Размещено на httр://www.аllbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОНОРСТВА В УКРАЇНІ. ХАРАКТЕРИСТИКА НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ "НАСИЛЬНИЦЬКЕ ДОНОРСТВО"

2.1 ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

2.2 ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

2.3 СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

2.4 СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ДОНОРСТВА ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

РОЗДІЛ 4. КАРАНІСТЬ ЗА НАСИЛЬНИЦЬКЕ ДОНОРСТВО В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В даній курсовій роботі, я розглядаю питання кримінальної відповідальності за насильницьке донорство. З розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існувала раніше. Основним здобутком цього процесу стало визнання людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканості та безпеки найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров'я людини набувала особливого значення. Процес медицини в ХХ столітті зумовив появу та поширення багатьох нових методів лікування. Зокрема таких, що пов'язані з використанням крові людини, її компонентів та препаратів крові.

Актуальність теми дослідження. Розглядаючи велику кількість думок науковців, можна зробити висновок, що тема вибрана мною для дослідження, є досить актуальною. Це пояснюється тим, що потреба сучасної медицини в донорській крові є величезною. Кров людини може використовуватись безпосередньо для лікування або як сировина для виготовлення цінних медичних препаратів які дозволяють врятувати життя та покращити здоров'я людей.

Донорство крові завжди пов'язано з порушенням тілесної недоторканості донора, а також з ризиком заподіяння шкоди його здоров'ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. 23 червня 1995 року було прийнято Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів з метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров'я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги.

До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому, не випадково в ст. 144 Кримінального кодексу (далі КК) України встановлено відповідальність за насильницьке донорство.

Об'єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предмет дослідження. Юридичний аналіз складу злочину “насильницьке донорство”.

Метою курсової роботи є дослідження кримінальної відповідальності за злочин “насильницьке донорство”.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань :

· визначити загальні характеристики злочину “насильницьке донорство”;

· здійснити юридичний аналіз злочину “насильницьке донорство”;

· дослідити проблему відповідальності за злочин.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Методи дослідження. У моїй курсовій роботі я використовувала такі методи дослідження як історико-типологічний, теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний та порівняльно-правовий.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Отже, тепер можна перейти безпосередньо до основної частини моєї курсової роботи.

Конституційною підвалиною юридичної регламентації донорства в Україні є ст. 29 Основного Закону, яка визначає право на особисту недоторканність в аспекті згоди чи відмови від будь-якого медичного втручання. На деталізацію змісту цієї норми в законодавстві України передбачено право на донорство або окремі його структурні елементи, зокрема, у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 р. (ст. 290, п. 7 ст. 281), Основах законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. (ст. 46, 47, 48) (далі - Основи), Законі України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" від 16.07.1999 р., Законі України "Про донорство крові та її компонентів" від 23.06.1995 р., а також підзаконних нормативно-правових актах, що визначають окремі питання у сфері донорства.1Сенюта І. Законодавче забезпечення донорства в Україні // Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. - 2008. - Вип. 46. - С. 26-32.

Зі згаданих нормативних актів випливають такі умови правомірності проведення різних видів донорства:

1. Крові та її компонентів (донорство крові та її компонентів - добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (ст. 2 Закону України "Про донорство крові та її компонентів")):

1.1. Донором може бути повнолітня дієздатна фізична особа.httр://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/239/95-%D0%B2%D1%80 - Закон України "Про донорство крові та її компонентів" від 23 червня 1995 р.

1.2. Донорство є добровільним актом волевиявлення людини.

1.3. Особа-донор повинна пройти відповідне медичне обстеження і в неї не повинно бути протипоказань, визначених МОЗ України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, які можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів винятково для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначені для введення реципієнтам.

1.4. Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволено лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди.

2. Органів та інших анатомічних матеріалів (трансплантація - спеціальний метод лікування, який полягає у пересадці реципієнтові органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини (ст. 1 Закону України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині"). У Цивільному кодексі України використовують єдиний термін - донорство - як щодо крові та її компонентів, так і щодо органів та інших анатомічних матеріалів.Цивільний кодекс України. - К.: Атіка, 2003.Основи, як і спеціальні закони у цьому аспекті, закріплюють два терміни:

донорство крові та її компонентів;

трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів.

2.1. Трансплантацію як метод лікування застосовують винятково за наявності медичних показань, які визначає консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи, і за умови, що використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або підтримання здоров'я не дає бажаних результатів.

2.2. Перелік органів та інших анатомічних матеріалів, придатних для трансплантації, затверджується МОЗ України за погодженням з Академією медичних наук України.

2.3. Діяльність, пов'язану із трансплантацією, можуть здійснювати акредитовані в установленому законодавством України порядку державні та комунальні заклади охорони здоров'я і державні наукові установи згідно з переліком, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

2.4. На таке медичне втручання необхідна згода об'єктивно інформованого реципієнта чи/та його батьків або інших законних представників. Ця умова необов'язкова лише у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю реципієнта.

2.5. Шкода, завдана під час трансплантації донору, має бути меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

2.6. Донор за своєю згодою може надати лише кістковий мозок за плату для трансплантації.

2.7. Члени сім'ї, близькі родичі донора мають право знати ім'я особи реципієнта у разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів.

Важливо проаналізувати питання взяття гомотрансплантантів у живих донорів та анатомічних матеріалів у померлих осіб. Умови, за яких трансплантація буде правомірною в обох випадках, є такими:

а) донор - жива особа: - живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа.

гомотрансплантантом є лише один з парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.

коло донорів у разі взяття гомотрансплантанта (окрім анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) чітко визначене й обмежується перебуванням реципієнта з донором у шлюбі або ступенем спорідненості, а саме - ними є близькі родичі (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця).

донорами не можуть бути особи: а) які утримуються у місцях відбування покарань; б) страждають на тяжкі психічні розлади; в) мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров'ю; г) надали раніше орган або частину органа для трансплантації (за винятком кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів, які можуть братися повторно).

донор у формі письмової заяви повинен надати інформовану добровільну згоду на взяття гомотрансплантанта після отримання об'єктивної медичної інформації та відомостей про права з огляду на виконання донорської функції.

б) донор - померла особа:

повнолітня дієздатна фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

за умови відсутності заявленої згоди чи заборони повнолітньої дієздатної фізичної особи, взяття її анатомічних матеріалів після смерті може бути зроблено за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті.

якщо донор - померла неповнолітня, недієздатна чи обмежено дієздатна особа, то взяття матеріалу здійснюється за згодою її законного представника.

за наявності заяви про незгоду бути донором, зробленої за життя особи, взяття матеріалу в померлої людини заборонене.

3. Репродуктивних клітин (сперми, яйцеклітин, ембріонів):

3.1. Штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров'я за дозволеними МОЗ методами.

3.2. Реципієнтом може бути повнолітня дієздатна жінка, вік якої не перевищує 40 років.

3.3. Письмова згода подружжя.

3.4. Використання як сперми чоловіка, так і донора. Сперма донора використовується тільки кріоконсервована і не раніше 3-х місяців після забору і повторного обстеження крові донора на СНІД.

3.5. Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці 20-40 років, які відповідають чітко визначеним вимогам, зокрема: 1) пройшли повне обстеження; 2) мають фертильну сперму; 3) не є носіями ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту В; 4) не мали урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань.

3.6. Згода бути донором сперми підтверджується заявою-зобов'язанням.

3.7. Врахування показань (з боку дружини, чоловіка, подружжя) для застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та протипоказів на використання цих методів реципієнтові.