оскільки експедитор і клієнт, укладаючи договір транспортного експедирування, домовляються за всіма істотними умовами договору, досягаючи таким чином порозуміння стосовно предмета договору, прав і обов'язків сторін. А істотними умовами договору, як відомо, є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У разі відсутності хоча б однієї із істотних умов, договір не визнається укладеним, а якщо всі істотні умови існують, то договір вважається укладеним навіть за відсутності інших умов.

Зрозуміло, що для кожного виду договорів існують власні істотні умови. Однак за загальним правилом згідно із ст. 9 Закону істотними умовами договору транспортного експедирування є:

· відомості про сторони договору;

· найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб-резидентів України), або найменування, місцезнаходження та держава, де зареєстровано особу (для юридичних осіб-нерезидентів України);

· вид послуги експедитора;

· вид та найменування вантажу;

· права, обов'язки сторін;

· відповідальність сторін, зокрема, в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;

· розмір плати експедитору;

· порядок розрахунків;

· пункти відправлення та призначення вантажу;

· порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;

· строк (термін) виконання договору;

· а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За допомогою договору транспортного експедирування організується виробничий зв'язок між експедитором і підприємствами-вантажовідправни-ками та вантажоодержувачами. Завдяки саме договірній форми цей зв'язок має впорядний характер.

Якість транспортного експедирування залежить від додержання прав і виконання обов'язків всіма учасниками транспортно-експедиторської діяльності.

Відповідно до ст. 10 Закону експедитор та клієнт мають відповідні права. Так, експедитор з метою забезпечення оптимального транспортного обслуговування має право:

· обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування;

· відступати від вказівок клієнта в порядку, передбаченому договором транспортного експедирування;

· на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли у нього при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта;

· притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати вантажу експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов'язань у частині сплати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;

· не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортного експедирування.

В свою чергу, клієнт при укладанні договору транспортного експедирування має право:

· визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту;

· вимагати від експедитора надання інформації про перебіг перевезення вантажу;

· давати вказівки експедитору, які не суперечать договору транспортного експедирування та документам, наданим експедитору;

· змінювати маршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача, завчасно повідомивши про це експедитора, з відшкодуванням витрат на зміну маршруту відповідно до договору транспортного експедирування.

Слід зазначити, що договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші права експедитора та клієнта.

Крім цього, у ст.ст. 11-12 Закону зазначені й основні обов'язки експедитора і клієнта. Так, наприклад, експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку. Законодавством також передбачено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Крім цього, відповідно до договору транспортного експедирування клієнт зобов'язаний сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта з метою виконання договору. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату не включаються: витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, а власне перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами: авіаційною вантажною накладною; міжнародною автомобільною накладною; накладною УМВС; коносаментом та іншими документами, визначеними законами України, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Експедитор і клієнт при укладанні договору транспортного експедирування можуть передбачити й інші обов'язки. Але за будь-яких умов у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з ЦК України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Статтями 929 ЦКУ, 316 ГКУ та 9 Закону про експедицію встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Окрім того, договором транспортного експедирування може бути встановлено, що обов'язок експедитора -- організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

При укладенні такого господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору відповідно до статті 180 ГКУ та ст. 9 Закону про експедицію. Причому, відповідно до того самого законодавства істотними є умови, визнані такими за законом (ст. 9 Закону про експедицію) чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін необхідно досягти згоди.

ГКУ встановлює важливу для господарських договорів особливість, відповідно до якої плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються главою 21 цього Кодексу. Зокрема, ст. 189 ГКУ зазначає, що ціна є істотною умовою господарського договору та вказується в договорі у гривнях.

Лише у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Договір транспортного експедирування укладається виключно в письмовій формі (ст. 930 ЦКУ, ст. 9 Закону про експедицію). При цьому у випадках, коли умовами договору передбачено вчинення експедитором дій від імені клієнта, останній повинен видати експедиторові довіреність.

3. Правова характеристика і значення неустойки

Сплата неустойки у зв'язку з порушенням договірних зобов'язань підприємств - звичайна річ в економіці нашої країни. Проте, на практиці та в літературі з нею пов'язано чимало всіляких питань. Це і не дивно, оскільки неустойка має багато різновидів і нерідко переплітається з такими господарськими операціями, як відшкодування заподіяних збитків і реальне виконання порушеного зобов'язання.

Основний нормативно-правовий акт, що регулює договірні відносини є Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі - ЦКУ). Відповідно до положень ЦКУ для забезпечення належного виконання зобов'язань за договором сторони можуть передбачити в умовах договору сплату неустойки стороною винною у неналежному виконання умов договору іншій стороні.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у випадку порушення свого зобов'язання. З цього визначення виходить, що неустойка - це додаткове зобов'язання, що починає обтяжувати боржника з моменту невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання, тобто з моменту порушення боржником прав кредитора (але, якщо боржник не визнає такого обтяження, то в подібних ситуаціях необхідне рішення суду).

На випадок порушення цивільних прав законодавство, насамперед, передбачає різні способи їхнього захисту. До способів захисту цивільних прав та інтересів судом відносяться, зокрема, примусове виконання зобов'язання в натурі (називане ще «реальним виконанням»), відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 2 ст. 16 ЦКУ). От під цими «іншими способами» саме і мається на увазі сплата неустойки.

На практиці найпоширенішими способами захисту цивільних прав є відшкодування збитків і стягнення неустойки. У таких випадках боржник задовольняє майновий інтерес потерпілого, надаючи йому грошову (товарну, майнову) компенсацію його майнових втрат. При цьому відшкодування збитків має місце, якщо виплачувана компенсація прямо пов'язана з розміром заподіяної шкоди. Стягнення ж неустойки в наявності, коли компенсація пов'язана з розміром збитку або побічно, або взагалі незалежна від нього. Тому основною формою компенсації заподіяного збитку є відшкодування збитків, тоді як сплата неустойки провадиться у випадках прямо передбачених договором або законом. Справа тут ще і в тому, що збитки є найбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення цивільних прав.